ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ОСВІТА
НЕ ТРАВМУЙТЕ ШКОЛЯРИКА СТРАХОМ!
1.
Дошкільнята охоче збираються до школи, очікуючи від майбутнього навчання лише позитивних вражень. Далі відсоток «щасливчиків» невпинно зменшується. Причина? Нервова система, що перебуває у постійному перенапруженні, не витримує. Це означає, що хвороби постійно атакуватимуть дитячий організм. Медики настійливо радять батькам уважно придивлятися до дитячого емоційного стану, розпитувати про шкільні справи.

Звісно, такі «серйозні» предмети, як математика, мова вимагають зосередженості. А де ж «розслабитися», як не на уроці музики?
Завжди розпитувала у доньки, яку нову пісню принесла вона з цього уроку. Може, разом із учителькою поставили сценку? Відповідь приголомшувала: на уроці педагог вимагає суворої дисципліни. Уявіть співати пісню з кам’яним виразом обличчя...
Пісенний репертуар — то взагалі окрема тема. Невже не знайшлося жодної української пісні з багатющого фольклору, щоб учням молодших класів було цікаво? Де ще, як не на співах, розповісти дітям про духовну скарбницю народу — наші знамениті пісні «Рідна мати моя», «Два кольори», «Червона рута». Дивуємось «божевільним» музичним захопленням школярів. Ніхто не підкаже вчителю, про що говорити з дітьми на уроках музики, яких пісень співати.
«У нас програма»,— безпорадно розводить вчитель руками. Коли ж прищеплювати любов до української пісні? До цього треба привчати змалечку.

2.
У нарисах з етнології «Голос горлиці» поетеса і музикознавець Валентина Антонюк, згадуючи свої шкільні уроки співів, пише: «Пісня ставала живою казкою, улюбленою гостею нашого побуту... Важко на серці — заспівай веселенько, болить що, пожалійся словами пісні «Ой горе, горе, занедужала дуже», і полегшає, забудеться біль...» А ще колискові, які є різновидом жанру замовлянь.
Спостереження над піснею дали змогу Валентині Антонюк зробити свої висновки. Ні, переконує вона, пісня — не просто набір слів. Це — голос нашої любові, єднання з духовним світом людини. Недаремно колись такими популярними були шкільні хори (потім їх занесли до «анахронізмів», а що взамін?) Співаючи, людина підсвідомо налаштовує себе на позитив, який потрібен і дорослому, і малечі.
Залежно від характеру співа-ного прискорюється чи сповільнюється биття серця, змінюється робота залоз внутрішньої секреції. На загальний тонус людини впливає також гучність співів, а надто музики. Вельми потужні «децибели» руйнують організм. «Важка» музика пробуджує в людини войовничість і агресивність, з’являється нервозність і відчуття внутрішнього дискомфорту.
Хор — то не лише естетична насолода, а й метод оздоровлення. Адже за часів Авіценни й Гіппократа хоровим співом лікували чимало функціональних захворювань. Наші пращури були переконані в тому, що виховати музичний смак набагато легше в дошкільному віці. Дитина, яка змалку для зняття напруження слухає музику Баха і Вівальді, Веделя й Бортнянського, навчатиметься продуктивніше, зростаючи культурною людиною.

3.
У звичній школі є державний стандарт, який вчитель має виконати. Учень мусить опанувати той «мінімум», хоча, як свідчить практика, зробити це не кожному під силу. Причин багато. Підручники часто написані людьми, далекими від інтересів дитини. Звідси важкий для сприйняття виклад матеріалу, обмежений у часі вчитель. А відтак дитину весь час підганяють. «Швидше! Швидше!» — схоже, до школярів інакше не звертаються. Медики говорять про шкільний чинник як про діагноз. Дитина втрачає у школі до 60 відсотків здоров’я — із цим справді треба щось робити!
«Якщо людина весь час перебуває у стресовому стані, про яке здоров’я можна говорити? — запитує президент Міжнародного інноваційного центру гармонійного розвитку людини Наталія Яновська.— Тож батькам треба докласти чимало зусиль, щоб дитина зберегла здоров’я і не втратила інтерес до навчання».
Легко сказати, а як це реально зробити? Власне, завдяки зусиллям медиків, практиків, науковців виник міжнародний гуманітарний проект «Піснезнайка», спрямований на те, щоб дитині було легко і цікаво навчатися. Чому міжнародний? Бо в проекті беруть учать не лише українські вчені.
«Піснезнайка» допомагає позбутися негативних емоцій, а хіба це не важливо для сучасної школи? Стреси, як відомо, вкорочують життя і дорослим, і дітям, а от як їх позбутися, вони не знають.
Часто доводиться спостерігати, як учителька «вичитує» малого школярика. Неслухняний він і агресивний, з однолітками б’ється. Дитина приходить додому і заявляє: «Все, більше не піду до школи».
Ваші дії, батьки? Безперечно, продовжити «виховувати»: «Ти лінькуватий, неслухняний».

