ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА СУСПІЛЬСТВО
У ПОЛОНІ ЕМОЦІЙ ТА ІЛЮЗІЙ
«НАША УКРАЇНА» — МИТЬ МІЖ МИНУЛИМ Й ПРИЙДЕШНІМ
Три тижні тому, після першого етапу третього з’їзду «Народного союзу «Наша Україна», головні враження вмістилися у два рядочки з Володимира Висоцького: «Настоящих буйных мало, вот и нету вожаков». Натомість другий етап партійного форуму продемонстрував: у «НУ» таки є і «буйні», і «вожаки», але немає головного — чіткого розуміння подальшої стратегії.

Вочевидь, саме тому кілька партійних «варягів», котрим, за словами Романа Безсмертного, пропонували ввійти в НСНУ на правах лідера, відмовилися це зробити. А особи тих претендентів — вельми поважні: Юрій Луценко, В’ячеслав Кириленко, Тарас Стецьків, Арсеній Яценюк... І справді, ситуація в «Нашій Україні» нині така, що невідомо, чого її потенційний керманич матиме більше: авторитету чи головного болю.
Ситуація цікава ще й тим, що представники демократичних сил (якими небезпідставно вважають себе «нашоукраїнці»), за 15–16 років пройшли своєрідний шлях від колегіального управління до фактичної некерованості. Пригадуєте, скільки співголів було в перші роки створення Народного руху? Троє — Вячеслав Чорновіл, Михайло Горинь та Іван Драч. Це вже згодом Рух-громадська організація перетворився на Рух-партію з єдиним керманичем.
У «Нашій Україні» сьогодні — усе навпаки. Президент Віктор Ющенко, формально маючи статус почесного голови партії, насправді нею фактично не опікується. Добре це чи погано для держави — питання інше, але такий стан справ призвів до нинішньої ситуації. З одного боку, партія нібито пішла проти волі глави держави, котрий ще три тижні тому закликав подумати, чи потрібен «НУ» опозиційний статус. А з іншого, обирати повноправного голову партії на другому етапі з’їзду не стали. Упродовж 11 годин лідери чубилися і яких лишень аргументів не наводили, щоб законсервувати ту ситуацію, що була до з’їзду. І тільки наприкінці форуму Роман Безсмертний набрався сміливості і сказав правду: обрання голови може поставити «Нашу Україну» в опозицію до Президента. А цього більшість партійців якраз і побоюється.
Разом з тим, з’їзд продемонстрував: прибічників хоч неактивної, але опозиційності до іншої влади — кабмінівської — у лавах «Нашої України» на сьогодні більшість. Наведемо декілька знакових цифр, котрі зринали в процесі роботи форуму і мало не розкололи його. Перша — 1126. Саме стільки делегатів підтримали перехід партії в опозицію. Як бачимо, тут — цілковита одностайність, що й не дивно, бо політрада партії ухвалювала відповідне рішення ще понад місяць тому.
Але на цьому одностайність «Нашої України», на жаль, закінчується. Бо ж про те, як саме діятиме партія в опозиції, в НСНУ поки що говорять доволі розпливчасто. Погляньмо, які документи підтримали делегати. По-перше, з’їзд доручив народним депутатам — членам партії ініціювати у Верховній Раді розгляд резолюції недовіри нинішньому Кабінету Міністрів, що матиме наслідком його відставку. Таке враження, що активісти «НУ» просто не відстежують парламентських подій і не усвідомлюють: «антикризова коаліція» поки що лише міцнішає. І поводиться доволі наступально, намагаючись відправити у відставку президентських міністрів. То невже важко передбачити наслідки розгляду запропонованої резолюції? Також ухвалено рішення про формування опозиційного уряду, структура якого відповідатиме структурі чинного Кабміну. Ідея справді непогана. Але в цьому пункті жодним словом не згадується про те, які сили формуватимуть тіньовий уряд. І чи не буде їх два, адже БЮТ, котрий в опозиційній ніші почувається значно комфортніше, також не раз заявляв про подібну ідею, тоді як «нашоукраїнці» лише планують провести переговори та забезпечити координацію своїх дій у Верховній Раді з блоком Юлії Тимошенко. Чи не запізно? Окреме рішення стосувалося й конституційної реформи, котра «НУ» явно не до вподоби. Вона й справді далека від ідеалу, але ідея скасувати реформу через Конституційний Суд, мабуть, себе вже вичерпала. І може статися так, що черговим педалюванням цієї теми «нашоукраїнці» лише нашкодять собі. Тарас Чорновіл, коментуючи таке рішення з’їзду своїх колишніх побратимів, усміхається: «Вони хіба що можуть тупнути ніжкою...».
