ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА УКРАЇНА І СВІТ
КУДИ ЙДЕШ, ЄВРОПО?
Після невдалих референдумів щодо євроконституції у Франції й Голландії політики не надто охоче думають про відновлення роботи над основним законом євроспільноти. Попередній варіант, підготовлений під керівництвом колишнього президента Франції Валері Жіскар д’Естена, мав багато недоліків. Насправді це не була конституція, радше збірка раніше ухвалених в межах Євросоюзу угод і договорів, до яких долучили кілька нових засад, що регулюють процес ухвалення рішень. З приводу цього і виникла дискусія.

Згідно з цими засадами, дещо більші повноваження отримували спільні інституції, насамперед Рада Євросоюзу, передбачалася можливість обов’язкового виконання рішень, схвалених кваліфікованою більшістю. Невдалою була форма трактату. Документ, у якому налічується кілька сотень сторінок, був для пересічного європейця величезним і нуднуватим текстом і не викликав позитивних емоцій. Конституція Сполучених Штатів вже понад 200 років залишається важливим інструментом формування спільної ідентичності громадян Сполучених Штатів. Європейський конституційний трактат такої особливості не має. Французи відмовилися його підтримати, бо в цій країні мало охочих до лібералізації Європи, а голландці — тому, що не довіряють брюссельській бюрократії. В інших країнах ентузіазм щодо документа скоро вичерпався і голосування відклали на невизначений час.
Зрештою, в Старому світі було чим перейматись протягом останнього року. Європейський парламент визначив бюджетну перспективу на 2007—2013 роки, консолідовано затвердив бюджет на наступний рік, вступом Румунії і Болгарії завершено певний етап розширення ЄС, триває дискусія щодо можливості прийому Туреччини. Однак проблема спільної європейської конституції рано чи пізно знову стане на порядку денному. Чи здатна нині Європа до нового старту?
Цей рік має дати відповідь на це запитання не тільки тому, що виповнюється п’ятдесят років Римського договору, а й тому, що прагнення до поновлення процесу виявила канцлер Німеччини Ангела Меркель. У Європейському парламенті недавно відбулась дискусія на тему майбутнього Європи, яка збіглася в часі з початком головування Німеччини в Раді Євросоюзу і вступу на посаду голови Європейського парламенту німецького християнського демократа Ганса Герта Петтерінга.
У своїй промові канцлер Меркель виклала бажання прискорити зміни у Європейському Союзі. Вона пообіцяла, що за час головування Німеччини буде розроблена «дорожня карта» для розв’язання проблеми спільної конституції, і процес її затвердження має завершитись до наступних виборів до Європарламенту у 2009 році.
Йдеться про щось значно важливіше, ніж новий документ — мова про те, як еволюціонуватиме євроспільнота.
Європейський Союз, а раніше Європейський Економічний Союз (ЄЕС), від часу заснування змагається з внутрішніми кризами, які, зрештою, долає. Можливо, так буде й у майбутньому, але вже протягом тривалого часу в Європі спостерігаються помітні сепаратистські тенденції, хоча раніше не точилося так багато розмов про «економічний патріотизм» і національні інтереси.
У ЄС дедалі частіше виникають проблеми з ухваленням спільних рішень. Громадяни багатих країн не вбачають користі в розширенні, вони зважають лише на власні втрати. Нові країни ображаються, що до них не ставляться як до рівноправних членів, саме їх стосується зменшення бюджетного фінансування. Фінляндія, яка головувала в другому півріччі минулого року, поставила собі за мету скорочення бюрократії в організації. Мета шляхетна, але вона обернулась обмеженням кадрових призначень для представників країн — нових членів.
І в той же час Європа є економічним гігантом. Якщо розглядати ЄС як єдине ціле, матимемо справу з найпотужнішою економікою у світі, з ВВП у 13,5 більйона доларів — на більйон більше, ніж у Сполучених Штатів. Але політично Європа є слабкою, бо з міжнародних питань не має спільної позиції. Європейці чутливі до проблем цінностей, які визнають і яких дотримуються, але не дуже добре їх захищають, якщо на них зазіхають солідні економічні партнери, та ба, навіть опереткові диктатори...
