ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА УКРАЇНА І СВІТ
ВИПРОБУВАННЯ ДЛЯ ЄВРОПИ
Європейський Союз стоїть перед значними проблемами, не розв’язавши які він не зможе зберегти своє місце у світовій економіці і політиці. Особливо це стосується націоналістичних тенденцій, що останнім часом посилились у країнах ЄС. На виклики глобалізації Європа зможе відповісти, промовляючи «одним голосом».

Світ змінюється, але не для всіх — на краще. Багата Європа ризикує втратити свою політичну перевагу і досягнутий після війни добробут. Якщо Євросоюз хоче уникнути цього, то потрібно тверезо дивитись на дійсність і спромогтись на необхідні жертви та обмеження, почати говорити «одним голосом». Ця тема стала провідною на засіданнях багатьох «круглих столів», у дискусіях політологів, істориків та політиків.

Націоналізм повертається
Разом з відкриттям світових ринків капітал і праця посуваються на схід, де робоча сила дешевша, а кваліфікація працівників не дуже поступається європейській. Відомий політик, один з «архітекторів» зовнішньої політики ХДС Карл Ламерс заявляє: «Загрози інтересам Німеччини походять з-поза меж Європи». Те саме стосується інших багатих європейських країн.
Проте винна в усьому сама Європа. Вона переживає кризу — демографічну, економічну, інституційну. У багатьох країнах уряди є нестабільними, внутрішня політика — хиткою, а громадяни все менше цінують належність до Євроспільноти. Дедалі частіше можна спостерігати явище своєрідної «ренаціоналізації»— повернення до концепції національної держави на противагу європейській солідарності. Особливо сильними націоналістичні тенденції є в країнах, які недавно здобули незалежність, а також у Франції, Голландії і навіть «у Німеччині, відколи столицю перенесено в Берлін», як іронічно зауважив Ганс Ульріх Клозе, багаторічний голова комісії бундестагу із закордонних справ.
Якщо ці тенденції мають лише перехідний характер, як дехто себе тішить, то виникли вони в дуже несприятливий момент. Члени спільноти мусять нині домовлятись, гуртувати лави, а не боротись між собою за власні інтереси.
Німеччина, яка є найбільшою державою в ЄС, попри все має найпотужнішу економіку й відчуває своє покликання щодо «порятунку Європи», тим більше, що в новому році вона починає головувати в Євросоюзі. Від цього багато чого очікують самі німці. А чи не завеликими є очікування?
В основі об’єднаної Європи лежить німецько-французький союз. «Однак нині Франція перебуває в незбалансованому стані і не здатна до будь-якого партнерства. У цьому контексті сміховинними здаються застереження і страх нових членів ЄС перед німецько-французьким домінуванням. Для Німеччини це велика проблема, бо в партнерстві з Францією полягає її державний інтерес. А де ще Берлін знайде подібного партнера?»— жорстко зауважив Христоф Бертрам, керівник кафедри німецьких досліджень в університеті Джона Хопкінса, а раніше — багаторічний директор різноманітних дослідницьких інституцій із стратегічних проблем. Запитання лишилось без відповіді.
Можливо, партнера можна знайти на іншому березі Атлантики? Але в США починається полювання за «кульгавою качкою» — президентом Джорджем Бушем, і не відомо чим це завершиться. Отже, «Америка не може бути таким надійним партнером, бо вона менше здатна до лідерства, ніж раніше»,— пише Бертрам. Тим більше, що Сполучені Штати нині більше зацікавлені Азією, ніж Європою.
Ламерс вважає, що потрібна сильна Європа, аби згодом вона могла впливати на позицію США та інших економіко-політичних центрів світу. А це можливо лише тоді, коли Євроспільнота говоритиме «одноголосно». Але, як довела інтервенція в Іраку, Європа не здатна заявити про єдину позицію.

