ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА СУСПІЛЬСТВО
ЗИМИ ТОЙ ПЕРШИЙ КАЛЕНДАРНИЙ ДЕНЬ... ПОГЛЯД КРІЗЬ ПРИЗМУ 15 РОКІВ
1 ГРУДНЯ — РІЧНИЦЯ ВСЕУКРАЇНСЬКОГО РЕФЕРЕНДУМУ
Півтора десятиріччя тому разом із першими виборами президента України відбувся Всеукраїнський референдум, на якому переважна більшість громадян підтвердила своє прагнення жити у суверенній незалежній державі. З цієї нагоди редакція газети вирішила ознайомити своїх читачів із нинішньою оцінкою цієї віхи в нашій новітній історії відомими політиками, державними діячами, науковцями й політологами, а також поцікавитися їхньою думкою щодо можливого застосування в майбутньому такого інструменту безпосередньої демократії й волевиявлення народу, як референдум, хоча б у світлі дискусії, яка нині розгортається в суспільстві навколо потреби у внесенні коректив до конституційної реформи, особливо на тлі нинішнього перетягування каната повноважень між Президентом і урядом.

Отже, ми задали нашим експертам такі запитання:
1. Як Ви нині оцінюєте значення референдуму 1 грудня 1991 року?
2. Події 1 грудня того року передував березневий Загальносоюзний референдум, рішення якого були скасовані грудневим волевиявленням українців. Ми також пам’ятаємо референдум із чотирьох пунктів зразка 2000 року, які так і не були імплементовані Верховною Радою України. Яка, на Вашу думку, перспектива загальноукраїнського чи місцевого референдуму щодо актуальних проблем нашого буття з огляду на те, що відповідний закон був ухвалений півтора десятка років тому?
3. Яка перспектива подальшого запровадження конституційної реформи України, враховуючи те, що деякі політики знову-таки пропонують цю специфічну проблему винести на суд громадськості через процедуру референдуму?
Ігор Юхновський, академік, співголова «Народної Ради» у складі українського парламенту першого скликання:
1. Можливо, мої слова пролунають дещо нескромно, але все ж таки скажу, що це була моя ідея — підкріпити ухвалений Верховною Радою Акт про незалежність України ще національним плебісцитом. Якби не референдум 1 грудня, можливо, України як незалежної держави не було б...
2. Усе залежить від ваги і теми референдуму. Бо коли на всенародне голосування виносять питання про незалежність країни, то його не можна порівняти з будь-яким іншим за своєю вагою.
3. Це — безглузда реформа, яку потрібно змінити, інакше ми не зможемо нормально працювати ні в уряді, ні в парламенті. Переконаний, що Україні ніколи не бути президентською республікою, а лише парламентською, однак наша Верховна Рада має бути двопалатною.
Анатолій Кінах, народний депутат України, лідер ПППУ, фракція «Наша Україна»:
1. Безумовно, значення референдуму 1 грудня важко переоцінити. Згадаємо часи, які були наповнені величезним натхненням і світлими надіями людей, в чомусь навіть романтичними. На референдумі було досягнуто консолідації громадян незалежно від їхніх політичних переконань, бо відчувалось загальне прагнення жити у незалежній державі. На жаль, нині, на шістнадцятому році нашої незалежності, є глибокі системні проблеми, а головне — відсутність розуміння у політичної еліти країни істини, що поточна кон’юнктура не повинна бути вищою від загальнонаціональних інтересів. Тому, щоб домінували порядність, мораль і справжній патріотизм, потрібно вести постійний діалог із суспільством, аби люди, з одного боку, розуміли логіку і сенс змін, а з іншого — були здатні адекватно реагувати на політичні сили, котрі святі цінності (незалежність, рідна мова, територіальна цілісність країни) використовують як предмет поточної кон’юнктури.
