ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ОСВІТА
ЗОЛОТЕ ПРАВИЛО ПЕДАГОГІКИ
До будь-якої моди прийнято підходити дещо іронічно. Мовляв, якщо модне, то не зовсім серйозне, короткотермінове. Проте трапляється, що мода, захоплення стають життєво важливою справою. Йдеться про іноземну мову, її опанування, інші нюанси, пов’язані з цією проблемою.

Викладав у школі французьку. За фахом я — історик, вивчав у школі, університеті цю мову, тому мене попросили заповнити вакансію (тривалий час не було фахівця). Довелось чимало потрудитись.
Веду до того, як важливо знати бодай одну іноземну мову, що знадобиться в житті. Недарма сказано: «Людина живе стільки життів, скільки знає мов». Світ будь-якої культури сповна відкривається завдяки рідній мові, адже навіть найкращий переклад завжди недосконалий. Навчаючись в Ужгородському університеті, за допомогою однокурсників-мадяр опанував їхню мову, в оригіналі прочитав твори Шандора Петефі «Тигриця і гієна», «Витязь Янош» та ін.
Нині знання іноземної мови (чим їх більше, тим краще), особливо для молоді,— не тільки можливість духовно збагатитись, а й шанс знайти гідне місце в житті.
Коли ж братись за вивчення іноземної мови? Як на мене, найкраще у дошкільному віці. Певно, більшість випускників середньої школи не лише на Слобожанщині, а й в інших регіонах України, слабко знають іноземну мову. Одна з головних причин — неякісне її викладання. Навіть у Харкові, де у багатьох ВНЗ спеціально готують викладачів іноземних мов, у школах їх не вистачає (не говорячи про сільську глибинку). Парадокс: таких спеців випускають достатньо, а до середніх навчальних закладів їх не заманиш. Скринька просто відкривається: їх не влаштовує невелика вчительська зарплата, тому прагнуть влаштуватись перекладачами у фірми. Мине, мабуть, не один рік, поки оплата педагога підніметься до нормального рівня, тому чекати на поліпшення викладання іноземних мов у школах доведеться довго. А їх викладання в середніх навчальних закладах доведеться брати на себе історикам, як і я колись.
Існують й інші причини недостатнього знання іноземної мови випускниками шкіл. Одна з них — пізній початок вивчення. Так, учень, який приступає до її освоєння у вісім-дев’ять років, безнадійно втратив чимало продуктивного часу: починати цю справу слід набагато раніше.
Нерідко батьки сумніваються: чи варто так рано навантажувати чадо (нехай ще побавиться). Безперечно, просто необхідно! Бо попередня домашня підготовка позитивно впливає на подальше освоєння мови, економить інтелектуальні зусилля і час малюка, у школі він упевнено почуватиметься на уроках, а вчитель працюватиме з ним індивідуально.
Найоптимальніший варіант, коли батьки знають якусь другу мову (ліпше кілька), разом чи почергово навчатимуть свою дитину. Та й зовсім добре, коли дідусь чи бабуся з іноземною на «ти».
Як бути, коли в сім’ї ніхто не володіє жодною другою мовою? Так, це проблема, але не безнадійна. Може виручити кооперація кількох молодих родин. В одній квартирі живе викладач фізкультури, в іншій — дружина-музикант, в третій — обоє закінчили інститут іноземних мов, у четвертій квартирі — подружжя-актори лялькового театру. Варто домовитись між собою. Одного дня мама-музикант вчить дітвору співу, в інший тато-тренер займається з ними спортом. Два наступні — штудіюють іноземну мову, а у вихідні влаштовують самодіяльний ляльковий театр. За такої «кооперації» вдається ефективно розпорядитись педагогічним потенціалом кожної сім’ї, у виграші всі, а найбільше діти.
Індивідуально чи в складі групи навчати дошкільнят іноземної мови — справа непроста, клопітна.
Початкова форма навчання надзвичайно важлива. Якщо її проґавив, то повернути втрачене складно. «Несвоєчасне і невдале навчання спочатку,— вважає відомий американський методист П. Хегболдт,— те саме, що лаштувати піщаний фундамент для хмарочоса».
