ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА СУСПІЛЬСТВО
БЮДЖЕТ ПИШЕМО, А КОНФЛІКТ — НА ДУМЦІ?
ІСТОРІЯ УХВАЛЕННЯ УКРАЇНСЬКИХ КОШТОРИСІВ СВІДЧИТЬ: МАЙЖЕ ЗАВЖДИ ЦЕ ВІДБУВАЛОСЯ ЗА ЕКСТРЕМАЛЬНИХ УМОВ
Бюджетний процес, який наприкінці минулого тижня завершився драматично і водночас несподівано, вочевидь, можна вважати головною подією останнього місяця нинішнього року. На думку багатьох політологів, навіть візит російського лідера Володимира Путіна відійшов на другий план. Більше того, доводилося чути припущення, нібито черговий тимчасовий компроміс між Віктором Ющенком і Кабінетом Міністрів став можливим саме завдяки цьому візитові. Мовляв, для російської делегації було менш комфортно дихати на українській землі, відчуваючи напруження між представниками тутешньої влади.

Незважаючи на це, більшість українців були байдужими до перипетій бюджетного процесу. Принаймні, такі дані продемонструвало соціологічне опитування Центру імені Олександра Разумкова. Значна частина респондентів (38,2 відсотка) підтримали накладення Президентом вето на перший варіант бюджету. Не підтримали цього кроку 19,2% опитаних. А ще 10 відсотків вагалися із відповіддю. Втім, найцікавіше не в цьому. Майже чверть респондентів (22,3%) недостатньо знайомі з головним фінансовим документом і бюджетним процесом, як таким. А 10 відсоткам це байдуже.
Виходить, що «холодна війна» між українськими політиками дає свій результат — сповзання до апатії. Адже, пригадується, трохи більше півтора року тому, коли тодішній прем’єр Юлія Тимошенко кардинально «перекроювала» бюджет-2005, цим процесом цікавилися майже всі.
Напевно, непорозуміння в українському політичному істеблішменті ще повернуться на круги своя. Але бюджет, як головний фінансовий документ, діятиме впродовж усього наступного року. Щоправда, до нього, як і до всіх його попередників, неодмінно вноситимуть зміни та доповнення. Навіть чинна редакція це передбачає. Наразі пропонуємо шановним читачам зробити невеличкий екскурс в історію і пригадати: які баталії відбувалися під час ухвалення попередніх «фінансових конституцій». Зрештою, траплялися роки, коли цей процес не поступався за драматизмом нинішньому року.
Почнемо з 1996-го, коли, із запровадженням гривні, в державі утвердилася бодай відносна фінансова стабільність. За задумами тодішнього уряду, грошова реформа мала підкріплюватися фінансовою й бюджетною реформами. Цю ідею підтримував і тодішній президент Леонід Кучма. Відтак, восени Кабмін «закидав» Верховну Раду законопроектами, покликаними суттєво підкоригувати податкові правила гри. Найрезонансніший документ — закон про податок на додану вартість. Власне, саме звідти бере початок жарт про людський організм, що на 80 відсотків складається з води плюс 20% ПДВ.
Цікаво, що на момент надходження деяких законопроектів Верховна Рада ухвалила бюджет у першому читанні й документ було передано урядові для підготовки до другого. Проте тодішній прем’єр-міністр Павло Лазаренко не поспішав повертати його до парламенту. Офіційна версія затягування зводилася до того, що, мовляв, нехай депутати спершу ухвалять пакет із податкових новацій. А вже потім, на їхній основі, доопрацьовуватимуть бюджет.
Насправді усе було прозаїчніше. Розгляд податкового пакету затягнувся до кінця весни 1997 року. Лазаренко тим часом керував бюджетними потоками «в ручному режимі». Цього робити йому не заважало ніщо, бо на той час (на відміну від сьогодення) ще не було затверджено Бюджетний кодекс, який зобов’язує: якщо кошторис на наступний рік не ухвалено, з 1 січня чинними залишаються норми попереднього бюджету. Лише в червні 1997-го Верховна Рада ухвалила бюджет-97 і нині це так і лишається антирекордом для вітчизняних «фінансових конституцій».
Саме тоді потьмяніла фінансова слава Павла Лазаренка. Приблизно за місяць йому на зміну прийшов Валерій Пустовойтенко і наступний бюджетний казус пов’язаний саме з його діяльністю. Наприкінці 1998 року Кабмін представив на парламентський розгляд проект бюджету-99. Це був, у політичному розумінні, непростий час. Адже саме у 1999-му в Україні очікувалися президентські вибори. Більше того, парламентські вибори тільки-но відбулися і депутати були сповненими наснаги.
