ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ПРОБЛЕМА
КАЗАВ ПАН — КОЖУХ ДАМ...
Президент України Віктор Ющенко після зустрічі з Київським міським головою Леонідом Черновецьким гостро розкритикував діяльність столичної влади в соціальній політиці. Глава держави попередив мера: якщо проблема з новими необґрунтованими тарифами на комунальні послуги не буде вирішена мирним шляхом, він залишає за собою право скасувати грабіжницькі розцінки. Преса широко прокоментувала заяву гаранта. Щоправда, київські чиновники, здається, залишаються на своїх позиціях. Підвищення цін за спожиті енергоносії — об’єктивна необхідність.

Влада незалежної України не підготувала людей до приватизації — освітньої, організаційної, психологічної, а сам процес приватизації не забезпечила ретельно продуманими й чітко виписаними законами, належними контролем і відповідальністю. Не вистачило смальцю в голові? Так його можна було позичити в учених-економістів, на яких в Україні ніколи не було неврожаю. Цього не зроблено. Багато хто з мислячих людей мимохіть доходить висновку, що це зовсім не випадково, оскільки дало змогу численним представникам влади підступно заволодіти створеною поколіннями українців власністю. Причому суттєва частина суспільного багатства опинилася у власності небагатьох кланів. Внаслідок цього конкурентоспроможність економіки було втрачено, а її зовнішня залежність стала очевидною. Бездумно експлуатуються природні ресурси. Нині більша частина економіки перебуває в «тіні», а капітали — в офшорних зонах. Державна статистика обліковує мільйони наших заробітчан, які виїхали за кордон. Частина їх адаптується в тамтешні спільноти й не повернеться на Батьківщину.
Дослідження експертів засвідчують, що вимирання населення в Україні — наслідок низьких зарплат, безробіття, хвороб, відсутності соціального захисту людей пенсійного віку, надвисоких цін на ліки, тобто злиденного життя. Тож невипадково ООН оголосила Україну вимираючою нацією, зваживши, що протягом 15 років незалежності кількість її населення зменшилась на вісім мільйонів. Ще більш несприятливий прогноз оприлюднив міністр КМУ Анатолій Толстоухов: за наступні десять років Україна може недорахуватися ще 17 мільйонів своїх громадян («Сегодня». 07.10.2006 р.).
Суттєво пришвидшити цей процес обіцяє нинішнє одночасне збільшення цін і тарифів на житлово-комунальні послуги, електроенергію, телефон, транспорт, які супроводжуються загальним зростанням цін. Мільйони громадян не отримають права на дотації, але втратять значну частину своїх доходів. Попередні розрахунки свідчать, що кияни за новими житлово-комунальними тарифами сплатять 3,5 млрд грн, а у вигляді дотацій їм повернеться лише близько 100 млн грн. І то

У найкращому випадку
Що це саме так, переконливо засвідчує спроба сусідки по квартирі, пенсіонерки й інваліда другої групи Ніни Варнавенко. Дізнавшись про жахливе для неї підвищення тарифів, вона відразу подалась до установи, яка займається субсидіями. Розповіла, хто вона й чому звернулась за допомогою; сама живе в однокімнатній квартирі, одержує 335 грн пенсії, 97 із якої забирають квартплата, телефон і телевізор, ще з півсотні доводиться витрачати на ліки. Нові ціни залишать в її щоденному раціоні хіба що сухарі.
— Чи діти є? — запитали там сусідку.
— Дві доньки... Але в них свої сім’ї, клопоти. В однієї четверо дітей і мешкає десь на краю світу... У другої було двоє, а кілька років тому десятилітній синок утопився, то вона після того не менше за мене хворіє...
— Вам субсидія не належить,— був вердикт.
Із тим Ніна Кирилівна повернулася до свого пристанища. Та ще й з переконанням, що на реальну допомогу в ситуації, яка «світить їй, можуть розраховувати хіба що бомжі. Але то була перша хвороблива реакція на невдачу. До повної міри її притлумила заява міністра праці та соціальної політики Михайла Папієва про те, що до Єдиного державного автоматизованого реєстру внесено один мільйон сімей, котрим із підвищенням комунальних тарифів субсидії призначатимуть автоматично. Тож жодної довідки не потрібно надавати. Тобто взагалі немає потреби звертатись до управлінь праці та соціального захисту. Хоча він тут же виправив себе: дві довідки тим, що звертатимуться за субсидією вперше, будуть таки потрібні. Це про сукупний дохід сім’ї та про параметри займаної житлової площі.
Отже, схоже, вона трохи поквапилась? Мерщій побігла у відповідне управління, а туди міністрове розпорядження, може, ще й не встигло дійти. Наче єлей лягла на душу порада пана міністра налаштовуватись на позитивні очікування наступного року, протягом якого проектом держбюджету передбачається провести три перерахунки пенсій через підвищення прожиткового мінімуму та з 1 березня — з огляду на зростання розміру середньої заробітної плати цього року.
Щоправда, серед тих, кому міністр обіцяє підвищити пенсії, Ніна Кирилівна своєї категорії не почула, та все ж невелика надія зажевріла. Тим більше, що він цілком справедливо покартав нинішню несправедливу диференціацію в розмірах пенсій. Навіть назвав її дискримінаційною, бо розподіляє суспільство, так би мовити, на чорних і білих людей.
Мовляв, за чинним законодавством максимальний розмір пенсії не має перевищувати 12 мінімальних пенсій за віком, уточнивши, що сума для «білих» дорівнюватиме 4308 гривням. Цілком пристойна, але чи погодяться на неї народні депутати, котрі самі собі встановили набагато щедріші? Тим паче, що Конституційний Суд не виявив у їхніх діях порушення закону. Хоча що таке закон для законодавців, адже вони їх самі творять.
Але то зрештою не її, дитини війни, клопіт. Не звикла вона рахувати чужі прибутки, зі своїми б упоратись. Та це не так просто, як здається. В управлінні сказали, що коли б її пенсія не перевищувала 300 гривень, то вона б мала право на субсидію, а в неї тих гривень аж 335... Як тут бути? Може, віддати лишок котромусь із депутатів?