Східна конкуренція
Невирішеною, з погляду «нових» членів, які ще недавно перебували в зоні впливу СРСР і Росії, залишається суперечлива проблема відносин РФ з Німеччиною, Францією та іншими «старими» членами Євросоюзу. Німці не перестають шліфувати зміст європейської східної політики: до її реалізації мають долучитись інші члени ЄС, насамперед «нові». Багато німецьких експертів переконані, що Захід припуститься значної помилки, якщо ставитиметься до Росії як до противника: з огляду і на її запаси сировини, і на її деструктивний потенціал. Це держава без демократичних традицій, тож не варто припускати, що найближчими роками вона перетвориться на ліберальну. Отже, з Росією належить підтримувати раціональні, прагматичні відносини, щоб якимсь чином «помістити» цю країну в Європі. Але не тільки з огляду на німецький, а й на загальноєвропейський інтерес.
Розбіжності між ЄС і Росією, а також особлива позиція Польщі всередині Євросоюзу становлять ще одну проблему на шляху до формування єдиної економічної політики Європи. Намагання Росії грати самостійну роль таке велике, що суперечить її можливостям, однак вона руйнує єдність ЄС у зовнішній політиці. Якщо Росія хоче зберегтись, вона змушена буде пристати на політику євроатлантичної інтеграції, і проблема для Москви полягає не в тому, провадити її чи ні, а в тому, як провадити і як досягти найбільшого ефекту.

Найбільший успіх і проблеми
Найбільшим геополітичним й економічним успіхом Євросоюзу стало його розширення за рахунок центрально- та східноєвропейських держав. Від часу вступу вони переживають економічний бум, незважаючи на «хвороби росту» в Угорщині, Польщі, Чехії тощо. Економічне зростання супроводжується позитивними структурними змінами під впливом закордонних інвестицій. Але поки що економіка в цих країнах не має потрібної стійкості до зовнішніх і внутрішніх кризових явищ. Стабільність «нових» членів ЄС набагато менша, ніж їхніх західноєвропейських партнерів. Щоб зменшити ризик, країни Центральної і Східної Європи мають скорочувати бюджетний дефіцит до встановлених меж, а їхні центральні банки — залишатись незалежними. Витрачання грошей з державної каси на догоду популістам чи впливовим соціальним групам або з метою виграти вибори є дуже небезпечним. Так само небезпечні для економіки спроби політиків впливати на рішення незалежних державних інституцій, центральних банків та контрольних установ.
Болісна правда полягає в тому, що не вдасться уникнути реформування бюджетних витрат. Ідеться про відмову від сплати допомоги безробітним після точно визначеного терміну (що мотивуватиме їх до активного пошуку праці), а насамперед про поступове скорочення соціальних виплат; проведення пенсійної реформи; ліквідацію зайвої бюрократії і зменшення кількості чиновників; боротьбу з корупцією в державному секторі, особливо у випадках інфраструктурних проектів на місцевому рівні; дозвіл на безпосередні закордонні інвестиції, завдяки яким створюються робочі місця, але без дотації інвестицій великих концернів, які вони здійснюватимуть на свій розсуд.
Європа та США мають об’єднати свої зусилля і не дати Росії відбудувати систему «близького зарубіжжя». Проблема Центральної і Східної Європи полягає в тому, що немає перспективного політичного бачення ні в Брюсселі, ні у Вашингтоні. Втеча у націоналізм і національні проблеми нічого не вирішить. Без якнайшвидшого подолання проблем країн — «нових» членів Євросоюзу і подальшого розширення Європа ризикує маргіналізуватись, і в умовах глобального світу її позиція погіршуватиметься.

Петро ПЕТРІВ
також у паперовій версії читайте:

• ІММІГРАЦІЯ ПО-АФРИКАНСЬКОМУ
• КИТАЙСЬКИЙ «ШИРВЖИТОК» І НОВИЙ КОНГРЕС США

назад »»»