ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА КРИМІНАЛ
РОЗКРИТИ ЗЛОЧИН ДОПОМІГ УЧНІВСЬКИЙ ЗОШИТ
Упродовж століть криміналісти виробили чимало методик для розкриття різних видів злочинів, але, на жаль, шаблонні схеми спрацьовують не завжди. Тоді все вирішує його величність випадок або оперативна кмітливість співробітників карного розшуку.

Саме вона допомогла працівникам міліції Києво-Святошинського району розкрити розбійний напад, скоєний у селі Віта Поштова.

Десять тисяч доларів за земельний пай
Розбійний напад на приватний будинок, де мешкало літнє подружжя, скоєне за класичними канонами. Двоє молодих зловмисників були одягнуті в куртки, схожі на спецодяг працівників нагляду чи то газо-, чи то електромереж. Вони завітали у двір, представилися і попросили показати газові лічильники. Нічого не підозрюючи, господиня завела їх до оселі, де один із молодиків почав записувати у зошит показники лічильника. Природно, що господар, який теж був у хаті, почав розпитувати «газовиків», із чим пов’язана перевірка. Проте хлопці давали на слушні запитання такі недолугі відповіді, що дід засумнівався, чи справді перед ними ті люди, за кого себе видають. А тут і бабуся своїм жіночим оком побачила, що в одного з гостей приклеєна борода. Здійнявся галас, і зловмисники, зрозумівши, що далі грати комедію безглуздо, зірвали із себе маски. Вони повалили обох літніх людей на підлогу, зв’язали їм руки, одягли на голови мішки і почали нишпорити в пошуках грошей.
Знайти їх було не важко, оскільки в залі був умонтований в сервант масивний сейф, де, судячи з усього, мали зберігатися найцінніші речі. Треба було лише відкрити його ключем. Жінка була настільки злякана, що, не вагаючись, показала місце, де лежав ключ. Розбійники нахабно відібрали у господарів 10 тисяч доларів США, котрі вони вторгували лише за кілька днів до того, продавши свій земельний пай. Забравши гроші, злодії хутко накивали п’ятками, забувши в хаті зошит, який вони використовували для маскування під працівників держгазнагляду.
Утім, працівники карного розшуку, прибувши на місце пригоди, не знайшли у ньому жодного прізвища чи адреси. Зошит, напевно, належав якомусь студентові, що ретельно конспектував лекції своїх викладачів. Тож правоохоронці, не дуже зважаючи на цей «слід», взялися розкривати злочин за класичними канонами.
Оскільки розбійний напад було скоєно відразу після того, як у потерпілих з’явилася велика сума грошей, то зловмисники були про це поінформовані. Значить, найперше слід перевірити коло людей, котрі знали про цю оборудку з купівлею-продажем землі. Причому як з боку покупців, так і з боку продавців. Тобто докладно розпитати кожного, де він був у момент розбійного нападу, і хто це може підтвердити.
Крім того, сищики працювали за трьома обов’язковими напрямами під час розкриття подібних злочинів.
По-перше, розпитували сусідів, чи не бачив хто, як після пригоди двоє молодиків сідали в автомобіль. Адже якби хтось із випадкових свідків ще й запам’ятав номер, то розбій можна було б вважати наполовину розкритим.
По-друге, потерпілим показували альбоми з фотографіями людей, котрі раніше були засуджені за грабежі та розбійні напади. Звичайно, всіх їх показати не змогли б фізично, оскільки в самому лише Києві живе майже десять тисяч таких людей. При цьому не було жодної гарантії, що злочин скоїли люди, котрі раніше були засуджені. Та, якби щасливо збіглися обставини, то особи зловмисників можна було встановити найкоротшим шляхом.
По-третє, дільничні інспектори міліції почали перевіряти увесь свій підобліковий контингент, тобто людей, схильних до скоєння будь-яких правопорушень. Адже двоє розбійників могли бути людьми нетутешніми, зате у них міг бути місцевий спільник-наводчик, односелець потерпілих. А що він може робити після отримання своєї долі? Правильно, пропивати гроші у місцевому генделику!

