ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ЕКОНОМІКА
ЛОКОМОТИВ ДЛЯ ТРАНЗИТНОГО ЕКСПРЕСА
Із 2007 року Євросоюз кардинально змінить стратегію своєї енергетичної безпеки. Вона буде визначальною для формування відносин із сусідами й країнами-партнерами.

Європейські споживачі схильні вимагати довгострокових гарантій постачання і транзиту енергетичних ресурсів.
Відкритість у міжнародній дискусії щодо енергетичних загроз зростає. Євросоюз прагне отримати доступ до російських транзитних мереж на недискримінаційних засадах. Росія відмовляє у доступі до власної транспортної енергетичної інфраструктури та ставить за вимогу розширення доступу на європейський ринок через мережі країн — членів ЄС. Досягнути компромісу росіянам і європейцям складно. Кожен відстоює свої економічні й геополітичні інтереси. ЄС переймається тим, що проблеми споживання та імпорту енергоносіїв стають важелем впливу на політику і прагне мінімізувати цей вплив. Водночас європейські країни стурбовані майбутнім основних країн-постачальників енергетичних ресурсів, які є регіонами нестабільності.
Наша держава має засвідчити свою стабільність і прогнозованість, мінімізувати вплив енергетичних потреб на зовнішню і внутрішню політику. Україна, Молдова, Норвегія й Туреччина мають статус спостерігачів Європейського енергетичного співтовариства, повноправними членами яких є країни — члени ЄС. Експерти зазначають, що співтовариство нині функціонує за зразком Союзу вугілля та сталі, що півстоліття тому став основою для створення сучасного Євросоюзу. Експерт відділу глобальної безпеки та європейської інтеграції Національного інституту проблем міжнародної безпеки Галина Яворська під час обговорення за «круглим столом» перспектив енергетичного діалогу України з ЄС зауважила, що стрижнем європейської інтеграції знову стають економічні виклики, зокрема енергетичні, та потреба їх подолання.

Облік і лібералізація — складові реформи
Реформування українського газового сектора надзвичайно важливе, зважаючи на те, що 40 відсотків імпортованого газу ЄС отримує через транспортну мережу України. Реалізація меморандуму про взаєморозуміння між Україною та ЄС про співробітництво в енергетичній галузі передбачає активний діалог. Його результатом мають стати переговори щодо нової рамкової двосторонньої угоди про партнерство і співпрацю та повноцінна інтеграція України до Європейського енергетичного простору. Переговори щодо нової рамкової угоди мають розпочатися у січні 2007 року.
Важливо не просто реформувати внутрішній газовий ринок і адаптувати його до європейських правил гри, потрібно стимулювати лібералізацію. Наприклад, Єврокомісія запровадила практику укладення спотових контрактів. Це короткострокові угоди, що дають змогу забезпечити зростання попиту, гарантують достатню гнучкість попиту і пропозиції, знижують витрати і дають джерела додаткового газу. Такі контракти ризиковані для виробників і експортерів газу, оскільки «розмивають» систему довгострокових угод, інвестиційна привабливість галузі знижується. Та ці застереження принципові лише для країн — експортерів газу, де пропозиція значно перевищує попит. Україні це не загрожує. Цікаво, що на внутрішньоросійському ринку може виникнути нестача «блакитного» палива.
Як зазначає віце-президент фонду «Стратегія-1» Михайло Гончар, упродовж кількох років російський газовий баланс забезпечується завдяки незалежним видобувним компаніям, котрі не мають доступу в газотранспортні мережі. Показово, що на російських теплоелектростанціях обмежують споживання газу і переводять їх на мазут і вугілля.
Європейці чекають створення енергетичного кордону на сході України. Це пов’язано з тим, що однією з передумов створення зони вільної торгівлі між Україною і ЄС є запровадження системи обліку транзиту енергоресурсів за критеріями Міжнародного енергетичного агентства та директив ЄС. Через програми Європейського інвестиційного банку й Європейського банку реконструкції і розвитку ЄС готовий кредитувати встановлення пунктів обліку на газових і нафтових магістралях. Сучасні лічильники будуть корисними і для внутрішнього ринку, баланс енергоресурсів можна буде легко контролювати. Це також спростовує звинувачення України в крадіжках транзитного газу. Прозорість, ефективність і надійність газотранспортної мережі стає наріжним каменем майбутніх відносин із ЄС.