Де вихід із тупика?
Не лише товаришам Соломатіну, Симоненку, які не пропускають жодної нагоди, особливо напередодні чергових виборів до парламенту, де вони непогано прилаштувалися, мабуть, довічно, а й усім без винятку депутатам слід би давно серйозно взятися за наведення ладу в соціальній сфері. Для всіх без винятку громадян України, а не лише «отдельных категорий лиц». Бо кому, як не нашим обранцям, відомо, що за 15 років незалежності частка прибутку у ВВП нашої держави зросла із 21 до 41 відсотка. А частка зарплат і пенсій у тому ж ВВП знизилась з 58,8 до 27 відсотків. У «нетінізованих» національних економіках цей показник становить 60-80 відсотків. Що означають наведені тут цифри? Те, що недоплати заробітків і пенсій сьогоднішнім і вчорашнім трударям загнали від 60 до 80 відсотків населення у злидні.
Це — з одного боку. З іншого — недоотримуючи заробленого, люди не мають змоги купувати достатню кількість продуктів, одягу та інших речей, а отже, не інвестують у такий спосіб вітчизняну економіку. Тоді «на виручку» приходять зарубіжні інвестори, котрі використовують нас як робочу силу, висмоктують із нашої економіки її живильну кров — обігові кошти, ускладнюючи її функціонування, а собі створюють матеріальні підвалини для впливу на нашу. Така виходить нескладна математика. Чому б владі не зайнятися нею не з рахівницею, а з чимось сучаснішим? Може, тоді б не довелося мотатися по світу за інвестиціями? Тим паче, що давно практикою доведено, що не вони є панацеєю від наших надто затяжних економічних недуг.
Відомо, що обсяг інвестицій, які надійшли в Україну за роки незалежності, не перевищив 8 мільярдів доларів у еквіваленті. Інвестиції через зарплату за цей час перекрили 100 тисяч мільярдів доларів. Хіба це не найпереконливіший доказ того, що інвестиції в людський капітал набагато вагоміші й продуктивніші від тих, які розраховуємо одержати із-за кордону?
Не завадить досконалий калькулятор і для визначення коефіцієнта корисної дії в економічному організмі держави так званих політико-владно-бізнесових груп (ПВБГ). Експерти з політико-правових питань одностайні в тому, що бюджет держави відчутно потерпає через надмірно завищені зарплати, доплати, премії, пенсії, компенсації, пільги, надання безплатних елітних квартир саме цьому прошарку нашого суспільства. Обмеження податкових відрахувань майже на 5000 грн дає їм можливість паразитування, марнотратства замість інвестування та реінвестування коштів у економіку.
За злиднів і вимирання в державі навряд чи може вважатися доцільною так звана інвестиційна складова бюджету. Бо нині це, по суті, вкладання коштів у приватні фірми чи заплановані до приватизації державні підприємства. Тобто не що інше, як перерозподіл не зайвих суспільству коштів на користь тих же ПВБГ, котрі й без того почуваються більш як комфортно.
Незалежні від влади юристи переконані, що підвищені членам цієї касти зарплати, пенсії та пільги підлягають скасуванню. Призначені поза контролем народу і всупереч його волі, по суті, самим собі, вони не мають права на існування. З паразитуванням влади на злиднях народу слід покінчити негайно і назавжди. Верховній Раді України, яка зробила суттєвим «внесок» у формування посадового правового нігілізму, що набув ознак своєрідної ідеології бюрократичного апарату держави, час підтягти пасок. Надто вона розперезалася. Не варто парламентарям забувати, що ми їх обрали, тож і попросити можемо з найвищої трибуни.

Олександр ЗАЄЦЬ, Олександр СКОРИНА
також у паперовій версії читайте:

• СПРАВА «ХІМІКІВ»

назад »»»