Зачіпка — забутий зошит
Жоден із відпрацьованих напрямів позитивного результату не дав. Про те, що подружжя продало свій земельний пай, знала майже половина села. Для перевірки алібі кожного знадобилося б чимало часу, коли б уже ніхто з опитуваних не згадав, де він був цього дня і що робив. Адже час, як відомо, швидко стирає в людській пам’яті обставини минулих днів. Таким чином, незважаючи на те, що було опитано десятки людей, цей злочин все ж мав шанси потрапити до числа 20 відсотків розбійних нападів, які, в середньому по Україні, лишаються нерозкритими.
Тоді розшуковці звернули увагу на забутий зловмисниками зошит, від якого, на перший погляд, було мало користі. Так, жодних прізвищ і адрес там не було, зате записані в ньому конспекти лекцій стосувалися економіки тваринництва в сільському господарстві. На деяких сторінках навіть були якісь підписи. То, напевно, ставив свій автограф викладач, що перевіряв якість ведення конспектів. Тож, хоч і невелика була ймовірність, але на безриб’ї сищики вчепилися і за цю соломинку.
Отже, якщо йшлось про економіку тваринництва, то перевіряти передовсім належало навчальні заклади сільськогосподарського профілю. Один із таких, до речі, був поруч — Боярський сільськогосподарський технікум, більшість студентів якого становила молодь із навколишніх сіл, у тому числі з Віти Поштової.
Керівництво технікуму з розумінням поставилось до прохання розшуковців, але визначити, хто, коли й кому читав цю лекцію, було проблематично, оскільки із зошита безладно вирвано чимало сторінок. Визначити, кому належить підпис викладача, теж ніхто не зміг. Тоді сищики пішли іншим шляхом: попросили показати відомості на отримання зарплатні, в яких розписувалися співробітники. Довго звіряючи підписи, вони таки встановили особу людини, яка розписувалася в зошиті. Це була жінка-викладачка, котра на той момент перебувала у декретній відпустці. На щастя, спілкування з нею було продуктивним: подібно до того, як стоматолог впізнає кожну свою пломбу, так і лектор за текстом конспекту може впізнати свою лекцію. Тому жінка безпомилково назвала, коли і в якій аудиторії вона її читала. Хоча було це чотири роки тому.

Злодіїв знайдено
Поступово був досягнутий результат: визначено коло зі ста осіб, яким міг належати зошит. Тепер сищиків очікувала копітка робота: підняти сотню написаних від руки дипломних робіт, знайти серед них ту саму руку, котра писала в зошиті. У хлопців почорніло в очах, але вони все-таки відібрали три особи, чий почерк був схожий та той.
Далі сталося те, що припускали, але чого водночас боялися всі: оперативники знайшли випускника технікуму, котрий впізнав свій зошит, але він виявився непричетним до його скоєння. Цей чоловік мешкав у іншому районі, ніякими шляхами з потерпілими не перетинався, і вони його не впізнали. Та й врешті-решт у нього було майже залізне алібі.
Лишалося одне: сподіватися, що хлопець згадає, кому він передавав свій зошит після того, як той став йому непотрібним. Добре почухавши потилицю, згадав, що після іспиту передав його своїм однокурсникам з іншої групи, у котрих іспит з цього предмету був ще попереду. Їх було троє, але в кого саме він лишився, свідок не знав. Та для сищиків це була майже перемога. Знаючи три прізвища, вони взяли з архіву особових справ технікуму три фотографії, після чого показали потерпілим. Ті впізнали одного з них.
Далі була технічна робота: знайти зловмисника, викрити його і довести справу до суду. 25-літній молодик був настільки приголомшеним, коли його затримали, що відразу розповів про все і назвав двох спільників — таких же молодих людей. Одним із них, як припускали розшуковці, був місцевий наводчик, односелець потерпілих. Про оборудку з продажу землі він дізнався випадково, з розмови матері й батька. Під час розбійного нападу він до хати не заходив: показав, де мешкають пенсіонери, а потім лише спостерігав за подіями.
У ході слідства матеріальний збиток, заподіяний потерпілим, було відшкодовано. Організатор злочину, котрий був раніше засудженим, отримав, за вироком суду, сім років позбавлення волі. Двоє його співучасників — по п’ять.

Юрій КОТНЮК
також у паперовій версії читайте:

• ОПЕРАТИВНИКИ ЗНЕШКОДИЛИ ХАРКІВСЬКИХ ЛЮДОЛОВІВ

назад »»»