ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ОСВІТА
ВИВЧЕННЯ РІДНОЇ МОВИ: ПСИХОЛОГІЯ І МОТИВАЦІЯ
Проблема використання української мови, її, як записано в Конституції, «всебічний розвиток і функціонування» можливі здебільшого завдяки методам впливу на громадську думку, методам пропаганди. Так, сучасні реалії замінили радянський архаїзм «пропаганда» на термін public relations (PR), хоча суть залишилася та сама. Як можна пропагувати українську мову засобами PR-технологій? Популяризація і пропаганда мови деякою мірою суперечать світовій тенденції глобалізації. Глобалізаційні процеси не відкидають потреби в засвоєнні духовно-культурних надбань, втілених у мовних формах. Збереження й культивування національних мов — процеси, що суперечать глобалізації.

Звернімось до світових прикладів, що так або інакше підпадають під означену категорію. Мова вбирає в себе особливості мислення, бачення світу, численні культурні елементи, історичні події. Не одне століття тому була створена Французька академія, серед центральних завдань якої — плекання рідної мови. В інших країнах Європи питанням розвитку національної мови також приділяється пильна увага. За царських часів у Росії, крім Імператорської академії наук, була російська Академія, що займалася впорядкуванням літературної російської мови, зокрема словниковою справою.
Яскравий приклад — мова басків, яких лише близько мільйона. Не маючи державності, вони вважають мову найбільшим своїм культурним надбанням. Незважаючи на наявність багатьох різних баскських діалектів, розвивається літературна мова, впорядкуванням якої займається Академія мови басків. Йдеться про таке плекання мови, яке нагадує ставлення до повітря, природи, історичних пам’яток, фольклорних творів і текстів визначних письменників. Під культивуванням розуміємо поняття, певною мірою співвідносне з поняттям PR: письменники мовою пишуть, розкриваючи її багатства у художніх творах; мовознавці досліджують її, виявляючи всі тонкощі словника, звучання, граматики; фольклористи записують тексти, що фіксують мову в різних діалектних варіантах. Спеціалісти в галузі PR пропагують, «просувають» мову своїми засобами.
Йдеться не про насадження мови силоміць, а про всебічне сприяння її розквіту. Як висловився Дейл Карнегі, немає іншого способу примусити людину щось зробити, як тільки змусити захотіти зробити це. Піар-технології відрізняються від рекламних. Реклама щось нав’язує, закликає до певних дій, змушуючи людину підкоритися, тоді як PR викликає потребу захотіти щось зробити, формує внутрішні переконання, побуджує. У нашому суспільстві важливо, щоб люди самі захотіли говорити українською. Але ця проблема нині вирішується мляво. Постає питання про мотивацію для тієї або іншої людини, від простого студента до відомого політика, до поглиблення володіння українською мовою.
Деякі політичні діячі бачать мовну проблему надто різко (в той або інший бік), тоді як маємо, здається, проблему менш різку й глибшу. Сприяння розвиткові мови полягає не стільки у виступах із трибун, скільки у конкретних повсякденних діях, які у своїй сукупності утверджують та підвищують статус мови у сучасному інформаційно-культурному просторі, передусім серед молоді. Як сприяти зацікавленню людей українською мовою, якими методами слід діяти? Статус української має утверджуватися так, аби це у людей не викликало внутрішнього спротиву.
Політики, котрі під час передвиборних кампаній витрачають значні кошти на друкування плакатів, листівок на дорогому папері, проголошуючи декларації про утвердження української мови в суспільстві, могли б замість того випустити своїм коштом книжки з української історії, твори вітчизняної літератури, збірки фольклорних записів, а на обкладинці написати, що книжку видано коштом такого-то кандидата в депутати. Потім подарувати ці видання школярам, студентам, пенсіонерам... Була б користь і для науки, і для літератури, і для зміцнення мовного статусу. Коли б під час передвиборної кампанії кандидат надрукував масовим накладом збірник україномовних детективів і подарував би людям, то це мало б, мабуть, більший ефект, аніж обклеювання стін і стовпів плакатами з дорогою поліграфією.
