ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА БЕЗПЕКА
В ОБІЙМАХ «БІЛОЇ СМЕРТІ»
Наркоманію називають чумою XXI століття. Точну кількість її жертв назвати ніхто не може, але експерти Всесвітньої організації охорони здоров’я кажуть, що рахунок іде на десятки мільйонів і їхня чисельність неухильно зростає.

Україна, на жаль,— не виняток. Наркотизація населення і пов’язаний з нею бізнес із кожним роком набирають обертів.
Як їх спинити або хоча б пригальмувати? Що робить держава, аби люди, які наживаються на торгівлі наркотиками, не почувалися, як риба у воді?
На ці та інші — не менш злободенні для суспільства запитання — я попросив відповісти генерал-майора міліції Миколу Андрєєва, начальника департаменту МВС України по боротьбі з незаконним обігом наркотиків.
— Якщо говорити про перші спроби протидіяти поширенню наркоманії на державному рівні, то піонером у цій справі є Франція,— говорить Микола Миколайович.— Саме в цій країні у 1845 році було ухвалено закон, який передбачав відповідальність за незаконне поширення наркотиків. Решті цивілізованого світу знадобилося ще понад 50 років, аби зрозуміти всю згубність неконтрольованого поширення наркотиків і вжити відповідних заходів: 1909 року тринадцять країн світу ухвалили рішення протидіяти цьому злу на міжнародному рівні. Проте, як знаємо, цю проблему досі не вирішено, навпаки, вона значно загострилася. У тому числі й в Україні.
— Чому так сталося, Миколо Миколайовичу?
— Однозначно не зможу відповісти. Люди старшого покоління звинувачують в цьому владу, мовляв, за часів Союзу не було наркоманів. Це — неправда, були вони й тоді. Співробітники правоохоронних органів, наркологічних диспансерів працювали з відповідними клієнтами, про що не розголошувалося, оскільки в країні «розвинутого соціалізму» наркоманів не могло бути.
Потраплянню наркосировини й готової продукції із-за кордону сприяють три різні причини і обставини. Зокрема, геополітичне розташування. Україна межує з багатьма державами, протяжність державного кордону становить близько семи тисяч кілометрів, має розгалужену систему авто- і залізничних шляхів. Тож слугує не лише ринком збуту продукції, а й транзитним шляхом до Західної Європи. Особливо привабливою вона стала з розпадом Союзу. Адже впала так звана «залізна завіса», яка відокремлювала нас від решти світу і яка (мусимо визнати) була надійним заслоном на шляху наркокур’єрів. Україна розбудовує відкрите суспільство й ринкову економіку. Тож міжнародна наркомафія всіляко використовує це на свою користь: наркотики поставляють шляхом створення спільних комерційних підприємств, через земляків, що в нас навчаються. Нині на обліку в органах МВС — 400 тисяч громадян України, причетних до незаконного обігу наркотиків і близько 160 тисяч тих, хто їх споживає. Серед тих, хто потрапив у наше поле зору, 32 тисячі жінок, три тисячі студентів вищих і середніх навчальних закладів, майже 1400 учнів загальноосвітніх шкіл, а 119 тисяч ніде не навчаються і не працюють.
— Це ж, так би мовити, ціла армія...
— Скажу більше, цифри, які я назвав, є офіційними. Насправді ж наркозалежних і тих, хто збуває їм наркотики, значно більше.
— Де люди, що призвичаїлись до наркотиків, дістають їх? Україна ж — не Колумбія.
— Так, і в нас немає таких наркокартелів, як у цій країні. Але ж і самі наркотики, і сировина для їхнього виготовлення потрапляє з тієї ж Колумбії, інших країн світу, де сприятливі умови для вирощування цього зілля. Якщо, приміром, за весь 2005 рік ми виявили 166 каналів, якими воно потрапляло в Україну, то впродовж шести місяців 2006-го їх було 136. Реалізація наркотиків в Україні приносить наркоділкам і тим, хто за ними стоїть, шалені прибутки. Якщо в Афганістані грам героїну (де його виробляють близько 80 відсотків) коштує один долар, то у нас — всі 100. Попит на наркотики, як свідчить статистика, зростає. Тому площі, на яких вирощують дурман-зілля, збільшуються. Зокрема, раніше в Афганістані, за оцінкою міжнародних експертів, опій вирощували на 80–90 тисячах гектарів, а нині «опійні поля» розширилися до 130–140 тисяч гектарів. Це при тому, що там перебувають американці, котрі жорстко ставляться до тих, хто займається подібним «землеробством».