Бюджетним комітетом тоді керувала Юлія Тимошенко — одвічний антипод майже всіх урядів. Її суперечки з Валерієм Пустовойтенком затяглися настільки, що ухвалювати бюджет в цілому парламенту довелося мало не в новорічну ніч. Остаточне голосування відбулося 31 грудня приблизно о 15-й годині. Нечисленні депутати, котрим випала честь голосувати «за себе і за того хлопця», були стурбовані: що як бюджетний процес плавно перетече з 1998-го у 1999-й?..
Тоді Юлії Тимошенко вдалося відстояти свої найпринциповіші позиції. Зокрема, це стосується бюджетних субвенцій регіонам і дещо більшої самостійності місцевих кошторисів. Кажуть, що тоді пані Тимошенко була переконана: це не дасть змоги маніпулювати коштами під час президентських виборів. На жаль, ці мрії так і лишилися мріями — Леоніда Кучму переобрали на другий термін.
А от Валерію Пустовойтенку поталанило менше. Попри те, що Кучма вніс саме його кандидатуру на прем’єра, депутати відмовилися підтримувати її вдруге. Лише наприкінці грудня прем’єрська вакансія заповнилася — главою уряду став Віктор Ющенко. Зрозуміло, що бюджетом-2000 його уряду довелося займатися після новорічно-різдвяних свят.
Попри те, що за запропонований Ющенком кошторис проголосували усі фракції, котрі на той час входили у більшість, особливого бажання це робити у депутатів не було. А все тому, що глава уряду запропонував відмовитися від багатьох пільг. Власне, його ідеологія відтоді практично не змінювалась: Ющенко виступав і виступає за підвищення розмірів зарплати і пенсій, щоб люди мали можливість сплачувати ті чи інші послуги самостійно, а не «виклянчувати» пільгові довідки. Що стосується бюджету-2000, то варто відзначити: саме він став першим у вітчизняній історії, котрий урядові вдалося виконати.
Наступний кошторис, що заслуговує на особливу увагу, це бюджет-2003. Робота над ним також ознаменувалась зміною уряду. Анатолія Кінаха замінив Віктор Янукович. «Родзинка» полягала в тому, що, по суті, бюджет готував саме Кабінет Кінаха. Але Янукович, прийшовши вперше у приміщення на Грушевського, 12/2, усе почав перекроювати під себе. Навіть погрожував парламенту: якщо не буде враховано пропозицій його уряду, на державному кошторисі може з’явитися президентське вето. Як бачимо, чотири роки тому Віктор Янукович до вето ставився спокійно. Утім, сяк-так тоді вдалося домовитися.
Ще за два роки про бюджет знову заговорили на повний голос. Нагадаємо, «фінансову конституцію-2005» фактично ухвалювали двічі. Спершу, у грудні 2004 року, напередодні третього туру президентських виборів парламент узаконив те, що лишилося від пропозицій фактично переможеного уряду Януковича— Азарова. Проте одразу із розрахунком на суттєву корекцію.
І вона сталася навесні наступного року. Причому цей процес відбувався під гаслом тодішнього прем’єра Юлії Тимошенко про необхідність «підтопити жирок». Бюджет-2005 увів у ранг закону всі тимчасові (чомусь про цю їхню особливість багато хто забуває) пенсійні виплати уряду Віктора Януковича передвиборного часу. А ще ліквідував так звані вільні економічні зони й території пріоритетного розвитку, через які більшою мірою «відмивалися» кошти.
Бюджет-2006 настільки знаковим не був, але і його ухвалення не позбавлене певної «родзинки». Скажімо, за нього проголосувало 226 депутатів — мінімальна кількість для позитивного рішення. Цікаво також, що тодішній прем’єр Юрій Єхануров через півмісяця після ухвалення кошторису був відправлений парламентом у відставку.
Про перипетії нинішнього бюджетного процесу доведеться згадувати неодноразово. Адже між першим і другим парламентськими рішеннями, які розмежовує президентське вето, кошторис майже не зазнав змін. Утім, Віктор Ющенко, налаштований спочатку вельми рішуче, врешті-решт поставив свій підпис, а Верховна Рада дала відповідні доручення уряду. Що з того вийде, скоро побачимо.

Ярослав ГАЛАТА
також у паперовій версії читайте:

• МОЖНА, АЛЕ ВАЖКО
• КАРПАЧОВІЙ ЗНАЙШЛИ ЗАМІНУ?
• ЯКБИ ВИБОРИ ПРЕЗИДЕНТА БУЛИ В НЕДІЛЮ...
• КИРИЛЕНКО — ЛІДЕР ФРАКЦІЇ

назад »»»