ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА УВАГА: ДІТИ!
ЯКЩО МАЛЯТКО — ПОЗА УВАГОЮ
Якось одна мама поскаржилася мені на впертість п’ятирічного сина. Хлопчик нізащо не відмовляється від своїх примх — проситиме, кричатиме, падатиме на підлогу, плакатиме аж доти, доки його бажання не виконають. На нього не впливають ні переконання, ні покарання. «Що мені робити»? — запитала засмучена мати.

З’ясовую, які погляди на виховання сина панують у родині. Нічого особливого. Батьки багато часу проводять на роботі. Увечері — завжди стомлені, знервовані. Та ще хапаються за виконання численних домашніх справ. Сина відсунуто на другий план. Не встигають тато й мама приділити хлопчикові достатньої уваги. А, буває, мама прийде, побачить, що все в квартирі шкереберть, і нагримає на дитину. Потім їй стає соромно. Починає жаліти, задобрювати подарунками.
— А ваш синок ласкавий? Запитує про те, чи любите ви його? — уточнюю в мами:
— Буває таке. По вечорах частенько обіймає мене, цілує, хоче, щоб і його приголубили,— відповідає співрозмовниця.— Але, чесно кажучи, мені це не подобається. Я вважаю, що хлопець має рости мужнім, незалежним, самостійним.
Це, звісно, правильно. Та все-таки маленькі діти, дошкільнята потребують більш близького спілкування з рідними, постійної емоційної підтримки. Якщо малятам не вистачає батьківського тепла й уваги, вони починають вимагати їх будь-якими засобами — впертістю, примхами. А дорослим така поведінка здається безпричинною. Але привід є, і криється він у дефіциті батьківської любові, у потребі дитини бути разом з татом і мамою, відчувати їхній ласкавий погляд, чути їхній голос, нехай часом навіть і незадоволений. І дитина наполегливо домагається цього, як уміє.
От і в нашому конкретному випадку поведінка хлопчика є виразно вмотивованою. Він не згоден з тим, якою малою кількістю батьківської уваги, що йому дістається, і бореться з цим по-дитячому. Упертість дітей підсилюється через хронічний брак часу для спілкування, що «відпускають» на це тато з мамою. Найчастіше таке почуття виникає в дітей, що мають підвищене почуття власної гідності, активних, енергійних від природи. Усе це часто виливається в негарні вчинки малечі. Якщо батьки обурюються цим, не розуміючи справжніх причин конфлікту, негативно ставляться до поведінки дитини, їй здається, що її просто розлюбили. І вона влаштовує батькам усе нові й нові іспити, щоб переконатися в їхній любові. Або в нелюбові...
Подібні іспити бувають різними. Тихим, жалібним голоском дитя що-небудь просить в мами. Часом прохання має категоричний характер. Проте незалежно від форми відмову з боку батьків чадо сприймає як прояв негативного до себе ставлення. Якщо дорослі різко, бурхливо реагують на прохання дитини, якщо раз і назавжди вирішили, що їхнє маля — просто вередливий упертюх, і не хочуть конструктивно будувати своє спілкування з ним, то на них чекає дальше погіршення його поведінки. Більш того, не реагуючи вчасно на прохання дитини, не бажаючи відкласти свої справи заради неї, постійно роздратовані чи байдужі до внутрішнього світу сина або доньки, батьки самі... дають йому приклад упертості.
Які ж конкретні поради? По-перше, спробуйте по змозі якомога рідше демонструвати дитині своє невдоволення нею. По-друге, не соромтеся виявляти любов до неї. Отут як ніколи доречна приказка «Каші маслом не зіпсуєш». Не відмахуйтесь від запитання «Мамо, ти мене любиш?» Ні в якому разі не спекулюйте цим почуттям, кажучи: «Якщо будеш добре поводитись, любитиму».
Також слід у певних випадках навчитися твердо відмовляти дитині, не вступаючи при цьому з нею в суперечку. Пам’ятайте, що її щира мета — не так одержати бажану річ, як перебороти ваш опір. Спробуйте не сперечатися, доводячи малюкові недоречність прохання, а, навпаки, погодьтеся з сином або донькою. Скажіть, що й ви в дитинстві мріяли про те ж саме і дотепер шкодуєте, що не одержали якоїсь речі, тому що в батьків не було можливості купити її. Що стосується нинішньої ситуації, то, може бути, за тиждень чи місяць ви постараєтеся виконати прохання. Свої обіцянки завжди виконуйте! Не обманюйте дітей! Це дуже поганий приклад для наслідування. Ну, а якщо не бачите реальних перспектив — не обіцяйте зовсім.
Є ще один спосіб вгамувати дитину. Запропонуйте їй замість покупки іграшкової машинки зробити її самим з коробочки чи кубиків конструктора. Чи побудувати будиночок з гаражем для майбутньої машини. Це дитині може здатися привабливішим, оскільки спільна діяльність передбачає спілкування з мамою або татом — найближчими і найцікавішими для дитини людьми.
Головне — не гнівайтеся, не дратуйтеся, а переконливо пояснюйте, аргументуйте власну позицію. І дитина вас обов’язково зрозуміє.

Тетяна ВАЛЬ, дитячий психолог
також у паперовій версії читайте:

• БЕЗ ПРИМУСУ, ЗА ЗГОДОЮ...
• ОТАКА ТЕПЕР СІМЕЄЧКА...
• «ЛІМНИЦЯ» ПОВЕРТАЄ СИЛИ

назад »»»