ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ПРОБЛЕМА
НЕСВЯТКОВИЙ РЕПОРТАЖ. У МІСТАХ ЗНИКЛИ КОВЗАНКИ
Цієї зими природа несподівано запропонувала нам сюрприз, продовживши осінню пору. Проте людина, як і все живе, потребує природного циклу. Хочеться снігопаду та легкого морозцю. І згадалося дитинство, забави в пухнастому снігу.

Тільки-но температура знижувалась до мінусової і замерзали калюжі, як на вулицях з'являлися хлопці та дівчата із ковзанами через плече. Зазвичай мої земляки прямували на міський каток. Тих, хто жив у старій частині міста, цілком влаштовувала річка Суха Московка в Дубовому гаю.
Ковзани були в дефіциті, їх замовляли друзям та знайомим, котрі їхали до столиці. Та й коштували вони недешево.
Як приємно летіти стрілою льодовою ареною, відчуваючи себе птахом! Принаймні саме такі щасливі обличчя побачила нещодавно на критій льодовій ковзанці поруч із Палацом спорту «Юність». Звичайного буденного дня тут зібралося чимало народу, здебільшого молодь.
Домогосподарка Ірина Шевченко розповіла, що відвідує каток разом із дочкою Яною раз на тиждень. Хоч обидві не працюють, проте по 15 гривень не жаліють віддати за годину здоров'я. Двадцятирічні Тетяна та Наталка також почули про відкриття катка і вирішили розважитися. Єдиною, хто не вписувався у віковий стандарт, була 61-річна Світлана Стаценко. Місяць тому вона знову стала на ковзани після 40-річної перерви. Зробити це підказала депресія, що затяглася. Ковзани — краще за будь-які пігулки, додали жінці доброго настрою. Тепер відвідує каток двічі на тиждень, за місяць витрачає на це задоволення понад 120 гривень. Здоров'я — дорожче!
Коли людина до чогось прагне, знаходить і час, і кошти, з ким ми спілкувалися того дня, виявилися цілком вільними людьми: вони не вчилися і не працювали. Прикмета часу? Ні. Коли поверталася з катка, до нього під'їхав шикарний автомобіль, з якого вийшли добре вдягнені молоді жінки й чоловіки. Вони з виглядом постійних відвідувачів поводилися впевнено. Ковзанка стала новою зимовою розвагою для заможних? Може, й так. Важко уявити, як увечері, після напруженого трудового дня, сюди дістається втомлена мати родини із Заводського чи Шевченківського районів.
На обох запорізьких льодових манежах, що поряд з «Юністю» та в Хортицькому районі, працюють секції фігурного катання, куди запрошують малечу віком від чотирьох років. Діти тренуються тричі на тиждень, що коштує батькам недешево. Вони, як і дорослі відвідувачі, можуть взяти ковзани на прокат, проте маленьким фігуристам краще мати власні. Їхня ціна — від 160 до 290 доларів. На жаль, каток — місце для обраних. Обраних за місцем проживання, бо зазвичай його відвідують діти, котрі живуть неподалік. А також і за матеріальним становищем батьків, бо далеко не кожній родині по кишені оплачувати тренування. Але ще ж зовсім недавно ковзанки були доступні для всіх.
Тренер юних фігуристів Лариса Олександрівна у 1980-х працювала в «Юності», в запорізькій школі фігурного катання, відомій на всю республіку. З неї вийшло чимало маститих спортсменів. Школа існувала, поки функціонери від спорту не махнули рукою на ремонт обладнання в Палаці спорту, льодова арена зникла, а разом із нею — запорізька школа фігурного катання.
Не всім любителям ковзанів судилося стати спортсменами, проте раніше такої мети й не ставили. Головне, щоб підлітки займалися певним видом спорту і витрачали час на тренування, а не байдикували. Бо який результат від байдикування? Хіба що порізані сидіння в автобусах, розбиті шибки в електропоїздах та бійки на темних вулицях.
Раніше про розваги дітлахів дбали не тільки комсомол та профспілки, а й... житлово-комунальні управління.
У багатьох дворах житлових мікрорайонів зусиллями комунальних служб обладнували волейбольні, тенісні, невеликі хокейні майданчики. Їх огороджували парканами, встановлювали ворота, а взимку заливали водою. На цих скромних катках під час зимових канікул розгорталися справжні льодові баталії, не гірші, ніж на світових чемпіонатах. Сюди також приходили діти, які щойно стали на ковзани. І всім було весело й добре. Такий каток був і поряд з моїм домом. Потім зник паркан, і залишилось асфальтове покриття, де тепер хлопці ганяють у футбол.
На вулиці Карпенка-Карого, що в Шевченківському районі, і тепер можна побачити два огороджених «льодових» майданчики, один навіть з хокейними воротами. Тепер паркан прикриває високий бур'ян. Дехто може мені заперечити, мовляв, які дворові ковзанки, адже тепер немає холодів. Торік морозів було хоч відбавляй, а ковзанок ніхто не залив. Чому?
Кілька років тому спортмайданчики перейшли під крило міського управління освіти. Це цілком логічно, бо позашкільною роботою мають опікуватися освітяни, а не комунальники. Реорганізація призвела до того, що чимало клубів зникло, бо їхні площі знадобились комерсантам та підприємцям. Там, де діти цікаво проводили дозвілля, тепер з'явилися магазини, бари, казино та салони краси, тобто те, що приносить «живі» гроші.
Нині зі 187 тисяч школярів, які живуть в області, лише третина відвідують заклади культури, спорту та позашкільної освіти. Чим зайнята решта? Блукає вулицями в пошуках пригод. Недарма відомий педагог минулого сторіччя казав: «Якщо дитина нічого не робить, вона чинить зло».
Звичайно, проблема відпочинку, зайнятості дітей, підлітків — дрібна порівняно з тими, що «гримлять» з екранів телевізорів — з Верховної Ради, Секретаріату Президента, уряду. Але хто сказав, що виховання майбутніх поколінь — це другорядна справа?!

Ніна ЛОМОНОС, м. Запоріжжя
також у паперовій версії читайте:

• СУДИЛИ НАРКОМАНІВ
• ПРИРОДА ЗНУЩАННЯ НЕ ТЕРПИТЬ, ВОНА ЗА ЦЕ ЖОРСТОКО КАРАЄ СВОЇХ КРИВДНИКІВ

назад »»»