3. Не секрет, що багатьма експертами нові положення Конституції, запроваджені з 1 січня поточного року, сприймаються як хаотичні, безсистемні, до того ж, ухвалені за відсутності низки законодавчих і нормативних актів, спрямованих на забезпечення виконання Конституції,— Закону «Про Кабінет Міністрів», нової редакції Закону «Про Президента України», «Про опозицію», законодавства про відносини центральних і місцевих органів державної влади. Все це впливає не тільки на ефективність роботи влади, а й на рівень національної безпеки. До речі, мене, як голову профільного парламентського комітету та члена РНБОУ, турбує і те, що досі в нас не затверджено Стратегію національної безпеки і оборони України. Немає в нас також загальної концепції розвитку держави, тому всі ці питання потрібно вирішувати у стислі терміни. Я проти того, щоб йти на варіант скасування конституційної реформи як такої, бо це загострить протистояння в суспільстві. Однак слід ураховувати і чинник нагальної потреби вдосконалення Конституції, наповнення нашої законодавчої бази, про що я вже казав, визначення меж повноважень гілок влади. Це є життєво важливим завданням української влади і всього нашого суспільства. Форма діалогу політичних сил у пошуках загального консенсусу з цієї проблематики може бути різна, у тому числі й через проведення наступного етапу загальнонаціонального «круглого столу», в контексті аналізу виконання Універсалу, включаючи пункти, що стосуються конституційної реформи. Не зайвими були б заходи, в яких би взяли участь фахівці й експерти, передовсім юристи, представники науки і громадськості, для того щоб зміни до Конституції не відображали якусь поточну короткотермінову кон’юнктуру або тимчасові кризові явища. Зміни до Конституції мають відповідати інтересам українського народу, забезпечувати умови для прозорого та демократичного функціонування влади і, звичайно, механізми контролю з боку суспільства за діяльністю влади.
Тарас Чорновіл, народний депутат України, фракція Партії регіонів:
1. Пам’ятаю тоді, перед 1 грудня, в мене не було особливого сприйняття референдуму, бо вважав, що він — зайвий. Є офіційний Акт вищого державного органу країни — Верховної Ради і цього було б цілком достатньо. Хоча була, звичайно, позиція багатьох людей — підкріпити рішення парламенту голосуванням громадян, аби воно не мало зворотної сили. Та історія свідчить, що в нас все може мати зворотну силу і жоден референдум не може дати страховки. Але все ж, насамкінець, добре, що процес відбувся, що він пішов, а було це з референдумом чи без нього, це суттєвого значення не має. Тому я не вважаю дату 1 грудня якоюсь екстрапотужною віхою у цьому процесі, а сам референдум із таких вирішальних доктринальних державних питань вважаю певним перевершенням потреб. Усе залежить від постановки питання і того, з якою метою референдум використовуватиме правляча еліта. Згадаймо, перед цим у березні був горбачовський референдум, питання було сформульоване хитро, створено відповідний адміністративний тиск і ми знаємо результат. Не було б такого результату й 1 грудня, якби колишня партійна номенклатура, яка опинилась у «підвішеному стані» (компартію заборонили ще 24 серпня), не мусила б для себе щось шукати...Ось вони і вирішили скористатися незалежністю у своїх цілях, бо на той момент демократичні процеси у Росії й Білорусі йшли набагато швидше, ніж в Україні. Тож реально кон’юнктурні важелі й моменти відігравали тоді основну роль. Власне, для цього і референдум був задуманий, аби перехопити ініціативу в цьому процесі, щоб очолити те, що не вдалося заборонити...
2. Я проти того, аби питання доктринального характеру виносити на всенародне обговорення, оскільки потім потрібно узгоджувати та здійснювати імплементацію, наповнювати законодавчо. Приміром, голова президентського Секретаріату Віктор Балога пропонує винести на референдум якесь питання, а далі, мовляв, наповнюватимемо його — парламентська чи президентська республіка. Але це безглуздя. Референдум може відіграти роль дорадчого голосу або політичної пропагандистської акції, але не більше. Інша річ — проблематика місцевого характеру, яку за потреби варто виносити на обговорення людей.
