ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА УКРАЇНА І СВІТ
НОВАЧКИ В ЄВРОСОЮЗІ — НАЩАДКИ ДАВНІХ РИМЛЯН
Як і обіцяли в Брюсселі, першого січня Румунія стала членом Європейського Союзу. Напередодні цієї історичної для наших сусідів події помітно зросли суспільні сподівання і тривоги, а також ціна на нерухомість.
Проте Румунія залишається для Заходу екзотичною країною. Картинку сучасної країни передає велика площа на околиці міста Сигет: вона заповнена сотнями овець, коней, кувікають свині. Звідусіль прибувають вози запряжені волами. Туристи, яких до Румунії приїздить усе більше, не залишаються байдужими до такої екзотики і хапаються за телекамери і фотоапарати.

Складна історія сучасності
У сільському господарстві працює 30 відсотків населення, створюючи приблизно 10% ВВП. Мільярди євро, які надходитимуть у країну після першого січня, навряд чи допоможуть модернізувати село, бо важко визначити, кому саме надавати кошти. У Мараморщині, де стоїть місто Сигет (там, зокрема, компактно живуть українці), треба вирішити тисячі спірних проблем щодо власності на землю.
Бідність змушує мільйони румун шукати щастя за кордоном. Нині два з 22 мільйонів громадян працюють за кордоном. Чи здійметься чергова хвиля трудової еміграції? Ця проблема особливо турбує британців, які не дуже розуміють, навіщо «міняти» поляків, які тепер виконують найбруднішу роботу, на румунів.
Дев’яності роки минулого століття в історії Румунії минули під знаком половинчастих і непослідовних реформ. Стагнація, характерна для цього періоду, закінчилась драмою 1997–2000 років: у 1997-му, наприклад, інфляція сягнула 154,8 відсотка. Економічні труднощі були наслідком невиразної політики, символом якої стали «мінеріади» — марші шахтарів на Бухарест під керівництвом Мірона Косми. Цю традицію в червні 1990 року започаткував тодішній президент Іон Ілієску, відомий комуністичний апаратник часів Чаушеску. Не знайшовши способу втихомирити демонстрації в Бухаресті, він викликав на допомогу шахтарів з долини річки Жіу. «Шахтарі» (серед цих загонів, зрозуміло, не всі були справжніми гірниками) вміло розганяли столичних демонстрантів, були вбиті і сотні поранених. Уп’яте й востаннє Косма «дисциплінував» городян у 1999 році. Але на той час політичний клімат вже змінився, проти бойовиків з провінції виступили міліція і жандармерія. «Наполеона з Жіу» схопили і засудили до 16 років ув’язнення.
Поступово змінювалась Румунія. У 2001 році прискорився економічний розвиток, відтоді економіка не зростає менше, ніж на 5 відсотків щороку (у 2004 році навіть на 8%). Аналітики британської газети «Файненшел таймс» вважають, що економічному пожвавленню сприяло збільшення внутрішнього попиту. Заробітчани почали переказувати додому гроші. У Румунії одночасно із зниженням рівня інфляції і банківською реформою стали дешевшими кредити, що викликало споживчий бум, а економічна стабілізація спричинилась до інвестиційного сплеску. Тільки у 2004 році в країну надійшло п’ять мільярдів євро. За попередніми оцінками, у 2005 році Румунія отримала понад шість мільярдів євро безпосередніх закордонних інвестицій.

Прагнення до рівності
Інвесторів у цю країну приваблює значна пропозиція неприватизованих підприємств і дешева робоча сила (випускник вищої школи щасливий, якщо заробляє 300 євро щомісяця, зарплата кваліфікованого робітника — 130–150 євро). Через це офіційне безробіття у Румунії не перевищує 6 відсотків. Влада на чолі з президентом-реформатором Траяном Баческу і прем’єром Чаліном Терікану не задовольняється оптимістичними даними офіційної статистики і серйозно ставиться до зауважень Європейської комісії. Найбільшу тривогу в посадовців ЄК викликає корупція в країні. За оцінками економістів, офіційно підраховану частку ВВП на одного жителя — 4492 долари належить щонайменше подвоїти, щоб врахувати вартість нелегального «сірого сектора» (і при нагоді з’ясувати, чому за таких низьких зарплат румуни виживають). Цьому має зарадити податкова реформа: прогресивний податок на дохід (від 18% до 40%) замінено єдиною ставкою — 16% для підприємств і громадян.
Значні зміни плануються і в судовій сфері. Міністром юстиції призначено безпартійну Моніку Маковей, відому своєю відданістю роботі, спрямованій на розвиток громадянського суспільства, та безкомпромісною боротьбою з корупцією у попередньому уряді. Пані міністр поставила собі за мету довести до суду найгучніші справи, які раніше не дістали логічного завершення. Прем’єр Терікану пообіцяв переглянути контракти, які попередній уряд підписав з закордонними концернами. Він вважає, що договори на загальну суму 3,6 мільярда доларів укладено з порушенням правил проведення конкурсів. Про те, як багато треба зробити, говорять не тільки представники Єврокомісії, але й громадськість Румунії. Згідно з дослідженнями соціологів, 85 відсотків громадян вважає, що успіх у суді залежить лише від грошей і знайомств, а 62% опитаних переконані, що треба порушувати закони, аби чогось досягти в житті.
Румунія й далі залишається небагатою країною (частка ВВП на одного жителя дорівнює 40% від середнього в ЄС), 25% громадян мають доходи, нижчі за офіційний рівень бідності, а 41% респондентів стверджує, що їм не вистачає грошей, аби прожити від зарплати до зарплати. Але проблеми розподілено приблизно порівну — коефіцієнт Джіні, за допомогою якого визначають різницю між найнижчими і найвищими доходами, у Румунії становить лише 28,8 (у Польщі — 35,5, а у відомій своїми високими соціальними стандартами і соціальною справедливістю Швеції — 25). Проте можна припустити, що одночасно з проведенням неоліберальних реформ розшарування в суспільстві поглиблюватиметься.

