ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА СУСПІЛЬСТВО
«НА АРЕНІ»— СУДДІ
ПІСЛЯ ВІДНОВЛЕННЯ СВОЄЇ ДІЯЛЬНОСТІ КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД РОЗПОЧАВ РОЗГЛЯД ПЕРШОЇ СПРАВИ

Напевно, не стане «відкриттям Америки» те, що політична тяганина в Україні набила оскомину практично всім. Усе ж, як співав наприкінці 80-х Андрій Макаревич, «мы смотрим на небо и ждем перемен»... Поки важко сказати, якими виявляться найближчі зміни для українського політикуму, але один факт зі зливи останніх подій все ж виокремлюється. На політичну арену через півтора року фактичної бездіяльності нарешті повернувся Конституційний Суд. Як ми повідомляли, служителі Феміди розпочали розгляд справи щодо конституційності закону про внесення змін до закону про КС, яким скасовується право суддів переглядати ухвалені зміни до Основного закону.

Сам факт тривалої бездіяльності суду свідчить: судова влада в Україні постійно перебуває «у пасинках» двох інших гілок влади — законодавчої й виконавчої. Підтверджень тому є безліч. Наприклад, достатньо пригадати, як довго Верховна Рада «мурижила» ухвалення закону про судоустрій. Або які крихти з року в рік перепадають суддям із державного бюджету. Та вершиною «поваги» до служителів Феміди, поза всякі сумніви, було внесення змін до закону про Конституційний Суд, законність яких і розглядається наразі. В тому, що судді перш за все взялися за цю справу, є також певний символ. Бо й інших справ у КС, що називається, непочатий край.
Цікаво, що нинішнім конституційним суддям дістався чималий спадок — 58 справ, що їх попередній КС не встиг розглянути. Одне із найрезонансніших — клопотання Леоніда Кучми про тлумачення деяких статей Конституції стосовно ухвалення певних законів на всеукраїнських референдумах. Нагадаємо, екс-глава держави мав неабияку слабкість до різних плебісцитів.
Але й Віктор Ющенко не відкликав цього подання, з чого можна зробити висновок, що нинішній Президент також не проти отримати ясність у референдумних питаннях. Хоча йому це, швидше, потрібно для того, аби у нинішніх урядовців і парламентарів не виникало бажання проводити суперечливі питання через плебісцити.
Ще із попереднього «багажу» в КС залишилися питання про третейські суди, про неконституційність деяких положень закону про політичні партії тощо. Але це жодним чином не означає, що Конституційний Суд, висловлюючись термінологією Малюка з казки про Карлсона, змушений лише «доношувати старі речі». Розпочавши свою пленарну (отже, публічну) діяльність зі «свіжака», судді це довели.
Нагадаємо передісторію ухвалення змін до закону про КС, конституційність яких нині розглядають. Сталося це останнього дня роботи першої сесії парламенту нинішнього скликання, коли депутати сотворили «диво законотворення», привівши до присяги суддів КС і проголосувавши за персональний склад уряду. Тоді Верховна Рада з подання головного ідеолога конституційної реформи Олександра Мороза проголосувала за документ, яким заборонялось Конституційному Суду торкатися священних для деяких політиків змін до Основного закону.
Того ж дня, до речі, виникла пікантна ситуація, що стосувалась обрання одного із суддів КС — Петра Стецюка. Його кандидатуру запропонувала «Наша Україна» і, по ідеї, після серпневих домовленостей він, як і четверо його «прохідних» колег (Анатолій Головін, Михайло Колос, Марія Маркуш і В’ячеслав Овчаренко), мав бути обраним із першої спроби. Але «регіонали», соціалісти і комуністи вичікували. На момент голосування Президент Віктор Ющенко ще не підписав згадане «табу» на ревізію реформи. Тому вони обрали лише власних чотирьох протеже. Стецюку довелося повторно пережити процедуру висування і голосування: після того як на мораторії з’явився президентський автограф, члени коаліції віддали за кандидата від «НУ» свої голоси.
