ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА КУЛЬТУРА
У МОНТЕ-КАРЛО ВСТАНОВИЛИ ПАМ’ЯТНИК СЕРЖУ ЛИФАРЮ
«Дні України» крокують Європою
У рамках програми «Дні України в Європі-2006» відбулося чимало акцій, що сприяли ознайомленню закордонної спільноти з нашою країною. Це і участь дитячого хору «Щедрик» у фестивалі духовної музики у Ватикані та блискуча перемога юних киян; і встановлення пам’ятника Анні — королеві Франції, доньці київського князя Ярослава Мудрого, в Сенлісі; й виставки творів знаменитих українських художників Тетяни Голембієвської, Миколи і Валентина Знобів, Сергія Якутовича в Парижі; і встановлення пам’ятника французькому вченому-епідеміологу Емілю Ру в Інституті імені Луї Пастера...

Нещодавно за сприяння фундації «Дні України», Міністерства закордонних справ України, Посольства України у Французькій Республіці й торгової марки «Статус» у повітря Монако злетів український Ікар — у образі цього міфічного героя скульптор Анатолій Валієв зобразив колишнього киянина Сержа Лифаря.
Напередодні від’їзду керівники фундації влаштували прес-конференцію з учасниками делегації, на якій президент «Днів України» Максим Тимошенко окреслив завдання згаданої акції.
— У Монако має бути свято української нації, — сказав пан Максим. — Пам’ятник славетному землякові Сержу Лифарю стоятиме на почесному місці: в холі знаменитого Театру опери і балету Князівства Монако. Хочемо, щоб Україна була добре представлена за кордоном і щоб знали про нас не тільки через Чорнобильську катастрофу. Маємо постати як велика нація з давніми традиціями і водночас як сучасна європейська держава.
Людмила Русаліна, спонсор акції, напередодні побувала в Монако. Коли вона розповіла про київський проект, господарі вигукували: «Браво, Україно!»

Монако — чотири міста
Із аеропорту «Бориспіль» літаком наша делегація перелетіла до Ніцци. Звідси берегом моря дорога повела до Князівства Монако. Раз по раз наші автобуси «пірнали» в тунелі, пробиті в горах. Уздовж дороги до самих вершин вони вкриті тонкою металевою сіткою, щоб, боронь Боже, від скелі не відірвався камінець і не влучив у транспорт, який мчить з великою швидкістю, спиняючись лише, щоб заплатити за проїзд, бо траси є приватною власністю. Зеленіє трава обабіч дороги і... жодної смітинки, навіть у глибоких проваллях (одразу згадалися наші приміські ліси).
Оселилися ми в AZUR Hotel на Де ha Republiguc, що за кілька кварталів від підніжжя гори. Жили, власне, у Франції, бо Монако плавно переходить у сусідню державу. Князівство складається з чотирьох міст: Монако (стара частина), Монте-Карло (розважальний центр), Ла-Кондамін (діловий центр і порт), Фонвієй (промисловий район). Монте-Карло, де мали відбутися події, розташоване на березі моря. Всі вулиці скеровані паралельно до узбережжя. Коли тобі треба на транспорті дістатися до сусідньої вулиці, мусиш намотувати кола через усе Князівство (воно не більше за наш Печерський район), поки виплутаєшся з вуличних лабіринтів. А втім, легше дійти пішки: круті сходи сполучають численні вулички, ведучи нагору. Заразом і краєвидами помилуєшся.
Саме так ми знайомилися з містом, залізли під саму гору і перетнули невидимий кордон із Францією. В ущелинах між тротуарами й будинками ростуть-буяють квіти, дерева, кущі... Дісталися елітарного спортивного клубу JMMY’Z, де відкривалися «Дні України в Європі-2006». Цей всесвітньо відомий розважальний центр розташований поруч зі знаменитим отелем «Монте-Карло». Внизу шумить море, а на горі сяє вогнями круглий зал, виграють на сонці різнобарвні фонтани — кулясті, трикутні, каскадні...
Гостей зустрічали Мавки та запорозькі козаки
Почали сходитися гості. Їх зустрічали юні красуні в стилізованих українських костюмах від Діани Дорожкіної. Строкаті стрічки та віночки так пасували до слов’янських личок. Їм підігрувало тріо «Байда». На звуки народних мелодій звідусіль сходився люд. У залі поруч відбувався якийсь міжнародний форум, отож хлопці в козацьких строях, а один вусань ще й з традиційним оселедцем, закрученим за вухо, музикою приваблювали присутніх. Лунали українські пісні про Галю, молодого козаченка, про криниченьку в зеленому саду. Запальні мелодії змінювалися ліричними. Іноземці захоплено слухали витьохкування соловейка, ніжний голос скрипки, яка розповідала про Україну. Поки тріо «Байда» розважало публіку, велику залу із дзеркальними стінами прикрашали дивовижними квітами. На кожному столику по три прапорці: біло-червоний — Князівства Монако, ясно-синій з віночком золотих зірочок — Євросоюзу і блакитно-жовтий — наш, рідненький. Поступово зала заповнювалася вибагливо вдягнутими гостями. У приглушеному світлі ліхтарів дорогоцінними каменями сяяли вечірні туалети місцевих і київських чепурух. Треба сказати, наші пані нічим не поступалися тамтешнім — ні вродою, ні елегантністю суконь...

