ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА СВІТ ЖІНКИ
ЖИТОМИРСЬКА ҐАЗДИНЯ
Успішна. Розумна. Добра. Так кажуть про Ольгу Сердюкову в Житомирі. У 22 роки вона розпочала свій бізнес, а тепер частенько навідується до чорнобильців з гуманітарною допомогою. Нині Ольга — найкращий підприємець року, найкращий роботодавець року, переможець у номінації «Золоте гроно хмелю». Має коханого чоловіка, разом з ним виховує трьох дітей. А до того...

Була любов до життя й бажання вчитися. Спочатку закінчила педагогічний інститут, рік відпрацювала в школі. Та в душі відчувала, що не вистачає простору для творчості й задоволення від зробленого. Спостерігала, як працює її мама Ванда Патутинська, раділа з її перемог. А мама, Ванда Степанівна, знаний на Поліссі кондитер з 40-річним стажем,— найуспішніша жінка-підприємець. Її ім’я було відоме далеко за межами України ще за часів Союзу. Вона — неодноразовий переможець на виставках досягнень народного господарства, має орден Трудового Червоного Прапора, орден Леніна... Свою трудову діяльність Ванда розпочала в 1964 році, очоливши кондитерський цех найкращого міського ресторану «Житомир». Згодом очолила кондитерське виробництво в кафе «Театральне». Від 1998 року Ванда Степанівна — приватний підприємець. «Талант від Бога» — так кажуть про неї в місті. Сьогодні її ім’я — свого роду бренд області. Короваями та тортами «від Патутинської» зустрічають та проводжають усіх почесних гостей міста. Протягом усього періоду виробництво є прибутковим. Пані Ванда не раз ставала лауреатом конкурсів та фестивалів кулінарного мистецтва, бере активну участь у доброчинних заходах, зокрема, підтримує малозабезпечених парафіян міського костелу.
Ось такий приклад для доньки. Тому й склалася доля так, що Ольга всім серцем своїм і душею хотіла дарувати людям радість. Тож коли розпочалися Всеукраїнські конкурси кулінарного мистецтва, поїхала на один з них. Привезла додому бронзову медаль. А їй придумати рецепт страви — це на мить заплющити очі і... вона вже відчуває її смак. Залишається лише приготувати й подати. Іншим разом привезла другу бронзову медаль. Згодом поїхала з колективом і виборола золото! І лиш тоді на мить утішилася думкою, що житомирянки — справжні ґаздині, а до того ще й гостинні.
Намагання бути першою й успішною не давало Ользі спокою. Вона відкрила своє підприємство й назвала його «Анна» — на честь донечки. Коли Анні виповнилося два місяці, Ольга вийшла на роботу й влаштувала доброчинну акцію для сиріт з дитячого будинку, що в Динишах. Згодом так перейнялася дітками, що мало не щонеділі привозила їх до міста: показувала «мультики», накривала столи, дарувала подарунки...
— А то бачать ці дітки місто лише тоді, коли їх везуть до лікарні,— розповідає Ольга.— Бо ж будинок їхній хоч і стоїть у мальовничій місцині, але далеко від Житомира. Я в мами одна,— веде далі розповідь Оля,— певно, через те й народила троє діток.
Та народження дітей не завадило житомирській ґаздині успішно закінчити педагогічний інститут, а згодом і торгово-економічний. Мабуть, дано їй було увібрати все найкраще з освіти й навчитися дарувати радість людям. Так само, як і її мама, вона живе для людей. Уже тринадцять років поспіль першого червня Ольга влаштовує доброчинні акції — збирає 250–600 дітей, організовує для них концерти, кожному добирає подаруночок. Досить часто виїжджала й у чорнобильську зону.
Доля звела Ольгу зі Світланою Урсуленко, головним лікарем Житомирського обласного будинку для дітей-сиріт. Тепер і сюди частенько навідується з подарунками, наперед цікавиться, хто чого потребує.
Торік Ольга отримала орден ІІ ступеня за вагомий внесок у навчання та виховання дітей. Таких орденів в Україні вручено лише шість. До нагород ставиться з пошаною, вважає, що будь-яка праця має бути гідно оцінена.
Не байдужа їй доля людей похилого віку та чорнобильських удів, не залишає і їх поза увагою: напече чогось смачненького — і в дорогу.
Ольга — людина глибоко релігійна, часто її можна зустріти в костелі. Сюди також не приходить з порожніми руками: напече булочок, пиріжків, і робить це не тільки до свят.
П’ять років тому спало їй на думку зібрати своїх подруг в асоціацію «Я — жінка». Відтоді ця організація успішно працює в Житомирі. Звісно, Ольга — її президент. На сьогодні з усієї області залучила близько 300 успішних жінок — лікарів, педагогів, підприємців. Восени жінки збираються на бабине літо. Влаштовують свято й на день святої Ганни — 22 грудня. Це як подарунок для донечки. Та й сама Анна вже допомагає мамі. Цього року на Великдень готувала святочні подарунки. Хоч і нелегко запакувати 200–300 наборів, але яке задоволення від того, що приносиш радість людям! А Ольга душею упадає біля дітей. Дев’ятнадцятирічний Олексій навчається в агроакадемії, Анна мріє стати лікарем і побудувати дитячий будинок, уже має свій проект. А дворічний Степан нетерпляче чекає на матусю з роботи.
Так склалося, що всі в родині прагнуть щось зробити для людей, і добро сторицею до них повертається.
Ресторан «Анна» — один з найкращих у Житомирі. Усі йдуть саме сюди: чи якусь подію відзначити, чи день народження відсвяткувати, чи просто повечеряти. Для учнів і студентів передбачено знижки. Тут не тільки смачно готують, а й пропонують хорошу концертну програму. Ольга залучає до співпраці студентів. Щоправда, трохи шкодує, коли вони, набравшись досвіду, залишають заклад. Колектив Ольга підбирає ретельно: коли людина добра, проблем не виникає.
Ім’я Ольги Сердюкової добре знають і в Коростені. Тут вона провела велику доброчинну акцію з концертною програмою. На неї з нетерпінням чекають вдови, родини чорнобильців, інваліди. А вона, крім душевного тепла, везе їм смачненькі подарунки. Ольга живе й чинить так, як навчила її, на жаль, уже покійна бабуся — все віддавати людям, ніколи й нікого не ображати.
— Головне, говорила бабуся, віра й терпіння, це основні цінності в моєму житті,— веде далі Ольга.— А шлях справді дуже тернистий, багато треба подолати перешкод, важливо, що всі ми прагнемо одного — добра для України.
До «Анни» заїжджають пообідати актори, дипломати. Всі вони фотографуються з господинею на згадку. Цей затишний і своєрідний куточок має свого роду міні-музей. Тут побували Софія Ротару, Вахтанг Кікабідзе, посол Японії в Україні Муцуо Мабучі...
Ольга дотримується заповіді: прийшла на роботу — усі проблеми залиш за порогом.
А вільні хвилини Ольга віддає поезії Ахматової, Цвєтаєвої, слухає ліричну музику. Любить польові квіти. На столі — ромашки, догорає свічка і не стихають теплі враження від подорожей.
також у паперовій версії читайте:

• ТАЄМНИЦІ СІВЕРСЬКОГО КРАЮ

назад »»»