ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА СОЦІАЛЬНА ПОЛІТИКА
СУБСИДІЇ ВІД БІДНОСТІ НЕ ВРЯТУЮТЬ
Ми багато говоримо про бідність пересічних українців, про її подолання, про соціальні гарантії держави. Які є критерії визначення бідності щодо соціально-економічного розвитку держави?
Кажуть, у світі немає держави, котра б повністю подолала це ганебне явище. Бідні є і в ситих Америці, Німеччині, інших розвинутих державах.

Там теж окреслюють заходи для її подолання. Невипадково 191 країна — член ООН — взяла на себе зобов’язання до 2015 р. подолати найгостріші прояви бідності. Україна — серед цих держав. У нас з 2001 року реалізується Стратегія подолання бідності (2001–2009 рр.), яка має три етапи. На цьому відрізку часу (з 2005 до 2009 року) ми переживаємо третій етап реалізації Стратегії. Якщо в першому періоді (2001–2002 рр.) ми мали реалізувати комплекс заходів зі стабілізації рівня життя, усунення найгостріших проявів бідності, а в другому (2003–2004 рр.) повинні були створити передумови для стабільного зростання реальних доходів населення, забезпечити оптимальний рівень зайнятості, то в третьому (2005–2009 рр.) завдання полягало в тім, аби посилити орієнтацію економічних процесів на ефективне задоволення потреб людини, зменшення глибини бідності для найуразливіших верств населення, створення передумов для переходу від цієї Стратегії до Стратегії запобігання бідності. В цей період мають активно діяти усі розроблені програми соціального захисту та ефективна система соціального страхування.
Чи досягли успіхів на цьому етапі? Так, систему соціальної допомоги створено, діє система соціального страхування (крім медичного), зросли пенсійні виплати. Проте люди не почуваються захищеними. Спробуймо з’ясувати — чому? Кого нині слід вважати бідним?
Коли говорити про вимір бідності, то він розраховується Держкомстатом згідно з даними комплексного обстеження домогосподарств. У 2001-му межа бідності становила 175 грн, а рівень бідності — 27,2%. У 2005 р. межа бідності була 365 грн, а рівень бідності — 27,1%.
Моніторинг показників бідності проводиться й за критерієм, визначеним ООН для країн регіону Центральної та Східної Європи у розмірі 4,3 дол. США за паритетом купівельної спроможності. За цим критерієм рівень бідності в Україні в 2005 р. дорівнював 1,3% проти 3,2% у 2004 р. і 11% — у 2001 р. Хоча, знову-таки, кожен знає, що коли в кишені немає 50 грн, йти до крамниці чи на ринок нема чого. Але з названих цифр можна зробити висновок: оцінюючи комплексно за різними критеріями всі зміни, можна сказати, що вони відбуваються в позитивному напрямі й цей позитив збережеться надалі. Воно ніби й так. Одначе склалась парадоксальна ситуація, коли треба захищати не стільки непрацездатних, інвалідів, скільки працюючих. «Демократична Україна» писала про те, що 814 тис. громадян України одержують зарплату нижчу за встановлену законодавством мінімальну, а зарплата 2,76 млн громадян менша за прожитковий мінімум, визначений для працездатних. Інакше кажучи, у подоланні бідності ця проблема — на першому плані. Бо коли працюючий зможе забезпечувати себе й родину, державі менше доведеться витрачати коштів на соціальну допомогу, зокрема й сім’ям із дітьми, більше коштів надходитиме до страхових фондів, краще можна буде подбати про непрацездатних громадян. Але щоб так сталося, люди мають одержувати за свою працю гідну винагороду, чого у нас, на жаль, немає.
