ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА УКРАЇНА І СВІТ
ПОЧАТОК НОВОЇ ЕРИ ТУРКМЕНІСТАНУ
Міжнародна неурядова організація «Час прав людини» традиційно вносила довічного туркменського президента Сапармурата Ніязова до «чорного списку» диктаторів. Але маючи величезні поклади енергетичних ресурсів, «батько всіх туркменів» почувався впевнено. Чи не найбільшим досягненням було те, що він навчився балансувати між інтересами Росії, США, Європейського Союзу та зберігати особистий вплив на газові родовища. Утім, влада будь-якої людини не є вічною. 21 грудня зупинка серця позбавила Сапармурата Ніязова всіх звань та посад... За версією опозиції, офіційна влада декілька днів приховувала факт смерті, сподіваючись добре підготуватися до боротьби за владний спадок. Ставка в цій конкуренції дуже висока, адже йдеться про «газові» мільярди.

Мабуть, новому керівництву Туркменістану буде непросто зберегти створений Сапармуратом Ніязовим механізм влади, адже в країні фактично немає політичної системи в її західному розумінні. Немає не лише зародків громадянського суспільства, а й легальних політичних партій. За цих обставин Туркменістан «після Ніязова» становить арену для жорстких внутрішньополітичних битв та зовнішньої геополітичної конкуренції.
Причому незалежно від того, хто стане новим лідером, йому знадобиться декілька років, аби створити власний культ. І не факт, що навіть роз'єднана клановими суперечностями та політичними інтересами туркменська опозиція у вигнанні не завадить цьому процесу.
Цікаво, що культ особи Туркменбаші його прихильники пояснювали потребами розвитку незалежної держави. Адже за радянської доби славили Леніна та комуністичну партію, а ці явища не були, власне, туркменськими. Починаючи з 1991 року, лідером нації став етнічний туркмен, який зміг вдало поєднати власний авторитаризм з популізмом.
Ще наприкінці 90-х років минулого століття Ніязов запровадив у країні безоплатні комунальні послуги. Але така соціальна політика не завадила йому фактично зруйнувати систему соціального забезпечення, переклавши відповідальність за пенсіонерів на їхніх дітей. Попри той факт, що Тукменістан володіє майже третиною світового запасу газу, більшість населення живе за межею бідності. На соціальні проблеми накладаються міжетнічні протиріччя.
Досі туркмени не мають цілком сформованої єдиної нації. Більш як половина з них (майже чотири мільйони з восьми) живуть за межами країни. У туркменській глибинці все ще домінують міжплемінні відносини. Етнографи нараховують у Туркменістані близько ста племен, етнічно об'єднаних лише за формальними ознаками. За радянських часів політична боротьба точилася між вихідцями з двох етнічних кланів — текінцями та йомудами. До речі, прихід до влади в Ашгабаті Сапармурата Ніязова означав перемогу текінського клану. Після 1993 року оголошення нейтралітету і запровадження візового режиму з країнами СНД дали можливість ізолювати Туркменістан від зовнішнього впливу. Близькими зовнішньополітичними партнерами були Туреччина та Іран.
Наприкінці 1999 року Народна рада (парламент) Туркменістану проголосила Туркменбаші довічним президентом. Відразу був заарештований останній дисидент Нурберди Нурмамедов, який заперечував проти встановлення «монархії».
Тепер боротьба за владу в Ашгабаті може дестабілізувати Центральну Азію та поставити під сумнів газову монополію Росії, якій без туркменського газу буде важко залишатися енергетичною супердержавою.
Опозиціонери вже звернулися до України з проханням посприяти їхньому поверненню в Туркменістан. Тим часом Європейський Союз закликав туркменську еліту до демократизації. Зрозуміло, що країна, де демократичних традицій немає зовсім, за цих обставин ризикує скотитися в хаос. Докласти свою руку до цього процесу може ісламський «терористичний інтернаціонал», зацікавлений у дестабілізації світового енергетичного ринку. Цілком ймовірне подорожчання туркменського газу неминуче призведе до зміни контрактів на постачання цього палива в Україну, якщо не наступного, то 2008 року.
Безперечно, можливий хаос в Туркменістані мало кому сподобається. У боротьбі за вплив на вирішення газових питань Росія, вірогідно, робитиме ставку на відправленого у відставку у липні 2000 року колишнього міністра закордонних справ Бориса Шихмурадова. Свій інтерес матимуть і США, які мріють побудувати транскаспійський газогін в обхід Росії.
Зрештою, навряд чи нове туркменське керівництво одразу відмовиться від культу Туркменбаші. Сьогодні найвищий представницький орган влади Туркменістану має визначити дату президентських виборів. Нова ера в країні тільки-но починається, тож перебіг важко піддається прогнозуванню. Усе залежатиме від рішучості зацікавлених сторін відстоювати свої інтереси.
також у паперовій версії читайте:

• УКРАЇНА — РОСІЯ: ШЛЯХ ДО ПРАГМАТИЗМУ
• ІРАН ВІДКИНУВ РЕЗОЛЮЦІЮ ООН

назад »»»