Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Вiвторок Жовтень 14, 2014
ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА
ВІТАЛЬНЯ
КИЄВОМ ПРОМЧАВ ОЧИСНИЙ ВОКАЛЬНИЙ БУРЕВІЙ
В Україні відбулася видатна мистецька подія, яка продемонструвала «вершки» музичної вокальної культури. За великим рахунком, публіка почула найкраще, за світовими мірками, виконання різних творів — джазових, народних, естрадних у стилі a cappella.
У Києві пройшов 1-й акапельний вокальний фестиваль на території колишнього СРСР — «VOCAL ZONE». Шість феноменальних вокальних ансамблів із України, Росії й Білорусі показали (і довели), що їхні віртуозні голоси звучать, як оркестри, і водночас мають непередбачене, неповторне забарвлення і гнучкість, непідвладні жодному рукотворному інструменту. Так, ми почули, як треба співати! Почули живі голоси, а не студійну розцяцьковану «фанеру».
Учасники фестивалю знамениті не тільки на батьківщині, а й у багатьох країнах світу. Це — «Піккардійська Терція» (Львів), «Acappella ExpreSSS» (Росія, Москва), «Jukebox» (Росія, Казань), «Camerata» (Білорусь, Мінськ), «JazzEx» (Київ), «ManSound» (Київ).
Як бачимо, переважна більшість — відомі джазові колективи, але організатори після тривалих роздумів усе-таки не включили слово «джазовий» до назви фестивалю. Це було зроблено свідомо, щоб не обманювати очікування слухачів. Справді, жанрові рамки груп-учасниць виявилися різноманітнішими і ширшими, ніж джаз: від диско до фолка. Але всіх учасників Феста об’єднав музичний формат — a cappella.
А коли так, то кому як не відомому вокально-джазовому секстету «ManSound» організувати такий захід, котрий вони присвятили пам’яті свого засновника, композитора і натхненника Володимира Міхновецького.
Володимир Міхновецький. Це одне з імен, що представляють українську культуру на міжнародному рівні. Створений ним чоловічий вокальний ансамбль «ManSound» (до речі, лише один із багатьох проектів у житті Міхновецького), хоч спочатку і здавався черговим клоном знаменитих американських груп аналогічного формату, але згодом став не тільки стандартом якості, а й зразком самобутності. Слов’янський пісенний фольклор, американський джаз, європейська точність і комплексність аранжувань, творча яскравість виконавців — усе це природним чином привело до того, що про групу зусібіч заговорили. Проектом захоплювалася спокушена публіка Старого і Нового світу, і захоплювалася не даремно. Коли Міхновецького не стало, «ManSound» усупереч прогнозам, не перетворився на повільно згасаючий «колектив пам’яті». Він навіть не залишився на колишньому рівні — його музиканти, що мають власні ідеї, зуміли додати звучанню групи нові відтінки, окреслити нові напрями розвитку, продовжити постійне відновлення репертуару.
Отже, які організатори, такий і фестиваль. Програма «Вокальної зони» дала змогу аудиторії не просто побачити на одній сцені кілька різних колективів, а надала можливість повноцінно зрозуміти саму концепцію: музика a cappella (яка засіла у свідомості масового слухача десь посередині між сухим академізмом і прикладним трюкацтвом) так само різноманітна, цікава і несподівана, як музика інших жанрів; критерій один — талант, і не важливо, якими технічними засобами вона створюється.
До речі, програма фестивалю передбачила чудову річ: відбулися майстер-класи всіх груп-учасників для студентів музичних закладів.
День перший
Заявлені «JazzEx» (Київ), «Камерата» (Мінськ), «ManSound» (Київ). Біля кас і білетерів — стовпотворіння. Прес-аташе фестивалю Олену Дейнеко атакують журналісти. Якийсь сухорлявий дядечко вигукує: «Як? Мені нема запрошення?! Так я ж медіа-магнат, у мене 23 видання. Ні, на завтра мені квиток не потрібний, не до того, у мене конкурс краси...»
Лунає третій дзвінок. Сцену (як і фестивальний плакат) оформлено прапорами країн учасників фестивалю. Зал забитий. Увесь джазовий бомонд у наявності, а от із зіркових естрадників практично нікого немає (напевно, вони засвоїли всі секрети вокальної майстерності), щоправда, з’явилась колоритна гриваста постать Тараса Петриненка.
