ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ЕКОЛОГІЯ
АНДРІЙ СЕРДЮК: ВОДА — НАШ НАЦІОНАЛЬНИЙ СКАРБ
За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я, чверть населення нашої планети ризикує захворіти через споживання недоброякісної питної води, а кожен десятий її мешканець занедужав саме через це. Серед них 90–95 відсотків страждають від інфекційних недуг. Яка ситуація в цьому плані спостерігається в Україні? Яку воду ми п'ємо і яким чином вона впливає на наше здоров'я? З цих питань почалася наша розмова з директором Інституту гігієни і медичної екології, доктором медичних наук, професором, членом-кореспондентом Академії медичних наук України Андрієм Сердюком.

— Почну з того, що цими питаннями наш інститут, якому виповнилося 75 років, займається від перших днів свого існування. Ще на початку 30-х років минулого століття тут були розроблені науково обґрунтовані рекомендації зі збереження й охорони водних ресурсів, які є нашим національним скарбом. За участю науковців створювалися й удосконалювалися державні стандарти, так звані ГОСТи, на питну воду, що нині визначають її якість за 28 показниками. У нашій потужній лабораторії водопостачання і охорони водоймищ, очолюваної доктором медичних наук, професором В'ячеславом Прокоповим, постійно досліджують дотримання цих показників, роблять відповідні висновки та дають рекомендації.
— За якими критеріями оцінюється якість питної води? Чи спостерігаються відхилення від затверджених стандартів?
— Питна вода з централізованої системи водопостачання, яку ми одержуємо в наших оселях із кранів, має бути прозорою, приємною на смак і не мати сторонніх запахів. Це якості, що ми їх можемо визначити самі. Та цього, певна річ, не досить. Вода, безумовно, має бути безпечною за фізико-хімічним складом і в епідеміологічному плані. Постійно робимо проби на якість води за цими параметрами, у середньому в Україні спостерігаємо 10–12 відсотків відхилень від стандартів.
Що стосується децентралізованого водопостачання, скажімо, колодязного, особливо поширеного в сільській місцевості, то тут кожна третя-четверта проба не відповідає нормам. Це, звичайно, не може не насторожувати.
— Останнім часом серед альтернативних джерел водопостачання все частіше називають воду з бюветних свердловин. Як оцінюється її якість?
— Родоначальником бюветів в Україні по праву вважають нашу столицю, де вони почали інтенсивно споруджуватися після аварії на Чорнобильській АЕС. Тепер їх зводять й в інших регіонах, бо попит на них зростає. Вода з підземних водоймищ, розташованих на глибині 300–350 метрів, як правило, не зазнає антропогенного забруднення і має добру якість. Звичайно, якщо бювети відповідно облаштовані й правильно експлуатуються. Принагідно зазначу, що підземні води — це, можна сказати, наш стратегічний резерв і використовувати його для технологічних потреб промисловості та сільського господарства аморально.
— Ви акцентували увагу на тому, що якість води в Україні оцінюється за 28 показниками, але, наскільки мені відомо, в інших країнах кількість їх значно більша. У Росії, приміром, оперують 56–60 показниками.
— Це справді так. У країнах ЄС їх ще більше. Однак, щоб бути послідовним, зауважу, що у нас розроблено санітарні норми і правила, які відповідають світовим стандартам. Інша справа, що спиратися на них ми поки не маємо можливості. На заваді — суто технологічні параметри і фінансові проблеми. Тому змушені використовувати застарілі ГОСТи. До речі, коли наші північні сусіди почали застосовувати наведену вище кількість показників, то відхилення від нормативів зросло вдвічі. Причини ті самі, що у нас.
— Отже, вихід — у розробленні та впровадженні нових технологій очищення води, передовсім, у централізованих мережах водопостачання...
— Над цим науковці інституту постійно працюють. Можу з певністю твердити, що наші досягнення в цьому не поступаються західним розробкам, а в деяких сферах ми навіть випереджаємо колег. Досить згадати унікальну технологію водозабезпечення космічних кораблів і підводних човнів, розроблену під керівництвом згаданого професора Прокопова. Завдяки цій технології воду в герметично замкнених об'єктах можна одержувати з вологи повітря, що видихають їхні мешканці, конденсату паливних батарей та людської сечі. Одержану рідину доводять до стану дистиляту, а потім мінералізацією вона збагачується макро- і мікроелементами й, таким чином, за своїм хімічним складом наближається до якості земної води. Установки з її виробництва, зрозуміло, коштують дуже дорого, тому й використовують їх лише в екстремальних ситуаціях.
