ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА КУЛЬТУРА
СТУПКА ПОДАРУВАВ ДРУЖИНІ... БЕНЕФІС
До власних ювілеїв кожен ставиться по-своєму. Богдан Ступка, наприклад, воліє їх відзначати бенефісами — так було (здається, зовсім недавно) з нагоди його 50, а потім 60-річчя. А ось днями відбулося нове ювілейне вшанування народного артиста України, художнього керівника Національного драматичного театру імені Івана Франка.

Свій календарний день народження Ступка відзначив 27 серпня (до речі, в той самий день на світ Божий з’явилися і мати актора — Марія Григорівна (їй нині 94 роки), і великий український письменник Іван Франко). Чому ж Богдан Сильвестрович вирішив перенести офіційне святкування 65-річчя на листопад? Річ у тім, що на початку останнього місяця осені народилася людина, дуже дорога й важлива в його житті — дружина Лариса Семенівна Ступка. І чоловік вирішив зробити дружині подарунок — власний бенефіс, хоч вона з цією ідеєю попервах не погоджувалась.
За традицією, ювілеї акторів-франківців проходять за певною формою: перша частина — вистава за участю іменинника, друга — вітання від друзів, колег, рідних. Свято Богдана Ступки не було винятком. Бенефісною виставою актора став «Цар Едіп» Софокла. До Києва прибув її постановник — метр грузинської театральної режисури Роберт Стуруа. Може, піднесений настрій акторів, а може, денний генеральний прогін спектаклю чи два чинники разом посприяли тому, що святкового вечора «Цар Едіп» був теж незвичайним за своєю виразністю, темпоритмом, динамікою. Удруге подивившись виставу, я зовсім інакше її відчула: мабуть, недаремно актор вибрав для бенефісу саме цей спектакль — філігранно тонку оповідь про те, як Доля грає з людиною і як випробовує її владою, славою, багатством. Або чимось іще.
Як завжди, лунали вітання від найвищих представників державної влади. Голова гуманітарної служби Секретаріату Президента України Маркіян Лубківський оголосив Указ Президента про нагородження Богдана Ступки орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня. Згодом ювіляр отримав Почесну грамоту Верховної Ради з рук її Голови Олександра Мороза, який зауважив: «Праця Богдана Ступки може бути зразком для наших політиків. Якби вони так само сумлінно виконували свої обов’язки, ми жили б набагато краще». Перший віце-прем’єр-міністр Микола Азаров привітав артиста від Прем’єр-міністра Віктора Януковича й від себе особисто. А міністр культури і туризму Юрій Богуцький, зазначивши, що всі нагороди його відомства ювіляр уже отримав, подарував йому велику декоративну таріль «Таємна вечеря» роботи народних майстрів України.
Першими серед митців колегу вітали актори Львівського Національного драматичного театру імені Марії Заньковецької, де Богдан Ступка розпочинав свій сценічний шлях. Після висловлених найкращих побажань, переданого вітання від матері (директор Театру імені Заньковецької Андрій Мацяк живе в одному будинку з пані Марією) актор-заньківчанин Юрій Брилинський і ювіляр заспівали бадьору галицьку пісню «А він все стояв...» з телевізійного фільму «Пастка» (за повістю І. Франка «Перехресні стежки») режисера Олега Бійми.
У музично-гумористичному номері відомої команди франківців-жартівників на чолі з народним артистом Лесем Задніпровським, який називався «65 миттєвостей весни», прозвучали й критично-іронічні нотки на адресу художнього керівника. Гадаю, він не образився.
Подарунок актора Театру імені І. Франка Анатолія Помилуйка — гетьманську булаву, мабуть, можна вважати одночасно згадкою про минулі гетьманські ролі Богдана Ступки — такі як Богдан Хмельницький, Іван Мазепа, та авансом на майбутні образи державних діячів.
Художній керівник Майстерні театрального мистецтва «Сузір’я» Олексій Кужельний згадав, що 19 років тому очолюваний ним театр відкрився виставою «Сад божественних пісень» за творами Григорія Сковороди, де бенефіціянт утілював образ українського мандрівного поета й філософа. Це нагадування викликало блискавичну акторську реакцію Богдана Сильвестровича: він прочитав кілька віршів Сковороди, зокрема той, у якому поет роздумує, чи варто одружуватись, і розглядає плюси та мінуси життя сімейного й холостяцького.
«Я оженився, а Сковорода — ні. Я виграв!» — ніби ставлячи крапку в сумнівах поета, констатував Ступка. І покликав на сцену Ларису Семенівну — жінку, яка кілька десятиріч є для нього коханою, другом, порадником, надійним плечем, берегинею родинного вогнища і Музою. Колись вона, молода балерина, отримавши запрошення тодішнього головного балетмейстера Ленінградського театру опери та балету імені С. Кірова (нині — Маріїнський театр) Юрія Григоровича танцювати на цій уславленій сцені, віддала перевагу нелегким ролям дружини, матері, бабусі. І виконує їх відмінно.
— Припадаю до ніг Лариси Семенівни. Якби не вона, я б тут перед вами не стояв,— зовсім не театрально промовив Богдан Ступка і став на коліна перед зворушеною дружиною. Таке визнання дорого коштує.
також у паперовій версії читайте:

• ТВОРЯТЬ У МАЙСТЕРНІ ПРИРОДИ
• ХТО ЙДЕ В ЛЮДИ РОКУ?

назад »»»