На сцену виходить усміхнений і, як завжди, дотепний та небагатослівний ведучий Олексій Коган. Представляючи першого учасника, він ніби, між іншим, видає: «На жаль, джазова і вокальна музика на українському радіо і телебаченні є неформатом. Утім, там не звучать Гайдн, Бетховен і Лятошинський, але рейтинг метрів від цього не знижується».
Вокальному секстету «JazzEx» дісталася непроста роль «розігрівати» публіку. До речі, присутність ансамблю на фестивалі імені Володимира Міхновецького не випадкова. Саме йому колектив зобов’язаний своєю появою: 1991 року Міхновецький разом із Мариною Керусенко сформував перший склад цього вокального ансамблю, одного з перших у незалежній Україні, що народився і став відомим під назвою «Jazz Expromt». Уже потім, у 1994-му, Міхновецький створив «ManSound», а «JazzEx» пішов власним шляхом і досяг чималих успіхів, став лауреатом міжнародних конкурсів.
Пролунали добре знайомі меломанам обкатані речі: попурі на іспанські теми, «Бесаме мучо», «Щедрик», «Наши годы длинные...», французький шансон, пісня «Вчора» «Бітлз», «Політ джмеля» Римського-Корсакова.
Добротно, професійно, але не запально. Напевно, тому, що аранжування були стандартно-правильними, а звучання, я б сказав, урбаністичним, «нью-йоркським». Хоча, звичайно, добре співали солісти: Тетяна Шилова (сопрано) і Сергій Юрченко (тенор), одначе цього разу без куражу.
А от білоруська «Камерата» вразила публіку. Це був якийсь народний спів природи — лісу, туману, ріки, трави... Екзотика, езотерика... На наших очах народжувалися шум хвиль, вітер... То море гуло, то перегукувалося вранішнє білоруське село... А то раптом хор труб звучав, потім — нержавіючий голос Луї Армстронга у виконанні Ігоря Мельникова (художній керівник «Камерати»). І за всім цим — красиві мелодії-гармонії й поетичні слова (більшість самобутніх композицій написані артистами групи).
Начебто і стилістика проста (джаз не без імпровізацій, фолк різних відгалужень), а водночас різноманітна: неймовірно, але іноді здавалося, що звучить електроніка. Широким діапазоном голосів «камератівці» охоплювали всю звукову палітру, недарма свій стиль вони визначають як вокально-симфонічний етнос.
Публіку зі стану гіпнотичного зачарування вивів лише антракт.
Я, звісно, не проминув запитати про враження народного артиста України Тараса Петриненка.
— Мене сюди насамперед привело те, що тут є справжнє мистецтво,— сказав співак,— а не якийсь запаморочливий шоу-бізнесовий проект. Серце відігрілося. Я побачив на сцені, як артисти відтворюють речі, що далеко не кожен може не тільки виконати, але навіть сприйняти. Можливо, тому в нас є проблема зі слухачами такого високомайстерного мистецтва, бо до нього треба бути підготовленим. Я, взагалі-то, рідко вибираюсь на концерти, а отут пощастило: я відчув не тільки високу фаховість, а й колосальну енергетику, адже енергетика фонограми й енергетика живого вокального виконання — це різні речі. Я задоволений, і хочеться, щоб цей перший фестиваль не був останнім, щоб це дійство відбувалось щороку і ми могли робити відкриття подібні тому, які зробили сьогодні, адже білоруси — це просто велика команда.
Уявляєте, як складно було після білорусів виступати «Менсаунду»? Та «квінтесенція досягнень європейської вокальної традиції» (так про «Менсаунд» написано в програмці) показала вищий пілотаж. Шестеро красенів беззастережно скорили публіку в’яззю вишуканих і складних гармоній, своєю виконавською майстерністю, багатством тембрів, емоційністю, яскравістю і розмаїттям репертуару. Виконували ж «менсаундівці» принципово обробки Міхновецького, репертуарна «полярність» яких була вражаюча: від попурі на теми пісень Джорджа Бенсона і Стіві Вандера до українських і російських народних пісень. У «чорних» мелодіях неперевершено вів соло, граючи всіма надривними негритянськими тембрами-барвами, тенор Юрій Роменський, а в слов’янській музиці («Полонина», «Бойківчанка», «Степь широкая», «Эй, ухнем» тощо) почергово вели соло всі «менсаундівці». У цьому ще одна перевага «Менсаунда»: у групі нема «підкладкових» учасників (тобто тільки бек-вокалістів), усі за потреби солісти-імпровізатори. До того ж, гуморні хлопці. Особливо цим вирізняється бас Рубен Толмачов.