Це — лише один приклад можливостей нашої вітчизняної науки. Перелік їх можна продовжити. За участю працівників інституту були розроблені потужні установки для очищення води для колективних потреб, наприклад, у лікарнях, дитсадках, школах і вони дали відчутні позитивні результати. Можна використовувати їх у житлових будинках, але масове застосування таких установок стримується через відсутність виробничих потужностей і коштів.
— Щодо колективних установок очищення води, тут усе зрозуміло. Наскільки ефективні індивідуальні прилади, які використовуються для досягнення цієї мети? Вибір тут, можна сказати, необмежений.
— У цьому — проблема. Перед тим як придбати такий прилад (серед яких чимало іноземного виробництва), треба ретельно вивчити його технічні характеристики і з'ясувати, наскільки вони ефективні для очищення саме нашої води, якість якої відчутно відрізняється від тієї, що її використовують за кордоном.
Це — по-перше, по-друге, треба ретельно стежити за терміном використання катриджів, через які відбувається процес очищення. Якщо їх вчасно не міняти, то не виключено, що вони «продукуватимуть» воду, непридатну до вживання.
— Продовжуючи тему індивідуальних засобів поліпшення якості води, хотілося б почути Вашу думку про корисність кип'яченої й талої води.
— Однозначну оцінку якості, наприклад, кип'яченої води неможливо дати. З одного боку, вона є ефективним засобом запобігання епідеміологічних захворювань, оберігає нас від надлишків солей жорсткості, а з іншого — втрачає природні якості. Це — не жива вода, а просто рідина.
У цьому плані тала (або заморожена, а потім розморожена) вода зберігає життєво важливі елементи, але не гарантує абсолютного захисту. Вивчення її властивостей і впливу на організм людини триває й нині. У Житомирі, приміром, товариством «Тала вода» розроблено проект виготовлення саме такої води і наші фахівці після ретельної перевірки схвалили його. Однак у першому і в другому випадку я все ж таки радив би проконсультуватися з лікарями й прислухатися до реакції вашого організму на ту чи іншу воду. Це стосується мінеральної й столової води. Але це — тема окремої розмови.
— Тема води справді невичерпна. У спогадах старожилів читаємо, що, скажімо, до зведення у 1872 році першого водогону кияни користувалися послугами водовозів, які черпали воду з Дніпра і продавали бочку на 25–30 відер за п'ять копійок, що дорівнювало вартості фунта білого хліба. Тепер і вода, і вартість на неї, природно, зовсім інші. Але, як і раніше, до 70–80 відсотків води ми споживаємо зі Славутича.
— Нині нею користуються до 35 мільйонів осіб у різних регіонах України і держава має постійно дбати про її якість. Як відомо, у нас затверджено загальнонаціональну програму «Питна вода України» на 2006–2020 роки, у розробленні якої брали активну участь науковці нашого інституту. До її реалізації ми готувалися заздалегідь. Полігоном для впровадження розробок став найпотужніший у країні Київський водогін. Тут ми вперше почали використовувати імпортні реагенти, коагулянти та інші матеріали, які сприяють поліпшенню якості дніпровської води. Зазнають змін і традиційні методи хлорування, інші засоби її очищення. Впроваджуються новітні технології на артезіанських водогонах. Вітчизняна наука в цьому плані не відстає від зарубіжної, але можливості реалізувати наші напрацювання, на жаль, таки обмежені.
Згадана державна програма, переконаний, реальна. Але про її реалізацію треба дбати повсякчас, а не лише тоді, коли виникають екстремальні, зокрема епідеміологічні ситуації, пов'язані з погіршенням якості питної води.
— Усі ми були свідками, як масово 19 січня відзначалося Водохреще, які черги вистоювали люди, щоб набрати освячену воду, а наші високопосадовці, нарівні з іншими, пересічними українцями, ознаменували цей день купіллю у водоймищах. У народі здавна склалося переконання, що саме цього дня вода набуває магічної сили, що не втрачається упродовж усього року. Яка Ваша точка зору на це явище?
— Це явище я сприймаю як данину народним традиціям і обрядам, що сповнюють віру людей у краще майбутнє. Щира віра у зцілення, як відомо лікарям, іноді допомагає краще, ніж ліки. Вода є природним даром і саме в цьому її магічна сила. Про це треба пам'ятати щодня і прагнути зберегти для нас і наших нащадків усі її життєдайні джерела.

Олександр ПОБІГАЙ
також у паперовій версії читайте:

• ЧИ ПОТРІБНІ МІСТУ ГОРОДЯНИ?

назад »»»