ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ГРАНІ ІСТОРІЇ
«ТОВАРИШ ДВАДЦЯТИЙ»
Хто цікавиться космонавтикою, той знає біографію Сергія Корольова, геніального вченого, неперевершеного конструктора ракетно-космічних систем, двічі Героя Соціалістичної Праці. Його життєвий шлях був важким, трагічним і водночас славетним. Влада саджала його за ґрати й відзначала найвищими нагородами. У ті роки, коли він жив і творив, усе до дрібниць, що було пов'язано з космосом, старанно засекречували.

Скажімо, на космодромі Байконур навіть постійні працівники, не говорячи про тимчасових, ходили по заздалегідь дозволених маршрутах-доріжках, а Корольова — першу і головну особу, засновника практичної космонавтики, називали не інакше, як «товариш двадцятий». Звертатись до нього по імені — по батькові суворо заборонялось.
Лише через багато років стало відомо багато цікавого про цю непересічну особистість. Харків був одним із промислових центрів, що готував оснащення для космічних кораблів. Сергій Павлович поважав і цінував українських колег. Адже сам був родом із Житомира.

Кожух від ватажка кримінальників
Про цей навдивовижу гуманний вчинок ватажка кримінальників, де утримувався на засланні Корольов, він розповів своєму доброму знайомому, слобожанину Миколі Ларькову. Наприкінці 1940 року Андрій Туполєв витягнув конструктора з багатолітньої каторги на колимських золотих копальнях. Життя було нестерпним, лютували 40-градусні морози. За такої погоди, у дірявій благенькій тілогрійці й такій самій шапці Корольов мав їхати в кузові полуторки кілометрів за сорок до розподільчого пункту. Звідти — на «велику землю», на волю. В кабіні не було місця: поряд із водієм сидів озброєний конвоїр. До Сергія Павловича підійшов знайомий по бараку — ватажок кримінальників на кличку «Сокіл» у добротному кожусі. «Мабуть, щось хоче передати на волю»,— промайнула думка. Чоловік зірвав діряву фуфайку й надягнув на звільненого Корольова власний кожух: «Носи, бо до розподільчого пункту в кузові не доїдеш». «Сокіл» глянув пильно в очі й мовчки попрямував до табірного КПП.
Коли Корольова реабілітували, став Героєм Соціалістичної Праці, він довго шукав свого рятівника, хотів віддячити. Та все марно. Табір розформували, і «Сокіл» зник у неосяжних сибірських лісах.

Корольов, за півроку до польоту Гагаріна, побував на «Комунарі».
Починаючи з кінця 50-х років минулого століття, переважна більшість радянських ракет, супутників, орбітальних станцій, транспортних систем, модулів і ще багато чого були оснащені надійними електронними системами, виготовленими в Харкові. Вони справно виконували покладені на них функції. Як полюбляли говорити ракетники, без гарних «мізків» навіть найліпша ракета з потужними двигунами не полетить.
«За півроку до того, як прозвучало знамените гагарінське «Поїхали!»,— згадує колишній головний конструктор харківського виробничого об'єднання «Комунар» Михайло Осипов,— Корольов побував на нашому підприємстві й особисто переконався, що прилади управління для ракети Р-7, які мали вивести на орбіту космічний корабель з першим космонавтом на борту, працюють нормально. Так і сталося. Після тріумфу Гагаріна тільки в Україні урядовими нагородами було відзначено 500 осіб, у тому числі чимало комунарівців, а директор нашого заводу Володимир Куликов став Героєм Соцпраці.
Не раз мені доводилось зустрічатись і спілкуватись з першим космонавтом. Запам'ятався такий випадок. Якось на Байконурі зайшов увечері разом із москвичем, полковником Кравцовим у тамтешній будинок відпочинку. Юрій Гагарін саме грав у більярд з друзями. Хтось запропонував влаштувати конкурс на найкращий анекдот. За «свіжий» — приз, а якщо з «бородою» — автору відрізали частину краватки. Погодились. Кравцову не пофортунило. Тільки-но він почав свій анекдот, як Гагарін відтяв частину його краватки. Пожартували й на тому розійшлися. Наступного ранку зайшли ми з Кравцовим поснідати до кав'ярні. Несподівано там з'являється генерал Карась, тодішній командувач ракетними військами стратегічного призначення. Він був надто охайний. Побачив на полковникові обрубок краватки і спалахнув гнівом. Дісталось тоді йому «на горіхи». Не допомогло й моє заступництво — це сам Гагарін такий жарт учинив...