Склалась дика ситуація: в Україні люди, які присвятили роки, а то й десятиліття науковим дослідженням з українознавства, записуванню шедеврів народної творчості, створенню художніх текстів, тепер мусять шукати можливості видання своїх праць через особисті зв’язки або власним коштом. Виходить, що видання книги про походження української мови або духовні глибини трипільської культури є особистою проблемою автора, наче йдеться про ремонт у його власній квартирі. Артисти, письменники, вчені, які своєю працею розвивають українську культуру, мають відчувати підтримку держави, фондів, політичних сил. Коли образ ученого в суспільстві має низький статус, то в очах громадськості істотно знижується цінність відповідної галузі.
Згадаємо, скажімо, Грузію, де кількість населення у десять разів менша, ніж в Україні. В радянські часи людина (наприклад, дитина військового), коли вона хоч рік провела у грузинській школі, говоритиме грузинською, інші варіанти неможливі. З іншого боку, в Грузії виникли всесвітньо відомі наукові центри з проблем загального мово-знавства, давньосхідної історії, класичної філології, психології, низки природничо-технічних дисциплін, які успішно конкурували з московськими й ленінградськими науковими центрами. У Тбілісі є Інститут давньогрецьких, візантійських і новогрецьких студій (результати досліджень якого добре відомі не тільки в межах країн колишнього СРСР, а й у західній науці), тоді як у Києві немає навіть Інституту світової історії. Адже кафедри університетів формуються залежно від навчальних, а не наукових потреб, і коли б ми захотіли вивчати певні проблеми історії та культури Стародавньої Греції або Риму, нам нікуди було б податися, бо це не належить до проблематики жодної з сучасних українських наукових установ. Як можна пізнати історичні глибини, культурні джерела, не вивчаючи їх? Приклад Грузії свідчить, що між увагою й повагою до мови, культури, історії й науковими успіхами є прямий зв’язок.
Потрібно виробити рекомендації щодо впровадження української мови ненав’язливими, але переконливими методами, серед яких провідне місце можуть посісти піар-технології. Слід визначити цільову аудиторію, на яку спрямовуватимуть пріоритетні зусилля. Треба визначати приклади, які в суспільстві вважатимуться зразками для наслідування. Українська мова має стати невіддільним атрибутом престижного іміджу успішної людини. Немає більшої антиреклами для діячів і дослідників української культури, як зарплата, яку вони отримують у деяких навчальних закладах. Варто проаналізувати офіційні документи, що визначають розвиток української мови у суспільстві й виробити рекомендації щодо їх удосконалення, доповнення в майбутньому. Пильну увагу слід приділити психології сприйняття і цих документів, і статусу мови, і діячів культури у різних прошарках сучасного суспільства, вивчити позитивний досвід попередніх епох (українська мова в Австрійській імперії, українізація 1920-х тощо).
Треба бачити реальні інтереси сучасної української молоді (найактивнішої частини суспільства) такими, якими вони є, і саме в цих сферах розвивати мову. Художня література, що її вивчають у школі, значною мірою далека від сучасного молодіжного життя, тому юним читачам здебільшого нецікава. Варто звернути увагу на твори, які своїми проблемами близькі школярам.
Відчувається брак популярних цікавих (водночас наукових) праць про українську мову, історію тощо. Так само мав би бути представлений суспільству захопливий україномовний детектив, цікавий еротичний роман, збірки анекдотів українською. Тут ми заглиблюємось у психологію, адже PR без психології не працює. PR — це власне є психологія. Варто повторити: ніколи не слід пропускати повз увагу мотивацію. Якби це поняття було в центрі й ставало предметом об’єктивного дослідження, багато що розвивалося б інакше (чому б не провести об’єктивне опитування школярів і студентів — які твори вони б хотіли, щоб включили до програми). Співвідношення піар-технологій і прийомів методики викладання української мови — ще одна тема для детального вивчення. Українська мова має активізуватись у сферах побуту, бізнесу — треба визначити пріоритетні галузі, які найбільше впливають на мовну свідомість людини. Тут сфера освіти відіграє чи не першорядну роль.

Юрій МОСЕНКІС, професор Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна», Сергій ЛИХОМАНЕНКО, головний редактор журналу «Український юрист»
також у паперовій версії читайте:

• ЗА КРОК У ДОРОСЛЕ ЖИТТЯ

назад »»»