ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА НАУКА
ПЕРШІ ЖІНКИ-ХІМІКИ
Часто студенти чи аспіранти запитують мене про перших славетних жінок-хіміків, котрі залишили найпомітніший слід в науці. Звісно ж, спочатку розповідаю про феномен — Марію Склодовську-Кюрі (1867–1934), яка одержала дві Нобелівські премії — одну з хімії (1911), іншу — з фізики (1903). Згадую імена жінок-хіміків, які були і залишаються «на слуху». Одна з них — Маргарет Тетчер, нині баронеса, екс-прем’єр міністр Великої Британії. Вона закінчила хімічний факультет престижного Самервілл-коледжу Оксфордського університету. Кажуть, що була здібним інженером-хіміком.

Згадую про її королівську високість принцесу Таїланду Чалабхорн Махідол, молодшу дочку таїландського короля Бхумібола Адулядея і королеви Сірікат, яка очолює дослідницький інститут в Бангкоку та є професором хімії в університеті Махідол. У колі наукових інтересів принцеси — хімія природних сполук. Нині цей напрям досліджень належить до розділу біоорганічної хімії.
Мало хто знає, що колишній міністр культури Катерина Фурцева (1910–1974) — хімік за освітою. Вона була також секретарем ЦК КПРС, відомим діячем науки й культури, просто відважною людиною, котра врятувала від цензури багато живопису, полотен, кінокартин.
Про розвиток хімії в стародавні часи на території нинішньої України кажу молодшим колегам чесно: не знаю. А ось про Росію дещо вдалося дізнатися з історії, насамперед завдяки дослідженням відомого історика хімії, професора Д. Трифонова. З ним мав честь бути знайомим, читав його історичні доробки. Перші дві жінки-хіміки в Російській імперії — Юлія Всеволодівна Лермонтова та Віра Евстафіївна Богдановська... Кому відомі тепер ці імена? Саме ці сподвижниці першими в своїй країні зацікавилися дослідженнями й досягли тут помітних успіхів. Стали першими докторами з хімії серед жінок тоді неосяжної держави.
Ось як склалась доля Ю. Лермонтової (1846–1919). Її батько (між іншим, троюрідний брат поета Михайла Лермонтова) був генералом, директором Московського кадетського корпусу. Інтерес до хімії прокинувся в неї з дитячих років. Найкращі викладачі кадетського корпусу давали їй приватні уроки. Серед них був і виходець з України Семен Васильович Панпушко (1856–1891) — автор першого в Росії «Збірника завдань з хімії з поясненням їхнього рішення» і відомої й нині наукової роботи «Аналіз пороху».
Коли Юлія вирішила навчатися далі за кордоном, батько рішуче постав проти бажання дочки. Певніше за все Юлії Всеволодівні не вдалося б переконати батька, якби не її щира дружба із Софією Ковалевською (1850–1891) — знаменитим математиком кінця позаминулого сторіччя. Вона зуміла знайти підхід до незговірливого чоловіка, і той зрештою не відмовив доньці.
Восени 1869 року Юлія Лермонтова приїхала в Гейдельберг, де оселилася в родині Ковалевських. Там вона почала працювати в хімічній лабораторії знаменитого Роберта Бунзена і виконала змістовне дослідження з хімії платинових металів. Однак її більше приваблювала органічна хімія, тож нею вона й стала займатися, переїхавши 1871 року до Берліна. Тут її наставником був відомий хімік-органік Август Вільгельм Гофман, член-кореспондент Петербурзької АН. Уже перша стаття Лермонтової «Про склад дифеніна» містила нові відомості. Зокрема, була визначена правильна формула цієї органічної сполуки — майбутнього лікарського препарату. Результати роботи були оприлюднені на засіданні Німецького хімічного товариства. Юлія Всеволодівна починає замислюватися про докторську дисертацію, вибравши для публічного захисту Геттінгенський університет. «Геттінген ще більш типове маленьке університетське містечко, ніж Гейдельберг. За розмірами дуже невеличкий університет»,— згадувала пізніше вчена. У цій «рафінованій» обстановці восени 1874 року за роботу «До вивчення метиленових сполук» їй присудили науковий ступінь доктора філософії «cum magna laude» (з великою похвалою).