Найвеличніше відкриття
Року 1951-го «Комунар» розпочинає освоювати бортову і наземну систему управління «королівської» ракети Р-1, прототипом якої слугувала німецька трофейна «ФАУ-2». Ще до того в Німеччині побували майбутні корифеї радянського ракетобудування Корольов, Пілюгін та інші, котрі ретельно вивчили все, що безпосередньо стосувалась «ФАУ-2». Спільними зусиллями за допомогою фахівців НДІ-888 Пілюгіна зробили ще кращу ракету. З середини 50-х років завод — єдиний в СРСР виробник систем управління ракетами класу «земля— земля»— тактичного і стратегічного призначення. 1957-го «Комунар» починає освоєння і виготовлення апаратури для легендарної «королівської» ракети, що увійшла в історію космонавтики як «сімка». Якраз 1957 року та «сімка» вивела на позаземну орбіту перший штучний супутник землі, поклавши початок космічній ері. Коли про цю подію дізнались у Парижі, то Фредерік Жолі-Кюрі захоплено вигукнув: «Людина більше не прикута до своєї планети!».
Невдовзі конструкторське бюро С. Корольова створило триступеневу ракету-носій. Харківський «Комунар» виготовив до неї систему управління, що забезпечувало виведення на позаземну орбіту космічних кораблів у чотирьох варіантах. Варто зауважити, що авіація тільки-но підійшла до подолання звукового бар'єра, а космонавтика вже перевершила його у 25 разів!
На жаль, ракетників тоді втягли в авантюру, спровоковану 1962 року тодішнім першим секретарем ЦК КПРС М. Хрущовим, коли за його ініціативи на Кубі було розгорнуто ракетні комплекси Р-12М. Корольов і його однодумці рішуче виступили проти небезпечної справи, яка могла б призвести світ до катастрофи. Не раз Сергій Павлович заявляв: «Створюючи найдосконаліші апарати, ми були переконані в тому, що їх ніколи й ніхто не застосує у військових цілях. Бо це означатиме кінець життя на землі. Тому після Карибської кризи Корольов із подвоєною енергією береться за освоєння міжпланетного простору за мирними програмами. В його КБ на базі ракети Р-7 створюється триступеневий носій для виведення на позаземну орбіту космічних кораблів «Восход». Тоді був здійснений спільний політ «Союзу-19» із американським «Аполлоном».
Комунарівці надалі все робили, аби триступенева ракета Сергія Павловича 8К78 могла вести дослідження як Місяця, Венери, Марса, так і далекого космосу.
Чи не найважливіше досягнення Корольова — триступенева ракета 8;82К, за допомогою якої в незвідані світи запускають важкі супутники (до 22 тонн), космічні лабораторії, в яких людина може працювати і жити в космосі тривалий час. Сергій Павлович мріяв послати космонавта на Місяць. Та несподівана смерть (14 січня 1966 року) не дала цим планам звершитись. Кажуть, незамінних людей нема. А ось Корольова ніхто не зміг замінити. Не стало його, і США нас обійшли в космічному змаганні, перші послали людину на Місяць...

Віталій СТЕГНІЙ
також у паперовій версії читайте:

• БУЛО В ПОЛТАВІ І ТАКЕ УЧИЛИЩЕ
• ЯКБИ ПІДНЯЛАСЯ ЗАВІСА РОКІВ

назад »»»