«Слава Україні!»
Свято відкрив віце-президент фундації «Дні України» Сурен Балаян. Він вільно володіє французькою, отож обійшлося без тлумача. Сурен говорив двома мовами.
Першими на подіум вийшли красуні в шатах (інакше не скажеш!) від Діани Дорожкіної, на що зал відреагував бурхливими оплесками. Потім буквально увірвалася на кін, мов весняна буря, Ассія Ахат зі скрипкою й темпераментним супроводом. Як і обіцяла, представила кілька нових композицій французькою мовою, а також інструментальні твори. Тіна Кароль виступила із чудовим балетом. Прозвучало кілька французьких і українських пісень. Знову й знову з’являлися на кону стрункі, мов топольки, киянки в чудових вечірніх туалетах. То немов волинські мавки з Лесиної драми-феєрії, чарівниці-феї, лісові русалки... А то раптом вишукані панночки в дорогому вбранні. Хлопці з «Байди» буквально завели зал козацьким маршем: і французи, й монегаски (корінні жителі Монако) дружно скандували: «Будьмо, гей, гей, гей...» та «Слава Україні». Потім посол України у Французькій Республіці Юрій Сєргєєв скаже, що Україна гідно, елегантно представила своє і минуле, й сьогодення, засвідчивши цим європейськість.
Свято завершилося далеко за північ. Сіявся дощ, тихо падали краплі на крислаті пальми, банани, під чиїм лапатим листям можна легко сховатися від мокви. І без парасолі залишишся сухим. Уночі особливо казковий вигляд мають цивілізовані й облагороджені дбайливими руками «джунглі» в центрі Монте-Карло. На терасах за оперним театром із мороку проглядали пречудові пам’ятники. Вдень ми дізналися, що то скульптури композиторів Масне та Берліоза роботи Бернестама.
Здивувало, що на вулицях не помітно пожвавлення. Навіть у київських «спальних» районах більше гуляє люду. А тут де-не-де пройде поодинокий перехожий, промайнуть молоді люди... Монте-Карло має імідж нічного міста, а тут — тиша і спокій, навіть біля знаменитого на весь світ однойменного казино, «гнізда розпусти» (за термінологією часів СРСР). Либонь, не всі мільйонери полюбляють гамірливі нічні розваги. А кому це до вподоби, йде в закриті зали й веселиться до ранку, нікому не заважаючи.

Слуга богині Терпсихори
На другий день відбувалася головна подія. У холі Театру опери та балету, де працював наш краянин, установили йому пам’ятник. Серж Лифар ніколи не забував, звідки родом, отож заповідав, аби на його могилі написали: «Серж Лифар із Києва». Що й було зроблено. Полишивши юнаком Україну, присвятив життя єдиній богині — Терпсихорі. Осучаснив мистецтво балету в Парижі, а в Князівстві Монако започаткував його. Саме на період роботи в Монте-Карло припадає розквіт таланту артиста. Тут він здобув звання людини світу, генія танцю.
Скульптор Анатолій Валієв відтворив танцівника в улюбленому образі: бронзовий Ікар рветься у небо, до сонця, піднявши руки-крила, як міфічний герой, що став прообразом сценічного героя. До слова, Серж Лифар у Монако написав лібрето балету «Політ Ікара». Це була найулюбленіша роль артиста. За оцінкою фахівців, ніхто не перевершив його в цій партії. Пролунав Державний гімн України у виконанні народного артиста Володимира Гришка та його учня — майбутньої зірки, 17-річного Віктора Мельника. Посол Юрій Сєргєєв зняв покривало, і перед громадою постала незвичайна скульптура.
Анатолій Валієв, представляючи свій витвір, сказав, що саме в Монако розпочався злет Сержа Лифаря. І в Монте-Карло, і в Парижі він виконував провідні партії. Сам Шарль де Голль пропонував киянинові взяти громадянство Франції. Та він не захотів. Залишився українцем. Перебуваючи в зеніті слави, ностальгував: «Для киянина немає нічого дорожчого за Київ з його Дніпром...»
На завершення «Днів України в Європі-2006» відбулася акція, на якій Анатолій Валієв виставив п’ять бронзових скульптур із власної колекції. Гроші, одержані за статуетки, буде передано до київської школи «Сходинки» для хворих на аутизм дітей та в Цирковий центр, заснований у Бердичеві Анатолієм Залевським. До слова, торік цей артист брав участь у Всесвітньому конкурсі циркового мистецтва саме у Монте-Карло і одержав Гран-прі.

Віра КУЛЬОВА,
Київ—Монте-Карло—Київ

також у паперовій версії читайте:

• «МОЛОДІСТЬ» НЕ ЗАКІНЧУЄТЬСЯ...

назад »»»