Ось за яких обставин Лермонтова стала першою російською жінкою, відзначеною докторським ступенем за дослідження в галузі хімії. У тому ж році й у тому ж університеті доктором стала й С. Ковалевська — перша жінка-математик у Росії. Та невдовзі стався дещо сумний випадок в житті Ковалевської. У квітні 1890 року вона переїхала до Росії, сподіваючись, що її оберуть дійсним членом Петербурзької АН. Незважаючи на те, що Ковалевська вже була членом-кореспондентом, їй сказали, що присутність жінок на засіданнях «не у звичаях Академії».
Повернувшись на батьківщину, Юлія Лермонтова працювала в Петербурзі в Олександра Бутлерова і в Москві — у Володимира Марковникова. Обидва корифеї органічної хімії відгукувалися про свою співробітницю з теплотою й повагою. Добре вона знала й Дмитра Івановича Менделєєва. Його статтю, нині класичну, про неорганічне походження нафти вона переклала французькою. У Росії жінка-хімік взялася до вивчення ненасичених вуглеводнів і їхніх похідних. Протягом кількох років Юлія Лермонтова була активним членом Російського хімічного товариства, першою жінкою-членом цього товариства.
Ю. Лермонтова належить до тих учених-хіміків, які закладали основи сучасної хімії розгалужених парафінів, важливих органічних сполук сучасної нафтохімії. На жаль, через складні життєві обставини в 1881 році їй довелося залишити наукову діяльність. Так склалась її доля.
В. Богдановська (1866–1896) була дочкою відомого хірурга, професора Є. Богдановського (1833–1888). Закінчила Смольний інститут та природниче відділення Вищих жіночих курсів. Батько не заперечував проти вдосконалення її освіти за кордоном. У жовтні 1889 року вона виїхала до Женеви й працювала там у лабораторії німецького хіміка-органіка Карла Гребе (1841–1927). Вона прийшла до цього відомого вченого з оригінальною ідеєю: синтезувати фосфорний аналог синільної кислоти. Гребе, однак, запропонував іншу наукову тему: вивчення реакції відновлення дибензилкетона. Богдановська успішно провела хімічне дослідження. Саме воно й лягло в основу її докторської дисертації, яку Богдановська захистила в Женевському університеті у 1892 році, рівно через 18 років після захисту докторської дисертації Ю. Лермонтовою.
Після повернення до Росії вона викладала в Ново-Олександрійському інституті сільського господарства й лісівництва та на Вищих жіночих курсах. Навіть підготувала рукопис «Початковий підручник з хімії» (1895) — перший випадок, коли автором підручника в Росії стала жінка. Написала кілька повістей і оповідань. Вийшовши заміж за артилерійського генерала Я. Попова, виїхала з ним до Іжевських заводів у Вятську губернію. Там Богдановська влаштувала невелику хімічну лабораторію, де хотіла здійснити мрію своєї юності — одержати фосфорний аналог синільної кислоти. Під час одного з дослідів стався вибух. Склом ампули їй поранило руку. Від отруєння токсичними речовинами Богдановська невдовзі померла. Видатний російський хімік-органік Гаврило Густавсон писав про неї в некролозі: «Не позбавлена іронії, вона приносила своїми бесідами глибоку насолоду. Задоволення від спілкування з нею збільшувалося тим, що ця жінка була ґрунтовно й всебічно освіченою, мала чудовий ясний розум...»
Ці дві яскраві фігури перших жінок-хіміків — невід’ємна частина історії хімії не тільки російської, а й світової.

Григорій КОВТУН
також у паперовій версії читайте:

• ГЕННІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ЖІНОК
• КИТАЙ ТА РОСІЯ РОЗРОБЛЯЮТЬ НОВИЙ ГЛИБОКОВОДНИЙ БАТИСКАФ
• ЛЮБІТЬ ЗЕЛЕНИХ БРАТІВ

назад »»»