3. Якщо у якоїсь частини політичних сил є певне невдоволення змістом законодавчого поля України, конституційним процесом, мабуть, варто виходити на якісь узгоджені дії. Зараз ми маємо ситуацію, коли жодна сторона самостійно не може ухвалити остаточне рішення. Приміром, якщо свою позицію висловить Президент із змін до Конституції, то легітимним законодавчим способом він нічого не доб’ється, коли свою позицію у цьому питанні висловить коаліція, то вона не набере потрібної кількості — 300 депутатських голосів. Тому слід шукати домовленості. Просто відчувається велике бажання президентської сторони скасувати реформу. Та ми маємо зафіксований формат Конституції, який вважаємо правильним, але розуміємо, що її потрібно доопрацьовувати і ми готові працювати в робочій групі. Тільки хотілося б, щоб формування її складу було пропорційним, бо інакше буде некоректно. Доброго результату ця комісія досягне, якщо рішення будуть ухвалені консенсусом основних сторін. Проте їх потрібно буде проводити через парламент. Ми теж хочемо вдосконалювати Конституцію, але якщо будь-яке рішення щодо змін у ній не набирає потрібних 300 голосів, то, можливо, краще загальмувати цей процес і жити за старою редакцією Основного закону?...
Сергій Таран, політолог:
1. Особисто для мене 1 грудня — більш святковий день, ніж, скажімо, дата проголошення незалежності. Бо саме цього дня громадяни країни, а не політики визначили, що Україна має бути незалежною державою. До речі, багато хто не вірив, що наші люди проголосують за новий статус, але це відбулося. Для мене це свято, усвідомлення того, що громадяни зробили свій перший свідомий вибір і власноруч змінили свою долю. Другий такий свідомий вибір був під час Помаранчевої революції. У грудні 1991 року в Біловезькій пущі політики зрозуміли, що вони мають враховувати те, що думають люди, бо раніше за них завжди думала влада та партія, а її функціонери були переконані, що саме вони мусять визначати долі людей. Власне, референдум був нашим першим Майданом...
2. На референдум мають виносити питання, принципові для долі народу. Гадаю, що питання вступу до НАТО чи до якоїсь іншої структури не є адекватними вазі загальнонаціонального волевиявлення людей. За такою логікою нам потрібно було проводити референдум перед вступом в ОБСЄ або зараз, коли готуємось вступити у СОТ. Навіть в одній з перших парламентських європейських країн — Нідерландах, напевно, не варто було виносити питання ухвалення Конституції ЄС на референдум, бо через деякі проблеми соціального характеру він перетворився на своєрідний вотум недовіри до правлячої на той час влади.
3. Світовий досвід підказує, що успішною буває зазвичай та конституційна реформа, плодами якої користуватимуться наступники політиків, які перебувають при владі у момент її розробки. І ні в якому разі її не можна приймати у розпал виборчої кампанії, бо тоді вона стає предметом політичного торгу, а не засобом удосконалення механізму влади. Найоптимальнішим вважаю той варіант, коли конституційна реформа ухвалюється не політиками, а Конституційною Асамблеєю — спеціальним форумом, який скликаний не лише з представників політикуму, а й громадськості, передовсім експертів. У нас відбулося у точності до навпаки: під час Помаранчевої революції були ухвалені зміни, це стало предметом торгу, внаслідок чого політиками керувало не прагнення консенсусу, а компромісу. Нині ми маємо класичне протистояння між двома гілками влади і конституційна реформа у запропонованій формі загрожує національній безпеці України. Гадаю, що якби ідею Конституційної Асамблеї ініціював Президент і вона б отримала схвалення у парламенті, ефективність такого механізму внесення змін до Конституції була б набагато вищою.

Записав Олександр ВОРОНІН
також у паперовій версії читайте:

• ДВОМА МІНІСТРАМИ МЕНШЕ — ДВОМА БІЛЬШЕ

назад »»»