ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА КУЛЬТУРА
ЛІТЕРАТУРА ДЛЯ ЖІНОК — ПРИВІЛЕЙ ЧИ ДИСКРИМІНАЦІЯ?
На цю тему дискутували днями в київській літературній кав’ярні «Купідон» провідні українські письменниці, літературознавці, журналісти й феміністки, що належать різні професії.

Учасниці поділились на два табори — «за» жіночу літературу і «проти». Табір «за» представляли письменниці й видавці: Ірен Роздобудько, Елеонора Симонова, Людмила Копистко, Ксенія Ковальська, Галина Тарасюк. Позицію «проти» репрезентували Леся Ганжа, Тетяна Щербаченко, Тетяна Рязанцева та Леся Демська.
Позиції учасників від початку були непримиренними. Літературознавці в особі співробітниці Інституту літератури Тетяни Рязанцевої, заявили, що література для жінок — це переважно низькоякісні так звані жіночі романи в м’яких обгортках, і єдина їхня користь — це терапевтична функція, яку вони виконують, тобто приносять відчуття психологічного комфорту жінкам, котрі їх читають. І не більше. Журналіст Тетяна Щербаченко висловилась ще різкіше, заявивши, що жіночі романи взагалі не є літературою, пишуться за однаковою схемою і завжди заради грошей.
Зреагувавши на цю репліку, представниця протилежного табору, письменниця Ксенія Ковальська заперечила, що писати книжки заради грошей в Україні неможливо — на отриманий мізерний гонорар не можна купити навіть пляшечку французьких парфумів. Тож жіночі романи пишуться від щирого серця і в пориві натхнення, а зовсім не з меркантильною метою.
Журналіст й авторка книжки «Жіночі романи» Галина Тарасюк нагадала, що в радянські часи подібний жанр був взагалі неможливий. Жінки не вільні були навіть вислов-лювати свої романтичні почуття, не те що писати про них. Тому поява і поширення жіночого роману як жанру — тенденція, безумовно, позитивна і прогресивна.
Елеонора Симонова, директор видавництва «Нора-Друк», розповіла про результати дослідження, проведеного нею під час останньої книжкової виставки: які книжки купують жінки, а які — чоловіки. Результат вражає: книжки взагалі купують переважно жінки, чоловіки — як виняток. З цього видавець виводить висновок, що чоловіки деградують, і вся сучасна література — для жінок.
Несподіванкою дискусії стало те, що Ірен Роздобудько, яка представляла сторону «за», зая-вила, що образилася б, якби її назвали авторкою жіночих романів і в жодному разі не хотіла б бачити свою книжку, видану в м’якій рожевій обкладинці. Це, мовляв, заважає книжці знайти свого справжнього читача. Якщо ж якісний твір потрапляє в серію «рожевих романів», він ризикує загубитися в ній і ніколи не стати відомим широкому загалу. Модератор Наталія Коробко зауважила, що це твердження спростовує статистика продажу, згідно з якою жіночі романи «в рожевих обкладинках» продаються в Україні значно краще, ніж твори «серйозної» літератури.
Дійти згоди опоненти так і не змогли. Проте представниці табору «проти» змушені були визнати, що жанр жіночого роману все-таки вічний, корисний і необхідний. Хоч і не зовсім серйозний. І головною проблемою цього жанру є не цільова аудиторія, а якість творів, власне, як й української літератури загалом.
також у паперовій версії читайте:

• ТАРАС ШТОНДА МАЄ ВИБИРАТИ...
• ГАРБУЗ НА ЗЕМЛІ ГРАФА ВИШНІ

назад »»»