Інша біда — навіть зарплату, яка є, не виплачують (міністр праці та соціальної політики Михайло Папієв визнає, що йому соромно за свою державу, коли на конференціях МОП представники африканських країн запитують його, чому в європейській державі Україні є люди, котрі перебувають в гіршому становищі, ніж раби). У нас понад 300 тис. громадян узагалі не отримують винагороду за свою працю. До речі, найгірша ситуація з боргами із зарплати в Харківській, Миколаївській, Кіровоградській, Івано-Франківській областях і в Києві, де від початку року не виконуються доручення вищої влади щодо погашення заборгованості із зарплати на економічно активних підприємствах. Більше того, борги подекуди зростають. Щоправда, уряд Віктора Януковича налаштований до кінця року покінчити з цим явищем. Дай, як мовиться, Боже!
«Нафтогаз» України, НКРЕ встановили навесні цього року завищені ціни. Це стосується як 414 грн за тисячу кубометрів газу для населення, так і 686 грн за газ для підприємств теплокомуненерго і встановлення нових тарифів віддали на поталу місцевим органам. А ті (особливо постарався мер Києва Леонід Черновецький) «накрутили» такі грабіжницькі тарифи, що людей охопив жах (виходить, і бідність ми не подолали, і не створили передумов для запобігання бідності?). Добре, що Мін’юст спинив нові тарифи в столиці. Поки що. Адже тут зіграла роль технічна причина: КДМА несвоєчасно подала документи на реєстрацію. Щоправда, віце-прем’єр-міністр пан Рибак вважає, що ці тарифи правильні. А от міністр праці та соціальної політики Михайло Папієв сумнівається в цьому.
Чиновники заспокоюють нас, мовляв, опрацьовуються додаткові механізми соціального захисту населення в умовах підвищення цін, запровадження диференційованих тарифів, що встановлюється мінімальна ціна на газ для громадян, які мешкають у квартирах площею до 100 кв. метрів і близько 90% родин вписуються у ці параметри і що це було б справедливо.
Але чи буде так? Чи захочуть на ділі багаті платити за бідних?
Поки що українці сподіваються на субсидії. Нині їх одержують 520 тисяч сімей. Передбачають, що після підвищення тарифів на них претендуватиме до 1,6 млн сімей. Чи всі вони одержать належні суми субсидій (преса писала, що є субсидії розміром... 69 коп., знаю конкретний випадок, коли сім’ї призначили державну соціальну допомогу... 1 грн 95 коп.)?
Перший віце-прем’єр-міністр, міністр фінансів Микола Азаров сказав: «У нас діє норма, що жодна малозабезпечена сім’я не може платити за житлово-комунальні послуги понад 15 відсотків сукупного сімейного доходу для непрацюючих громадян і більше 20 відсотків для тих, хто працює. У бюджеті наступного року ми передбачили ресурси для вирішення цього питання, щоб пом’якшити цей важкий удар, який отримає населення, передовсім малозабезпечені верстви громадян, унаслідок подорожчання енергоносіїв. Тепер саме наш уряд має вирішувати цю проблему. Ми це зробимо, тому що це — проблема наших громадян, проблема поліпшення рівня життя українців».
Міністр праці та соціальної політики Михайло Папієв переконує, що програма житлових субсидій в Україні — одна з найкращих у світі за своєю соціальною спрямованістю. В інших країнах субсидії одержують ті, хто живе в соціальному житлі, або якщо житлово-комунальні платежі перевищують 30% доходів. Але ж там і доходи інші, ніж у нас...
Як на мене, питання про те, як держава впорається з фінансуванням субсидій, стане лакмусовим папірцем того, як ми виконуємо Стратегію подолання бідності. Звичайно, субсидії — то лише один із моментів боротьби за гідне життя людей. Але наразі через підвищення тарифів це набуває першочергового значення. Хоча, за великим рахунком, бідність долається не тоді, коли держава відбувається подачками, а тоді, коли громадяни, чесно заробляючи на життя пристойну зарплату, одержуючи нормальні пенсії, так само чесно й відкрито розраховуються за послуги.
також у паперовій версії читайте:

• СТАНДАРТИ НЕ ЗМЕНШАТЬ
• ЦЕНТР ГЕРІАТРІЇ

назад »»»