ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ОСВІТА
ЧОГО БОЇТЬСЯ ДІВЧИНКА
Зіночці тільки три роки. Батьки віддали її в дитячий садок. Але дуже хвилюються, тому що дівчинка нерішуча, нетовариська, із сусідськими дітьми і раніше не бавилася, цуралася їх. Ледь що — біжить до мами і тримається за спідницю. У садку теж увесь час похмура, насторожена, сидить сама в кутку, з дітьми не спілкується. Молода жінка прийшла на прийом до мене. Як змінити поведінку дитини, зробити так, щоб вона сама не потерпала від цього?

Раджу мамі допомагати Зіночці налагоджувати контакти з іншими дітьми, оскільки дочка сама на це не наважується. Наприклад, вийшли у двір, — а в пісочниці маля з іншого під’їзду. Мама має підказати донечці, щоб вона запитала, наприклад, таке: «Як тебе звуть, дівчинко? Скільки тобі років?». Зіна теж може назвати своє ім’я, запропонувати бавитися разом, дати новій подружці свою іграшку. Завдяки цьому малята стають розкутішими, набувають досвіду і знань про те, як спілкуватися з ровесниками.
Я поцікавилася в мами, чи однаково дочка поводиться в різних ситуаціях — звичних і несподіваних? Це важливо знати, щоб потім правильно тренувати дитину в умінні налагоджувати контакти. Виявляється, поводиться Зіна по-різному. Удома почувається впевнено, навіть намагається «керувати» дорослими. З мамою і татом у неї це не виходить, а от бабуся, що онученьку боготворить, усе їй дозволяє. Більш того, усе робить за дівчинку, не даючи їй можливості виконати найпростіші речі.
Особливість родини ще й у тім, що дитина в ній — одна. І це теж позначається на формуванні характеру. Зіні здається, що вона, так би мовити, пуп землі. Їй немає про що турбуватися, над чим «ламати» голову. Нерішучість дівчинки можна пояснити тим, що бабуся не надає їй можливості діяти самостійно.
З бесіди з’ясувалося, що мама, виявляється, у дитинстві теж була нерішучою, боязкою, але дорослішаючи, намагалася себе перевиховати. Чогось їй не вдалося досягти. Зіна успадкувала цю її рису. Вона помічає особливості маминої поведінки і несвідомо тримає їх в пам’яті, а потім у нових ситуаціях спілкуючись з незнайомими людьми, поводиться так само.
На характер відносин у соціумі впливають й особливості типу вищої нервової системи. Повільна, неактивна дитина — як Зіна — більш схильна сприймати ініціативу з боку інших, ніж пропонувати щось сама: гру, знайомство, спільну розмову тощо.
Що тут можна вдіяти? Слід усіляко підтримувати сміливі вчинки дівчинки, успішне подолання нею боязкості, страху. І розповідати про це всім домашнім — нехай і вони похвалять малу. Усе це додасть їй упевненості в собі, рішучості.
Що ж стосується спілкування з іншими людьми, батькам варто ставитися до цих ситуацій теж уважно. Можливо, колись вони самі погано відгукувалися про ту чи іншу сусідську дитину. Або зі зляканим виразом обличчя відводили дочку від дорослих, котрі їм чомусь не сподобалися. Діти — унікальні спостерігачі. Вони миттєво реагують на таку поведінку батьків: тримаються осторонь, прагнуть до усамітнення.
Психіка дошкільнят пластична. Уміло впливаючи на неї, можна домогтися добрих результатів. І несмілива дитина, навчившись не боятися людей, змінить свою поведінку, стане комунікабельнішою, розкутішою.

Тетяна ВАЛЬ, дитячий психолог
також у паперовій версії читайте:

• КОНКУРС ВИДАВСЯ НА СЛАВУ
• ЧОМУ «ПРОБУКСОВУЄ» ШКІЛЬНИЙ АВТОБУС?
• ЯК ВИБИРАТИ ІГРАШКУ?
• НА СВЯТО ПРИЙШЛО ТЕПЛО

назад »»»