ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА СОЦІАЛЬНА ПОЛІТИКА
ПРАЦЯ... УПРОГОЛОДЬ ТА ІНШІ ФЕНОМЕНИ
Прем’єр-міністр України Віктор Янукович заявив, що пріоритетом діяльності уряду в 2007 році стане подолання бідності серед працюючих громадян. Це — справді на часі. Адже, за словами міністра праці та соціальної політики Михайла Папієва, в червні 2006 року 814 тисячам громадян нараховано заробітну плату, нижчу за мінімальну, а 2 млн 800 тисяч працівників одержали зарплату нижчу від прожиткового мінімуму. У крайній бідності живуть два мільйони українців, відчувають себе бідними 68% населення.

У чому коріння й особливості української бідності? На це запитання відповідають експерти. Так, за останні роки доходи населення зростали в середньому на 18,8% на рік, а продуктивність праці лише на 6,6%. Як наслідок, динаміка реальних доходів перевищує динаміку ВВП у кілька разів. Торік ВВП зріс на 2,6%, а реальні доходи — на 22%, цьогоріч зростання ВВП очікується на рівні 5,8%, а середньомісячної зарплати — на 18,3%. Напрошується питання: за рахунок чого ми житимемо краще? От і виходить, що, скажімо, в соціальній сфері третина працівників не може прожити на зарплату, а 45% населення, яке працює, ледь зводить кінці з кінцями, не кажучи про безробітних і бездомних.
А проблеми загострюються. Останнім часом у міжнародному рейтингу конкурентоспроможності Україна посіла 78 місце (попереднє — 68). Вважається, що торік було створено близько мільйона робочих місць. Та здебільшого то фікція, бо лише близько 30% із них дають змогу людям нормально жити. Це теж зрозуміло: вартість одного продуктивного робочого місця коштує 30 тис. грн. Хто поспішає вкладати у це кошти?
Ми хизуємось тим, що підвищили пенсії. Це добре. Проте слід підвищити й зарплату, піднімати продуктивність праці. Інакше за рахунок чого наповнюватиметься бюджет Пенсійного фонду?
Експерти наголошують: в Україні високий рівень «тінізації» економіки, без подолання якого годі говорити про реальне підвищення продуктивності праці, зростання ВВП.
Інше питання — податкова політика. Свого часу ми перейшли на єдину податкову ставку на рівні 13%. Це допомогло вивести зарплату з «тіні» лише на... 1,5-2%. Але, по-перше, викликало нарікання в суспільстві з приводу того, що бідні й багаті платять однаково (в світі такого немає!), а, по-друге, зменшення плати багатими спричинило проблеми з наповненням бюджету. Тепер із 2007 року ставка оподаткування підвищується до 15%. Та... знову без диференціації між бідними й багатими.
Умова прогресу — соціальна відповідальність бізнесу. Тим часом рівень відрахувань до фонду заробітної плати нині становить 40% і гальмує розвиток підприємництва (для порівняння: в європейських державах цей показник нижчий на 5–10%). Тут експерти вбачають джерело як розвитку підприємництва, так і наповнення бюджетів страхових фондів.
Отже, якщо раніше в подоланні бідності акцент робили на збільшенні пенсій, соціальної допомоги, то тепер гостро стоїть питання про необхідність створити умови для працездатних громадян, аби вони могли забезпечувати себе й свою родину, а не йшли з простягнутою рукою до держави. Виходячи з цього, наступного року уряд має намір перерозподілити державні фінансові потоки так, аби більшою мірою стимулювати розвиток економіки. Це сприятиме тому, що працюючі зможуть дбати про себе самі й водночас наповнюватимуться страхові фонди, щоб захистити уразливі верстви населення.
Це глобально. А що конкретно? Прем’єр-міністр доручив державній інспекції праці разом із правоохоронними органами притягнути до відповідальності власників і керівників підприємств, на яких грубо порушують норми оплати праці. Зокрема, це стосується підприємств, де заробітна плата нижча за встановлений законодавством прожитковий мінімум, мінімальну зарплату, а також тих, де спостерігається заборгованість із заробітної плати.
також у паперовій версії читайте:

• ПІД ЕГІДОЮ СВЯЩЕНИКА
• «ГРОШІ ХОДЯТЬ ЗА ДИТИНОЮ»
• І В СТОЛИЦІ Є БОРГИ ІЗ ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТИ
• ЧОМУ ГАЛЬМУЄТЬСЯ РИНОК НПФ?

назад »»»