Конфлікти Росії з Україною через ціну на газ, з Польщею щодо експорту м’яса, Білоруссю — через ціну на енергоносії, з країнами Балтії — з приводу прав людини та через кордони, й чимало інших суперечностей засвідчують, яким незначним є вплив ЄС на міжнародній арені. Економічна потуга Росії на рівні ВВП майже у 20 разів менша, ніж у ЄС, приблизно дорівнює потенціалу Мексики і у два рази менша, ніж в Іспанії.
А тим часом Москва водить Європу за носа. Коли їй вигідно, вона визнає ЄС суб’єктом міжнародного права, а в інших випадках веде переговори з окремими членами Євросоюзу. До країн — членів ЄС, які колись належали до Варшавського договору, Росія серйозно не ставиться, а з найбільш потужними країнами, засновниками організації — Францією і Німеччиною — Росія розмовляє з позиції сили. Вона все більше віддаляється від демократичних стандартів, провадить жорстку політику щодо слабших сусідів. Одною з причин об’єднання Європи після Другої світової війни був політичний і військовий тиск з боку комуністичного табору. Можливо, незабаром європейці відчуватимуть не менш загрозливий російський тиск.
Та не це є найголовнішим. Члени Євросоюзу не знають, як зберегти європейські цінності за умов напливу іммігрантів, здебільшого ісламського віросповідання. Як узгодити більш жорстку еміграційну політику з демографічною «прірвою», як захиститись від тероризму, не обмежуючи при цьому громадянських прав і свобод? Або ще одна проблема: як конкурувати з дешевими виробами з азійських країн, не збудувавши «китайської стіни», як вирівняти рівень життя в державах ЄС без зайвих витрат? Як обмежити бажання окремих країн «їхати зайцем»— тобто споживати надмірну кількість бюджетних коштів Євросоюзу? Остаточно не вирішено також, чи дати надію Туреччині на приєднання до європейської родини, чи не ризикувати, бо ця велика, з військовою потугою держава на кордонах Європи за кілька років може перетворитися на ісламську республіку.
Якщо ці проблеми залишити невирішеними, почнеться процес дезінтеграції Євросоюзу. Тому або ЄС визначить план утворення федерації — формування наднаціональних інститутів, здатних ухвалювати рішення всупереч «національному егоїзмові», або обмежиться вільною співпрацею, спільною зоною вільної торгівлі, регіональних блоків або тактичних союзів у конкретних справах.
В усьому варто визначитись, перш ніж створювати справжній новий проект європейської конституції. Це повинен бути документ, у якому були б визначені компетенція федеральних і національних органів влади та механізми демократичного контролю. Така конституція може набрати чинності поступово, протягом кількох років перехідного періоду, і, врешті-решт, це дасть змогу утворити федеральне об’єднання.
Європейці вже не раз доводили, що здатні реалізовувати цілі, які спочатку видавалися неможливими: впровадили спільну валюту, відкрили кордони в ЄС, прийняли до євроспільноти бідні країни Центральної Європи. Черговий сміливий вчинок може виявитись реальнішим, ніж це здається нині.
Виступаючи в Європарламенті, Ангела Меркель визначила пріоритетні напрями політики Європейського Союзу, тим самим вона засвідчила бажання стати впливовим центром світової політики. Ідеться про стабілізацію ситуації на Балканах; відновлення мирного процесу на Близькому Сході; мир в Афганістані; політику сусідства на Сході; вільну торгівлю; спільний атлантичний ринок; співпрацю з Росією в галузі енергетичної безпеки; виважену політику з проблем імміграції з африканських країн.
Україна, яка наразі занурена у внутрішні проблеми, не може залишатись лише в межах програми сусідства з Європейським Союзом. Ми належимо до одної з найбільших європейських націй і держав, тому, безумовно, зацікавлені в потужному Європейському Союзі, його участі у світовій політиці як самостійного гравця і союзника Сполучених Штатів. Зробити свій посильний внесок у зміцнення ЄС (спочатку треба стати формальним його членом) — обов’язок України, якщо вона хоче зберегти власну ідентичність. Ми ніколи, за жодних умов не збережемо суверенності й ідентичності як частина євроатлантичної цивілізації, окрім як у Євросоюзі.

Євген ПЕТРЕНКО
також у паперовій версії читайте:

• ТАЄМНИЦЮ ФАЛЬШИВИХ ДОЛАРІВ ДОСІ НЕ РОЗКРИТО

назад »»»