Газотранспортний консорціум чекає нових учасників?
Керівник департаменту з питань європейської інтеграції та міжнародного співробітництва Мінпаливенерго Сергій Герман вважає, що нині Україна не готова до повної лібералізації й європейських цін на «блакитне» паливо, економіка потребує періоду адаптації. В Польщі природний газ коштує понад 300 доларів за тисячу кубометрів, вітчизняні споживачі не зможуть платити таку ціну. Перевага України — це транзит. Водночас перспективи створення Міжнародного газотранспортного консорціуму (МГТК) з управління та розвитку газотранспортної системи України з 2002 року невизначені. Залежно від політичної кон’юнктури змінюється й ставлення до проекту. Першим етапом МГТК є будівництво нового газопроводу «Богородчани—Ужгород», який покликаний збільшити транзитний потенціал української системи в західному напрямку на 19 млрд кубометрів щороку. Є техніко-економічне обґрунтування, проект, робоча документація. Термін будівництва — 22 місяці, загальна вартість 560 млн доларів США. Фінансувати будівництво газогону будуть банки, нині розглядаються кредитні пропозиції. Газопровід споруджуватимуть в три етапи. Важливо, що між «Газпромом» і МГТК є попередня угода на додаткові обсяги транспортування газу на період до 2025 року.
Доцільність та ідея консорціуму полягають в тому, щоб об’єднати постачальників газу, транзитні потужності й джерела збуту. Але Україну цікавить не лише інвестування в будівництво і модернізація газотранспортної системи, а й доступ до ринків збуту. Для цього німецька компанія «Рургаз» має розширити пропозиції. Експерти вважають, що перше півріччя наступного року стане визначальним для майбутнього проекту МГТК. Найбільші побоювання викликають застереження про те, що консорціум у процесі діяльності може перепрофілюватися з управління на контроль всієї української газотранспортної системи. Модель тристороннього консорціуму за участі України, Росії та Німеччини експерти вважають програшною для України, бо виробник газу і його споживач зацікавлені зекономити на транзиті газу з Росії до Німеччини. Участь четвертої сторони, котра не пов’язана з продуцентом і споживачем, може врівноважити інтереси сторін і зробити модель консорціуму життєздатною. Четвертою стороною можуть стати великі європейські банки.

Каспійсько-чорноморська перспектива
Диверсифікація джерел енергопостачання в Україну, зокрема газу, нині примарна. Маршрути імпорту «блакитного» палива з каспійського регіону та Середньої Азії через Грузію вивчаються. У грудні в Києві працює українсько-казахська комісія з питань економічної співпраці. Вона розглядатиме питання постачання казахського газу до України і Європи. Є також ідеї щодо постачання газу з Ірану через Південний Кавказ і Чорне море. На переконання більшості експертів, наразі цей проект нереальний. Є ще один проект, контури якого поступово набувають певних обрисів. Передбачається, що південно-кавказька частина газогону «Баку — Тбілісі — Ерзурум» із каспійського родовища Шахденіз, яке має трильйон кубометрів розвіданих запасів газу, буде використано як базовий елемент для нового газопроводу, що проляже через дно Чорного моря в Крим до Феодосії. Спеціальні європейські інжинірингові команди вивчають перспективи цього проекту. Та навіть за оптимістичними прогнозами, його реалізація потребуватиме щонайменше п’яти років. Вартість ділянки проекту, котра проляже морським дном, — 2 млрд доларів. У перспективі цей газогін зможе транспортувати газ зі східного берега Каспійського моря, але для цього має бути споруджений транскаспійський газопровід.
Представники Європейського Союзу вважають, що Казахстан у майбутньому може стати для нього ключовим постачальником енергоносіїв. Комісар ЄС з питань енергетики Андріс Пієбалгс переконаний, що будівництво нового транскаспійського газогону може допомогти країнам ЄС диверсифікувати постачання енергоносіїв і зменшити залежність від російського газу. Такий проект допоможе уникнути неприємностей і зробить ліквідним європейський ринок енергоносіїв. Нині Росія поставляє чверть всього газу, що споживають європейські країни. За висновками експертів, Казахстан прагне уникнути залежності від російських транспортних мереж і збільшити свою присутність на світовому ринку енергоносіїв, тому він також зацікавлений в будівництві транскаспійського газогону.
Експерти також відзначають, що з удосконаленням технологій глибоководного буріння та зростанням ціни газу розробка чорноморського газоносного шельфу стає дедалі привабливішою. За приблизними оцінками, поклади на шельфі Азовського і Чорного морів становлять понад трильйон кубометрів «блакитного» палива. Тож не варто забувати й про власні ресурси.

Роман ПІДВИСОЦЬКИЙ
також у паперовій версії читайте:

• ЄВРОПА КРЕДИТУЄ МОДЕРНІЗАЦІЮ НАФТОГОНІВ
• ІМПОРТЕРИ СТВОРЮЮТЬ ВЛАСНИЙ КАРТЕЛЬ
• НА СТОРОЖІ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАСНОСТІ
• МЕТАЛУРГИ ОПАНОВУЮТЬ ЕНЕРГОЗБЕРЕЖЕННЯ

назад »»»