ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА СУСПІЛЬСТВО
СКАЖИ МЕНІ, ЯК ОПОЗИЦІОНЕР — ОПОЗИЦІОНЕРОВІ...
Якщо вислів: хочеш миру — готуйся до війни, справедливий, то на парламентський штиб його можна було б перефразувати так: хочеш влади — готуйся до опозиційності. Річ у тім, що законопроект, покликаний, нарешті, врегулювати діяльність опозиції в нашій державі, отримав значно ґрунтовнішу закулісну підготовку, ніж, скажімо, документ про Кабінет Міністрів.

Хоча, на перший погляд, доля обох проектів цілком могла б бути ідентичною. Законопроектів про уряд, як відомо, існувало три (навколо двох з яких — президентського та кабмінівського — точилося чимало дискусій). Зрештою, антикризова коаліція ухвалила в першому читанні урядовий бестселер, вирішивши, що творіння Віктора Ющенка звужує чинні та потенційні повноваження КМ.
Законопроектів про опозицію донедавна також було два. Один був внесений представниками Партії регіонів (тобто провладною фракцією), а інший — незмінною опозиціонеркою Юлією Тимошенко. Останній з перелічених документів подобався переважній більшості коаліціянтів приблизно так само, як червона ганчірка бикові. Задля справедливості слід відзначити: пані Тимошенко справді дещо перегнула палицю, готуючи для себе законодавчу ниву. Та, з іншого боку, категоричне заперечення документа з боку «регіоналів» давало майже стовідсоткові підстави стверджувати: повернення до опозиційної діяльності до їхніх планів ще донедавна не входило.
Узагалі, не зайвим було б нагадати, що за узаконення опозиційних прав частина вітчизняного політикуму бореться, починаючи з парламенту першого демократичного скликання. Несміливі спроби ухвалити повноцінний закон про опозицію датуються 1990—1991 роками. Авторами проектів були депутати з опозиційної Народної Ради. Проте радянська агонія у вигляді ГКЧП згладила відмінність між провладними й опозиційними силами у парламенті. Відтак необхідність ухвалення закону про меншість відклали у довгу скриню.
Настільки довгу, що у ВР другого скликання чітких понять «влада» і «опозиція» не було впродовж чотирьох років парламентської каденції. Опонентом тодішньому президентові Леоніду Кучмі був, по суті, увесь законодавчий орган. Лише наприкінці діяльності тієї Верховної Ради народні депутати Юлія Тимошенко та Олександр Єльяшкевич внесли законопроект «Про організовану політичну опозицію». Але той документ назавжди лишився під парламентським «сукном».
Наступний етап боротьби за узаконення статусу опозиції збігся із формуванням у Верховній Раді третього скликання першої кучмівської більшості — у січні-лютому 2000 року. Причому тоді про правила гри для опозиції вголос заговорили саме «більшовики». Та, як це часто буває, поговорили й розійшлися.
За часів спікерства Володимира Литвина «опозиційні» питання знову перебували «у тіні». Можливо, тому, що тодішня опозиція («Наша Україна», БЮТ, СПУ) готувалася стати владою після президентських виборів 2004 року. Що, зрештою, і сталося.
Одначе влада у їхніх руках чомусь повелася значно примхливіше, ніж у їхніх попередників. Тимошенко уже цієї осені довелося готувати ще один опозиційний бестселер. Але в тому й біда, що закон про опозицію (навіть найпотужнішу і найструктурованішу) не можна ухвалити без участі парламентської більшості. Відтак було утворено у Верховній Раді спеціальну комісію, котра майже три місяці приводила документи до спільного знаменника. Частково це вдалося зробити. Якщо добродії з антикризової коаліції до моменту винесення документа на голосування не подбають про якийсь «відкат», можна твердити: більшість принципових моментів БЮТ відстояв.
Отже, у початковому варіанті, запропонованому Тимошенко, йшлося про те, що опозиції мусить належати посада заступника Голови Верховної Ради. Ця норма міститься і у проекті, підписаному членами робочої групи. Тож якщо закон таки побачить світ, можна сподіватися, що порожнє крісло ліворуч від спікера нарешті отримає свого господаря. Бо у Верховній Раді стало поганою традицією працювати неповним складом президії.
Пам’ятаєте, як у грудні 2001 року, за три з половиною місяці до чергових парламентських виборів, ВР відправила у відставку першого віце-спікера Віктора Медведчука? Після того третє скликання парламент доопрацьовував лише зі спікером Іваном Плющем та його заступником Степаном Гавришем.
У минулому скликанні Віктор Ющенко, ставши Президентом, зробив Олександра Зінченка своїм першим і останнім держсекретарем. Зрозуміло, що посаду віце-спікера, як і депутатський мандат, Зінченко змушений був здати. Власне, відтоді — з весни 2005 року — у ВР залишається незаповненою посада заступника голови.
Утім, повернімось до закону про опозицію. У своєму проекті Юлія Тимошенко вимагала від влади посад голів контрольних комітетів, зокрема з питань бюджету, свободи слова, прав людини, правоохоронної діяльності та регламенту. Варіант, підготовлений комісією, навіть дещо розширює цей перелік до 12 комітетів. Мабуть, у разі ухвалення саме такої редакції законопроекту, депутатам доведеться поновити переділ комітетів. Адже в опозиції нині немає 12 посад голів у них. Більше того, «найзаповітніші» для опозиціонерів структури (бюджетний і регламентний комітети) очолюють саме коаліціянти — представники «регіоналів» Володимир Макеєнко і Віктор Тихонов.
Те саме стосується положення про перших заступників голів комітетів. Згідно з домовленостями, опозиції дістануться ці посади, крім структур, у яких меншість не головуватиме.
Узгоджений проект передбачає: опозиція бере участь у формуванні персонального складу Рахункової палати. А ще Ради Нацбанку, Нацради з питань телебачення і радіомовлення, Вищої ради юстиції.
В опозиційному проекті містилося і положення про «тіньовий» Кабінет Міністрів, діяльність якого, за задумами БЮТу, мала б фінансуватися з бюджету.
Щоб участь глави опозиційного уряду в засіданнях «справжнього» не відгонила елементарною декларативністю, пропонується надати опозиціонерам право подавати пропозиції до закону про держбюджет (власне, це є і нині, інша справа, що ці пропозиції майже не враховуються) і впливати на формування порядку денного ВР. Інша норма — суттєвіша. Для опозиції передбачається можливість співдоповіді під час розгляду засад внутрішньої й зовнішньої політики та держбюджету. Себто Юлії Тимошенко не доведеться забирати в однопартійців час, відведений для їхніх виступів, аби покритикувати «коаліційний» кошторис. Біда тільки, що саме вчора бюджет розглядали у другому читанні. Поки без ухвалення «опозиційного» закону.
Далі буде?..

Ярослав ГАЛАТА
також у паперовій версії читайте:

• ПАРЛАМЕНТ УХВАЛИВ БЮДЖЕТ. ЧИ ПІДПИШЕ ЙОГО ПРЕЗИДЕНТ?
• МІНІСТР — НЕ ЄЛЕНА ПРЕКРАСНА, АЛЕ ВІЙНУ ЧЕРЕЗ НЬОГО ОГОЛОШЕНО
• РОМИ В УКРАЇНІ ЗАЗНАЮТЬ ДИСКРИМІНАЦІЇ
• ЕКСПЕРТ: КОНСТИТУЦІЙНА РЕФОРМА — НЕ ПОРАЗКА ПРЕЗИДЕНТА

назад »»»