4.
Шкільні труднощі мають свої причини,— пояснює Наталія Миколаївна.— Адже традиційні шкільні методики спрямовані на активну роботу лівої півкулі, яка у дітей семи (десяти) років є недостатньо зрілою. Ліва півкуля — це аналіз, логіка, рахунок, письмо, читання».
Іншими словами, ліва півкуля — це «раціо». Відповідно, права — мистецтво, розвинута уява. Що відбувається у школі? Увесь час напружуючи ліву півкулю, дитина намагається вичавити з неї «божу іскру». Коли перевтомлюється, усі її намагання марні. Неправильно розв’язана задача, помилки у граматичній вправі — наслідки перевтоми лівої півкулі. Це за умови, якщо дитина здорова! А що робити першокласникам, котрі мають порушення у дозріванні та функціонуванні вищої нервової системи?! До речі, таких дітей майже 70 відсотків, їм не підходять традиційні навчальні методики. Отже, це — розлади у пам’яті (погано вчать вірші), у мовленні (логоневрози).
Коли дитина готується до школи, часто батькам радять зачекати зайвий рік. Ні, розмірковують вони, це ж вчитися дванадцять років, треба йти до школи. Та ніхто не замислюється над тим, чи готова дитина психологічно. Фахівці стверджують: не лише шестилітки, а подекуди семи- і восьмирічні діти не здатні сприйняти матеріал. І не лише навчальний. Ідеться про вміння спілкуватися з однолітками, слухати вчителя, дотримуватися його вимог. Якщо дитячому організмові це понад силу, «вмикається» його захисний матеріал.
«На шкільних уроках діти сидять, на перервах не рухаються. Організм не витримує таких навантажень»,— аналізує ситуацію лікар-педіатр Віктор Неділько. Його підтримує вчений Володимир Базарний. Він вважає, що школа продукує хворих людей. Причина — у внутрішній несвободі, обмеженості рухів дитини. Пан Базарний — один із розробників міжнародного проекту «Піснезнайка». «У тих школах, де ми повернули старомодні конторки, діти перестали хворіти,— цьому сенсаційному відкриттю є пояснення. — Ми звільнили дітей від сидіння за партою, від внутрішньої скутості. Коли скоцюблена дитина виводить каліграфічні літери, її серце, легені стиснуті. Вона має стояти на ногах і якомога менше сидіти».
Недаремно в армії вчать тримати високо підборіддя, не хилитися. «Струнко!» — не лише військова команда, це — бойовий дух, воля до життя, стверджує Володимир Базарний. Такі закони життя: коли займаєшся улюбленою справою, забуваєш про хвороби.

5.
«Невже «Піснезнайка» — панацея від хвороб і шкільних стресів?» — зауважить читач. Зрештою, нічого сенсаційного в проекті немає. Трохи творчого підходу — і результат від навчання здивує малечу і дорослих. Адже, використовуючи пісню в навчанні, школяреві намагаються полегшити життя. Оце вся премудрість. Через пісню об’єднаються непримиренні ліві й праві кулі. Це той випадок, коли вони не ворогують, а працюють воєдино. Адже, за висновками вчених, проспіване слово — єдина інформація, яка сприймається лівою і правою півкулями. Особливо корисно тим дітям, які мають розлади у мовленні. До того ж, дітям ніхто не забороняє рухатися, вони легко запам’ятовують матеріал.
«Співаючи пісень, діти опанували знання з природознавства, читання, основ астрономії й географії. Побувавши на уроках у столичних школах № 34, 271, ми були вражені розкутістю дітей, їхньою природною поведінкою. Вони розпитували про зорі, охоче ділилися своїми враженнями»,— розповідає кандидат медичних наук Сергій Антоненко. Важливо те, що у класі панувала доброзичлива, приязна атмосфера. Що ж, лишається позаздрити тим київським учням, для яких школа перестала бути страшним опудалом.
Та погляньмо на освітянську карту столиці: 104 спеціалізованих школи з поглибленим вивченням предметів; майже у 150 загальноосвітніх навчальних закладах запроваджено експеримент «Сходинки до інформатики» та «Комп’ютерна азбука» для учнів 1–4-х класів. Із метою ранньої профорієнтації створено профільні класи. Школи активно пропонують додаткові види навчання, ще більше прив’язуючи дітей до парти, пасивного сидіння. Лише кілька шкіл бере участь у проекті «Піснезнайка»...
«А уроки фізкультури?» — запитають читачі. Та в тому й біда, що середньостатистичний урок фізкультури — не панацея від дитячих недуг. Схоже, від традиційних кросів, підтягування на канаті ніхто не думає відмовлятися. Як же індивідуальні особливості дитини? Чимало розмов точиться з приводу уроків танцю, але щось змінювати не наважуються.
За даними шведських учених, танцювальна терапія сприятливо впливає на проблемних дітей і дорослих. Гіперактивні й некеровані хлопчики із так званим синдромом дефіциту уваги і гіперактивністю ставали спокійнішими, краще контактували з іншими дітьми. Фахівцям часто буває важко знайти дієві підходи до лікування дітей, схильних до депресій і суїцидів. Проте танці, виявляється, є своєрідним антидепресантом. На думку вчених, за танцювальною терапією — майбутнє.
Зрозуміло, що для масової школи непросто відмовитися від усталених поглядів. «Гнати» план, «стригти усіх під одну гребінку» — зручна, перевірена роками методика.
Залякати поганою оцінкою, звісно, можна, але яка від того користь? Діти бояться ходити до школи, не люблять її. Щоб уникнути неприємних емоцій, змалечку вигадують усілякі хвороби.
Можливо, коли у дитячій душі зникне страх, настане час її роз-квіту?

Наталія ОСИПЧУК
також у паперовій версії читайте:

• ПСИХОЛОГІЧНА СЛУЖБА ЯК ПОТРЕБА СЬОГОДЕННЯ

назад »»»