Проблеми національні і... алкогольні
Румуни не мають сумніву, що членство в ЄС стане важливим каталізатором змін. Їх бояться ті, хто першими будуть вимушені заплатити за інтеграцію, вступивши у вільну конкуренцію з агресивнішим і сильнішим закордонним капіталом. Але цей острах інколи набуває гумористичних рис. Наприклад, румуни бояться втратити гастрономічну незалежність, бо вважають, що вступ у ЄС позбавить їх багатьох улюблених страв і напоїв. Найбільше проблем створює палінка — сливова горілка, яку, до речі, особливо полюбляють угорці. Вони переконані, що це їхній національний продукт, який поширився серед румунів тоді, коли Трансільванія була частиною Угорської корони. Але для румунів з Мармарошу палінка є румунською, як бринза і кашкавал (сир, який виробляють з козячого або коров’ячого молока), і будь-яка спроба дискусії лише посилює пристрасті.
Вогонь деякої взаємної неприязні з угорцями може розпалити і невинна дискусія про палінку, і серйозний задум, що виник за часів правого уряду Віктора Орбана в Угорщині, ввести «угорську карту», яка надасть спеціальні привілеї угорцям, які живуть за кордоом. Не менш серйозною причиною розбіжностей можуть стати екологічні проблеми. Так було у 1999 році, коли з золотої шахти «Аурул» під Байя Маре в річку Тиса попали надзвичайно отруйні речовини — ціаніди. Тиса понесла їх територією Угорщини в Дунай, поширюючи площу екологічної катастрофи на сотні кілометрів. На жаль, за рік знову сталось лихо, коли з шахти у місцевості Борча витік шлам із солями важких металів, який спочатку отруїв долину річки Вазер, а потім і Тису. Розлючені угорці не сумнівалися, що потерпають через румунське недбальство і низький професіоналізм тамтешніх фахівців.

Повернення минулого
Румуни впевнені, що належать до європейської і євроатлантичної цивілізації. Згідно з концепцією однієї з історичних шкіл, вони — безпосередні спадкоємці стародавніх римлян, і тому є «більшими римлянами», ніж сучасні італійці. Бачення сучасної ідентичності й усвідомлення її джерел залежить і від політики держави. Як стверджує професор Бухарестського університету Лучіан Боя у книзі «Румуни: свідомість, міфи, історія», минуле його країни завжди було знаряддям політичної боротьби. Незважаючи на звернення науковця: «Не можемо залишатись в’язнями минулого і мусимо довести, що Румунія щось означає нині»,— історична спадщина, особливо останніх кількох десятиліть, ще довго буде безпосередньо впливати на румунське сьогодення. З цією метою використовуватимуть оприлюднені архіви «секурітате» (таємної політичної поліції), які вже змели з політичної арени багатьох відомих осіб, а також вади людської пам’яті. Це парадоксальне явище можна зауважити в Румунії повсюди. У Сигеті, в колишній тюрмі, де в 1950-х роках комуністи закатували десятки політичних противників, фонд «Громадянська академія» заснував музей злочинів режимів Георгіу-Дежа і Чаушеску. Але навіть представлені там документи не змінюють того суспільного факту, що Чаушеску посідає четверте місце серед найважливіших історичних постатей Румунії, які, як свідчать опитування, позитивно вплинули на долю румунського народу.
Так чи інакше, першого січня Румунія стала новим членом євроспільноти. Нам залишається побажати, щоб її членство було успішним і громадяни ЄС переконались в ефективності та доцільності розширення Євросоюзу. У цьому полягає шанс і для України. Але, як переконує історія вступу Румунії до ЄС, це залежить не тільки від бажання громадян, а й від певного збігу обставин.

Євген ПЕТРЕНКО
також у паперовій версії читайте:

• ЕФІОПСЬКО-СОМАЛІЙСЬКА ВІЙНА: ПРОБЛЕМУ НЕ РОЗВ’ЯЗАНО

назад »»»