Окрім каналів, що перебувають під «опікою» міжнародних наркокартелів, статки яких сягають сотні мільйонів, а то й мільярди «зелених» і тому так важко їх знищувати, наркотики привозять до нас пересічні громадяни. Принаймні так вони себе називають, коли ми їх затримуємо.
— Чи багато їх потрапляє до ваших колег?
— Достатньо. У січні поточного року припинили протизаконний бізнес громадянина Бельгії, який поширював у розважальних закладах столиці наркотики. Під час затримання в нічному клубі «Фієста» у нього вилучили 655 піґулок «екстазі». У громадянина Нідерландів, який приїхав до України на своєму автомобілі, теж виявили близько двох тисяч таких піґулок. У разі їх реалізації він би отримав близько 40 тисяч американських доларів. Україна приваблює наркоділків можливістю заробити гроші. В Голландії, скажімо, нідерландець заробив би (у найкращому випадку) за свій товар лише 1,5–2 тисячі «зелених». Торгують наркотиками й іноземні студенти, що навчаються у ВНЗ України. Зокрема, нещодавно правоохоронці вилучили у громадянина Лівану — студента Кримського державного університету — 17 піґулок метанфетаміну. Нині на теренах нашої держави за збут наркотиків відбувають покарання громадяни 19 країн світу, зокрема, Афганістану, Пакистану, Ірану, Йорданії, Нігерії, Сирії, Польщі, Болгарії, Угорщини.
— Громадяни України зай-маються подібним бізнесом?
— Нагадаю, що згідно з міжнародними зобов’язаннями наша держава значно скоротила посіви коноплі. Але ж існують посіви, сховані від людей. Наші співробітники намагаються виявляти їх і знищувати, як, до речі, посіви маку. Але і його останнім часом деякі спритники вирощують не на присадибних ділянках. Кількість незаконних плантацій маку, коноплі останнім часом зросла. Передовсім у Херсонській, Миколаївській, Одеській областях, де збирають непогані врожаї, що слугує сировиною для виробництва марихуани, гашишу, анаші. Мало хто знає про те, що індійська конопля була посіяна в Чуйській долині (Середня Азія) у незначних обсягах. Проте з часом поширилась на величезні площі... Наприклад, навесні цього року працівники підрозділу УМВС України в Харківській області по боротьбі з незаконним обігом наркотиків затримали місцеву жительку, в якої конфіскували близько 40 г героїну. Вилучили 200 г амдоетаміну і у тернопільчан неподалік столичного боулінг-клубу «Хамелеон».
— Служителі Феміди, коли справа доходить до суду, напевно, виносять суворі вироки тим, хто займається наркобізнесом?
— Ви задали слушне запитання: за всієї поваги до наших суддів, рішення деяких з них, м’яко кажучи, дивують. Свого часу в жителя Івано-Франківської області ми вилучили 200 грамів кокаїну, 200 грамів амфітаміну, вісім галюциногенних шоколодних плиток і близько 500 піґулок. Цей «товар» він мав намір реалізувати в нічних клубах Києва. Та, незважаючи на всю доказову базу, зібрану правоохоронцями, суддя звільнив його від відповідальності!.. Я міг би навести ще чимало фактів подібної «гуманності» до тих, хто збагачується злочинним шляхом, штовхаючи в обійми «білої смерті» молоде покоління. Адже наркотиками зазвичай захоплюються молоді люди, а, «підсівши на голку», не можуть її позбутись. Анонімні опитування свідчать: кількість школярів і студентів, які відчули смак наркотиків, зростає. Особливо у великих містах.
— Наркотизація населення, мабуть, сприяє збільшенню злочинності в державі.
— Безперечно. Стан наркозалежності вимагає постійного вживання наркотиків, котрі, як я казав, не з дешевих. Оскільки переважна більшість наркоманів не працює, тобто не має стабільних прибутків, то чимало з них задля чергової порції дурману йдуть на протиправні дії, а то й скоюють злочини, їхня кількість теж з року в рік зростає. До речі, середній вік наркомана — 25–30 років.