Батьки мають постійно підтримувати зацікавленість дитини в заняттях. Корисно ненав’язливо її спонукати повторювати засвоєні фрази (повторення, як знаємо,— мати навчання), слова, звороти, «пограти в учителя», а собі обрати роль «старанного учня». Так непомітно, мимоволі ваш «візаві» легше і ґрунтовніше засвоює матеріал.
Буває батьки, які добре знають іноземну мову, втрачають терпець і оголошують незаслужений і поквапливий вердикт: моя дитина не здібна до англійської... І дарма. Кожна здорова дитина може оволодіти другою мовою. Це — аксіома. Зрештою, вона показала свої здібності — без особливих зусиль оволоділа рідною мовою. Отже, терпіння, наполегливість — і успіх забезпечений.
Важливо, аби дитя не сприймало заняття як обов’язок, а щодень святкувало свою маленьку перемогу. Навіть незначний успіх заслуговує на велику похвалу. Тоді дитинча росте на очах. Пишається, що його зусилля марно не минають. Якщо хтось з батьків чи дідусів-бабусь вільно володіє другою мовою, то важливо скористатись розподілом внутрішньосімейного спілкування від перших днів появи маляти. Паралельне спілкування рідною та іноземною мовами дає подвійний результат. А в чотири-п’ять років, коли є якась база, можна цілеспрямовано вивчати іноземну. У цей час дитина спокійна, врівноважена, товариська, її мова загалом нормальна, вона може керувати артикулярним апаратом і готова до засвоєння нових звуків, слів.
Раніше у багатих родинах віддавали перевагу французькій мові, потім німецькій, нині чи не в найбільшій шані англійська — з багатьох важливих мов світу. Не існує мов гарних і не дуже, важких чи легких.
Неабияка заковика в домашньому оволодінні другою мовою — ставлення старших до помилок сина (доньки). Дехто з фахівців вважає, що похибки треба буквально з азів викорінювати. Тим, хто стоїть на таких позиціях, варто втямити, що, навіть спілкуючись рідною мовою, яку ми всотали з молоком матері, допускаємо смислові, стилістичні, граматичні та інші неточності. Отже, до власної дитини, особливо на перших порах, слід підходити лояльно, якщо вона щось не так зробила. Не докучайте їй мораллю. Адже, як помітив видатний лінгвіст, «ніщо так не знижує ентузіазм, як постійне виправлення помилок дитини, особливо тоді, коли вона прагне передати свої думки скромними набутками нової мови. Необов’язково попервах від дитини вимагати бездоганних знань. Найліпший шлях усунення помилок, коли вихованець сам їх виправить або за допомогою вашого делікатного втручання.
В умовах сім’ї відсутня необхідність жорстких часових меж проведення занять. Все залежить від настрою дитини, її психологічного стану. Сьогодні заняття може тривати півгодини, завтра — 20 хвилин, а післязавтра — усі академічні 45. Так само нема потреби визначати певні терміни занять. Можна попрацювати з дитиною дорогою з дитсадка, перед сном, під час прогулянки, гри, використовуючи прості команди іноземною мовою. Навіть слово «заняття» має умовне поняття. Чим менше «занять», а більше спонтанного, безпосереднього спілкування, тим більше користі. Надмірна заорганізованість — не благо, діти нерідко втрачають інтерес до занять, вередують, а то й влаштовують «страйк».
Завжди слід пам’ятати золоте правило педагогіки — будь-яке навчання має приносити радість, натхнення. Важливо забезпечити дитину цікавими книжечками, навчальними платівками, магнітофонними записами, фото, фігурками тварин, кубиками, картинками, організувати захопливі ігрові й навчальні ситуації. Недарма О. Герцен зауважував, що «пізнати чужу мову — означає стати вдвічі багатшим». Батьки прагнуть бачити свою «кровинку» духовно багатою й освіченою. За великого бажання їхні сподівання можуть здійснитись.

Віталій СТЕГНІЙ, м. Харків
також у паперовій версії читайте:

• МІЦНЕ СЛІВЦЕ
• «БІЛОСНІЖКА» Й 250 «ГНОМІВ»

назад »»»