Однак президентські прибічники не мали наміру складати зброю. Подання про скасування заборони надійшло до Конституційного Суду саме від 47 депутатів із «Нашої України». В КС не можуть не розуміти, що від того, яке рішення буде ухвалене, чимало залежить. Зокрема, і для суддів. Адже цим серпневим голосуванням парламент, по суті, втрутився у діяльність судової гілки влади. Якщо цей «фінт» служителі Феміди «проковтнуть», немає жодних гарантій, що у депутатів не виникне бажання знову обмежувати діяльність КС у тому чи іншому. Так само й навпаки: у разі визнання загаданого «шедевра законодавчої думки» незаконним, у парламентарів має надовго зникнути бажання вказувати суддям, чим ті мають займатися.
Давайте уважніше подивимось на особистостей з нашого Конституційного Суду. Адже попри запевнення: діяти лише за законом, певний політичний «відтінок» має кожен. Особливо це стосується суддів, обраних Верховною Радою. Адже кожен висувався тією чи іншою політичною силою. Виняток становить лише БЮТ, який так і залишився без «свого» судді.
Отже, Петра Стецюка, як було сказано, запропонували «нашоукраїнці». Марію Маркуш висунуто Компартією. В минулому скликанні парламенту вона депутатствувала саме у фракції КПУ. Михайлові Колосу поталанило менше: він кілька разів балотувався до парламенту від Соцпартії, але черга до нього так і не доходила. Тепер він отримав своєрідну компенсацію — соціалісти доручили йому бути суддею КС. «Регіонали» формально запропонували одразу двох — В’ячеслава Овчаренка і Анатолія Головіна. Причому перший свого часу «засвітився» на малій батьківщині Віктора Януковича — у Єнакієвому, де працював суддею. Шостий суддя від Верховної Ради (Павло Ткачук) був обраний парламентом ще за кучмівських часів. Хоча доводилося чути, що він близький до соціалістів.
Президентські судді умовно поділені навпіл. Трьох призначив Віктор Ющенко, ще стільки ж працюють у КС після відповідних указів Леоніда Кучми. Чинний глава держави дав можливість розкритися юридичним талантам Дмитра Личака, Володимира Кампо та Віктора Шишкіна. Найвідомішою, поза всякі сумніви, є постать останнього. Віктор Іванович був депутатом другого і третього скликань, активно протидіяв кучмізму. Є у його біографії ще один цікавий момент: після проголошення незалежності України він був першим Генпрокурором нової держави.
Трійка «від Кучми» має такий вигляд. Найвідоміша постать — Сюзанна Станік. Вона запам’яталася своєю діяльністю на посаді міністра юстиції. Тодішня опозиція була не вельми задоволена нею. Володимир Іваненко до свого призначення працював у адміністрації попереднього президента, хоча на минулих парламентських виборах пробував сили разом із партією екс-мера Києва Олександра Омельченка «Єдність». Нарешті, Валерій Пшеничний працював у Конституційному Суді мало не з моменту його формування. Спершу в апараті, а з 2003 року — як суддя.
Що стосується служителів конституційної Феміди, котрих обрав з’їзд суддів, то всі вони у професійних колах — постаті відомі. Передусім це стосується Івана Домбровського. Нинішній голова КС тривалий час був суддею Верховного суду. Окрім нього, там працювали Анатолій Дідковський та Ярослава Мачужак. В’ячеслав Дунь — «вихованець» Вищого господарського суду, Василь Бринцев — із Апеляційного суду Харківської, а Андрій Стрижак — Закарпатської областей.
Ось такі вони, нові судді органу, від рішення якого нині в Україні залежить дуже багато. Йдеться не лише про цю справу, розгляд якої розпочався наприкінці минулого тижня. І не тільки про резонансні подання (з приводу закону про Кабмін, щодо мораторію на продаж землі), які нині не сходять з вуст. Не забуваймо, що діяльність попереднього складу Конституційного Суду фактично була перекреслена 8 грудня 2004 року. Виходить, що перший «призов» КС відпрацював своє з одним текстом Основного закону, а його наступникам випало працювати з модернізованим варіантом. Можливо, доведеться тлумачити його у найпринциповіших моментах із нуля...

Ярослав ГАЛАТА
також у паперовій версії читайте:

• У ОЧІКУВАННІ «АВТОГРАФА»
• КОНКУРУВАТИ, А НЕ ВОЮВАТИ?
• «ПОДАЙТЕ, БУДЬ ЛАСКА, ДИПЛОМАТОВІ!»

назад »»»