— Розмінявши четвертий десяток, вони, мабуть, беруться за розум?
— У такому віці, як свідчить статистика, за нього беруться одиниці. Решта просто не доживає...
— Як, Миколо Миколайовичу, виглядає ситуація в сільській місцевості?
— Коли раніше наркоманія була поширена, як правило, в промислових регіонах і великих містах, то наразі вона дедалі міцніше приживається в селах. Адже ту ж коноплю вирощують саме в цій місцевості. Більше того, в деяких кримських селах діють угруповання наркоділків. Свого часу в Корсунці й Шевченковому, що неподалік Одеси, деякі їх жителі, майже не приховуючи, торгували наркотиками. А місцеві мешканці за мізерну грошову винагороду допомагали їм.
— Куди ж у подібних випадках дивиться міліція? Чому наші правоохоронці роблять вигляд, що нічого не помічають?
— Коли б це було так, то, повірте, за масштабами наркотизації ми б давно наблизились до згадуваних Колумбії та Афганістану. Але з різних причин притягти до кримінальної відповідальності осіб, що наживаються на торгівлі наркотиками, інколи проблематично. Зокрема, через недосконалість кримінального, кримінально-процесуального законодавства. Такі справи, буває, до року знаходяться в судах. Та й деякі судді, відверто кажучи, займають сумнівну позицію щодо наркоділків. Останнім часом на «чорному ринку» України побільшало «важких» і синтетичних наркотиків, що особливо небезпечні. Торік ми вилучили майже 12 кілограмів цього «добра», завдяки чому в продаж не надійшло 63 дози на суму понад два мільйони гривень. Вартість наркотиків, конфіскованих минулоріч, становить 15 мільйонів гривень.
— Наркоманія є світовою проблемою. Можливо, варто запозичити, враховуючи наші особливості, зарубіжний досвід у протистоянні цьому злу? І взагалі, Україна співпрацює з іншими державами щодо боротьби з наркоторгівлею? Може, нам варто легалізувати торгівлю так званими легкими наркотиками і їх вживання? Як це зробила Голландія...
— Так, проблеми наркоманії дошкуляють багатьом країнам. Проте кожна з них бореться з ними по-своєму, спираючись на власне законодавство. В Голландії воно ліберальне. Їхній досвід свого часу вирішили запозичити іспанці.
— Що з цього вийшло?
— А те, що 1985 року, коли до їхнього законодавства внесли певні поправки, в Іспанії було 200 тисяч наркозалежних осіб, а за час, що минув, ця цифра сягнула... 1200 тисяч...
— Яка ситуація в країнах, де за збут наркотиків жорстоко карають?
— У Китаї, Таїланді, Нігерії, Ірані, деяких інших країнах передбачена смертна кара. Наприклад, в Ірані лише протягом 1,5 року страчено понад тисячу осіб. Проте цілковито позбутись зазначеної проблеми іранці не можуть, хоча, звісно, масштаби наркозалежності населення надто різняться порівняно з нами, іншими європейськими країнами. До речі, й в багатьох інших державах заходи до тих, хто причетний до незаконного обігу наркотиків, стають все більш жорсткими. У Великій Британії, приміром, до 1985 року наркоділків за поширення важких наркотиків карали позбавленням волі до 14 років, а впродовж останніх 20 років — пожиттєво... За торгівлю легкими наркотиками передбачено менш суворі покарання, зокрема штрафи. Але такі, що людина до кінця життя інколи розраховується за гріхи молодості.
Як на мене, то репресивними заходами наркоманію не викорінити: досвід країн, про які я казав, це підтверджує. Тому потрібна роз’яснювально-просвітницька робота, щоб наша молодь більше знала, чим загрожує вживання дурман-зілля. Чим менше буде споживачів, тим менше матимемо тих, хто їх поширює.

Інтерв’ю взяв Сергій ЗЯТЬЄВ
також у паперовій версії читайте:

• ДІЛЬНИЧНІ ТА ЇХНЯ КОМАНДА

назад »»»