Друга знакова цифра — 634. Це — кількість голосів за визнання роботи політради партії незадовільною, відданих під час першого голосування з цього приводу. Для позитивного рішення не вистачило трьох голосів, і НСНУ опинилася на межі розколу. До цього слід додати, що це голосування відбувалося години на три раніше, ніж волевиявлення з приводу опозиційності.
На Миколу Катеринчука, котрий і був найактивнішим лобістом незадовільної оцінки роботи політради, цифра 634 справила таке враження, що він залишив з’їзд на знак протесту. І повернувся лише згодом, коли делегати наполягли ще раз розглянути це питання.
Саме в результаті «перерозгляду» з’явилася третя важлива цифра для «Нашої України» — 678. Відтак, раді партії таки виставили «двійку», але головне — не це. Фактично саме такою і є нинішня кількість прихильників пана Катеринчука, а отже, і радикальної, справжньої опозиційності з чітким планом та бажанням співпраці з БЮТ. Їх було б цілком достатньо для того, щоб привести Миколу Дмитровича на посаду голови НСНУ, але лише за умови, що в статуті існувала б норма про обрання керівника партії на з’їзді. А щоб змінити статут, за «нашоукраїнськими» канонами потрібна не проста, а «конституційна» більшість, тобто дві третини зареєстрованих делегатів, у цьому разі — 849.
Втім, попри очевидну неможливість корекції статуту, спроба це зробити відбулася. «За» висловилося приблизно стільки ж делегатів, скільки й за незадовільну роботу політради — 660. Про ще один сплеск емоцій і чергову порцію звинувачень аж до закидів щодо підтасовок під час підрахунку голосів, котрі виникли після цього, не надто хочеться згадувати. Тим паче, що ці суперечки, вочевидь, не останні. Адже голову «НУ», судячи з усього, обиратимуть всією партією — із відповідними обговореннями та голосуваннями в усіх регіональних осередках.
Ідею так званого «праймерізу» подав гість з’їзду — міністр внутрішніх справ Юрій Луценко. Партійні старожили «НУ» чомусь аж надто активно її підхопили, тож вона дуже скидалася на домашню заготовку (як ще один «запобіжник» від Катеринчука?). Щоправда, Луценко пішов ще далі і висловився за використання суто українського досвіду — проведення «чорних рад». За задумом керівника правоохоронного відомства, на них мали б не лише обрати партійне керівництво, а й урешті-решт об’єднати «помаранчеві» політичні сили. Цікаво, що лише тоді пан Юрій готовий очолити такий проект. Він і термін потенційного наступу вже підібрав — навесні, «коли розпустяться бруньки».
Та повернімося до з’їзду. Його остання цифра з низки знакових — 756. Це кількість делегатів, котрі підтримали новий-старий склад політради. Його «оновлення» відбулося винятково завдяки розширенню ради партії до 214 осіб (було — менше двох сотень). Отже, «двієчники» знову отримали шанс.
Чого можна очікувати далі? Мабуть, це питання поки що залишається риторичним й для самих «нашоукраїнців». Але очевидно, що без політичних «варягів» їм справді обійтися буде непросто. Що поробиш, «Наша Україна», яка створювалася під Віктора Ющенка, так і не змогла стати самодостатньою політичною силою. Нині це дуже помітно, бо «НУ», до всього, ще й опинилася в доволі цікавій ситуації: підтримка глави держави й опозиція до глави уряду і КМ в цілому. Отже, головний висновок «нашоукраїнського» з’їзду не надто втішний...

Ярослав ГАЛАТА
також у паперовій версії читайте:

• УРП «СОБОР» ГОТОВА ДО ОБ'ЄДНАННЯ
• МЕРТВІ БДЖОЛИ НЕ ГУДУТЬ?..
• МИКОЛА КАТЕРИНЧУК: ДЛЯ МЕНЕ ЦЯ ПАРТІЯ ЗАКІНЧИЛАСЯ

назад »»»