ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА БУДЬТЕ ЗДОРОВІ!
ЗЛЕТИ І ТРАГІЗМ МИКОЛИ САДОВСЬКОГО
Перший професійний стаціонарний театр, заснований у Києві 1907 року Миколою Садовським був провідним в Україні. Актори, не сприйнявши революцій, виокремились у самостійну мистецьку одиницю, яка однією з перших стала на службу Центральній Раді.

150 років тому народився Микола Садовський (справжнє ім’я М. Тобілевич), актор, режисер, один із засновників українського професійного театру.

У грудні 1918 року колектив почав разом з урядом готуватися до від’їзду з обложеного Києва. І досі ніхто з істориків не дослідив тернистого шляху колективу, його місії, мистецької діяльності після революції. Театральні критики впродовж майже дев’яноста років твердили, що це був «фатальний крок майстра», «втеча з поля битви», «націоналістичні витребеньки». Та ні, не так! Митці стали національним театром УНР. Разом зі своїм керівником виїхали високоталановиті майстри сцени — І. Ковалевський, О. Корольчук, Г. Березовський, Павло Чугай, М. Миленко, І. Сагайдачний, Є. Рибчинський, Т. Івлев, Є. Захарчук, Марія Малиш-Федорець, Єлизавета Хуторна, Марфа Марченко, Валентина Іванова, Марія Лебедєва, Валентина Терентьєва, Ніна Горленко, Леся Кривицька, Євгенія Іванова, драматург Спиридон Черкасенко. І хоч М. Садовському було вже 63 роки, він мав ще сильний голос, міцну статуру і тверду ходу, а на театральному кону полонив глядачів.
У січні 1919 театр прибув до Вінниці. Подоляни прийняли колектив дуже добре: підшукали житло, допомогли з їжею, облаштували сцену. Спектаклі, незважаючи на складну політичну і суспільну ситуацію, мали шалений успіх. Ішли з аншлагами «Сава Чалий» І. Тобілевича, «Ревізор» М. Гоголя, «Маруся Богуславка» М. Старицького, «Про що тирса шелестіла». С. Черкасенка, «Дячиха» Т. Сулими, «Учитель» І. Франка, «Зілля Королевич» С. Васильченка, «Молода кров» В. Винниченка, «Зачароване коло» Л. Ріделя.
Однак довго у Вінниці не довелося перебувати. Уряд вибрався до Кам’янця-Подільського, а разом з ним виїхав і весь творчий колектив. «Цей від’їзд фактично був уже початком кінця славнозвісного театру»,— констатували радянські дослідники.
Чи це справді так? Відповідь дають відкриті тепер державні архіви, закордонні спогади, тогочасна періодика. У Кам’янці-Подільському театр працював до 20 травня 1920 року. На виставах були присутні В. Винниченко, С. Петлюра, М. Грушевський, а серед солдатських і цивільних осіб можна було побачити В. Свідзинського, В. Сосюру, І. Огієнко, О. Вишню (тоді ще П. Губенка). Вистави йшли щодня, іноді й по дві з аншлагами.
...До Кам’янця-Подільського наближалися кавалерійські червоні загони, тож 14 травня 1920 року театр дав прощальну виставу «Останній сніп» Л. Старицької-Черняхівської, а на другий день вирушив до Польщі. Попереду йшов прекрасний лицем і розумом вусатий Микола Садовський. Їх проводжали. Майже всі мешканці Кам’янця-Подільського плакали, вигукували «До зустрічі!». Але вона ніколи не відбулася.
У другій половині 1920 року М. Садовський у Фрайштадті (Австрія) та в Празі (Чехія), а в липні 1921-го, коли президент тодішньої Чехословаччини Томаш Масарик надав грошову допомогу українцям, митця запрошують до керівництва театру «Просвіта» в Ужгороді. Микола Карпович, як з’ясувалося з нововідкритих архівів, почав виконувати обов’язки директора та режисера цього театру в серпні 1921 року. Разом з ним з Чехії до Ужгорода приїхали артисти Валентина Іванова, Ганна Совачева, Ніна Горленко, Іван Сойко, Микола Миленко, художник Микола Кричевський, драматург Спиридон Черкасенко та інші.
Сезон відкрили «Запорожцем за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського, у ролі Карася знову виступив сам Микола Садовський, згодом з великим успіхом тут йшли «Мартин Боруля» І. Тобілевича, «Чорноморці» Я. Кухаренка, «Наталка Полтавка» І. Котляревського та М. Лисенка. В листопаді 1921 року Закарпаття широко відзначало 40-річний ювілей творчої діяльності М. Садовського. Августин Волошин вручив ювіляру лавровий вінок, а письменник Василь Гренжа-Донський тоді записав: «Годувалися ми довго чужою театральною культурою, бачив я не раз у світових містах — Відні, Будапешті, Празі — може, й більші вистави, але коли побачив нашого «Запорожця за Дунаєм», «Наталку Полтавку» в інтерпретації таких митців, як Микола Садовський, то ми всі зразу наче народилися на світ».
Микола Садовський організував гастролі в Прагу, там показали «Запорожця за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського та «Ревізора» М. Гоголя. Провідна тоді чеська газета «Час» писала: «Усі актори, що грають і співають, виступають з таким захватом і з таким мистецьким злетом, вкладають у гру стільки вогню, живої сміливості і щирої радості, що робиться блаженно на серці, тепліє на душі». Зал завжди був переповнений, а гастролі тривали замість десяти двадцять днів. 1922 року Садовський посилає М. Заньковецькій 883 чеських крони (на той час це була дуже велика сума) на відзнаку її сорокарічної творчої діяльності, а театр «Просвіта» здійснив на її честь велику концертну програму.
Наприкінці 1923 року митець полишив Ужгород і виїхав до Праги, а навесні 1926 попросив у радянського посла дозволу на повернення в Україну. І виїхав.
Їхав М. Садовський через Берлін, Ригу, а звідтіля — до Москви, і тут йому повідомили, що житиме він у Харкові, хоч душею рвався до Києва. Майже в кожному листі до С. Черкасенка, В. Садовський наголошує: «Я не маю свого театру, а так крутюсь і гастролями відбуваюсь», «всі мої переклади Гоголя лежать у теці, бо тутешні скрипожери, як почули, що у мене є весь Гоголь, зразу ж заскрипіли всі пір’ями, аби не дать мені змоги їх надрукувати».
Про свої заробітки майстер обмежується прислів’ям «Казав пан кожух дам, та слово його тепле». Сергій Єфремов хотів допомогти з приміщенням, та нічого не вийшло.
До Києва він добрався пізніше, а тут прийняли його неприязно. Він залишився самотнім, багато читав, перекладав, допомагав молодим акторам і режисерам, бо до нього чимало з них тягнулося, часто зустрічався з М. Рильським, І. Кочергою, А. Любченком, М. Терещенком, В. Свідзинським, М. Хвильовим, Г. Косинкою, В. Васильком, Г. Юрою. Писав спогади, назвав їх «Мої театральні згадки».

Леонід БАРАБАН
також у паперовій версії читайте:

• «ГРА ДОЛІ», або ІСТОРІЇ ІЗ ЖИТТЯ СЛАВЕТНИХ
• ЕКЗОТИЧНИЙ СВІТ ЮРІЯ ГОРБАЧОВА

назад »»»