Під завісу «Менсаунд» уперше виконав білоруську пісню «Зачаровую», обробку якої Міхновецький зробив ще 12 років тому, і ось вона знайшлася під архівною купою нот тільки тепер.
День другий
Першими на сцену вийшло юне тріо «Jukebox» (Росія, Казань): Володимирові Іванову, Кирилові Шарафутдінову та Іллі Іванову відповідно 20, 22 і 17 років. Ці вундеркінди з’явились на великій сцені тільки в 2006-му, та за лічені місяці геть скорили публіку. Здібності юного Іллі Іванова відзначені на Міжнародному фестивалі брейк-данса, ді-джеїнга і біт-боксу «Top 30 The Best-2006», а на конкурсі «Нова хвиля-2006» у Юрмалі група одержала спеціальний приз номіналом у $50 000.
Тріо виправдало очікування: хлопці на сцені почувалися, як риба у воді: весело і розкуто, Володимир Іванов віртуозно співав, Кирило Шарафутдінов вів голосом ритм-гармонію, Ілля Іванов дивовижно імітував ударну установку і перкусію. Одне слово, це було винахідливо, смачно, на межі епатажу й трюку. Молодь у залі шаленіла. «Jukebox» співав російською і англійською, поряд із фанковими, ритм-енд-блюзовими, хіп-хоповими обробками джазових і бразильських стандартів у авторській інтерпретації пролунали твори «Бітлз» і «Квін».
Юних джинсових казанців змінили дядьки в просторих зеленкувато-коричневих костюмах: «Піккардійська Терція». Хоча «піккардійці» були місцями сиві й лисуваті, але якими молодими і запальними вони виявилися! За фактурою — найбільш пісенно-попсові, з яскраво вираженим одним солістом — тенором Андрієм Капралем. Співали традиційну українську пісню, еротичний блюз, нестримний рок-н-рол (на слова «Я у вишневому садочку»), неополітанську пісню тощо. На «біс» не обійшлося без хіта «Нам не зашкодить чарочка вина».
Завершував фестиваль московський секстет «Acappella ExpreSSS». Усі молоді, ефектно красиві, життєрадісні й яскраво костюмовані. Вокальною технікою не вирізнялися, а от як шоумени — так: усі номери — вистави. Музична стилістика: a cappella фьюжн, тобто джаз, поп, фольклор і класику москвичі трансформували у власний дотепний матеріал. До речі, «Acappella ExpreSSS» на повну котушку експромтом залучив партнерів у... оркестровій ямі, котра була вщерть переповнена студентами консерваторії: ох, як вони співали-допомагали...
Фінішувало дійство виходом усіх учасників дводенного музичного свята, вони разом заспівали «Jam&Soul» — композицію Володимира Міхновецького на слова Миколи Бровченка. Це був апофеоз фестивалю «Вокальна зона», що пройшов на «ура».
Одначе я не втримався насамкінець від «провокаційного» запитання Рубенові Толмачову, неофіційному лідерові «Менсаунда».
— Навіщо Вам цей головний біль? Чи потрібний Україні акапельний вокальний фестиваль?
— Спочатку скажу про альтруїстичні цілі, а потім про егоїстичні. Необхідність такого фестивалю давним-давно відчувалась (я не буду заноситися: мовляв, «опущену» культуру треба піднімати). Акапельний рух почався п’ятнадцять років тому, нині таких груп досить багато. Ми зробимо фестиваль-конкурс (дай Боже, такий, що довго житиме), а цей нехай буде своєрідною точкою відліку, критерієм професіоналізму. Надалі братимуть участь молоді команди, працюватимуть майстер-класи,— навчальний момент вельми потрібний і важливий.
А з егоїстичної точки зору... У кожного виконавця є певний рубіж, коли він, так би мовити, переходить до менеджерської категорії, на тренерську роботу. Ми, природно, продовжуватимемо співати, але в душі кожен із нас «бюрократ і головотяп»: хочеться щось організувати, очолити, що теж є важливим для нашого статусу, бо артист — це добре, здорово, але коли артист, користуючись своїм авторитетом, запрошує друзів, послідовників, створює цілий рух, це вже зовсім інше.
Володимир Міхновецький створив колектив, який сприйняв і всотав його музичні ідеї настільки глибоко, що здатен розвивати їх і після того, як лідер пішов з життя. Напевно, це є найкраща нагорода для автора ідеї — те, що вона знайшла своїх продовжувачів та інтерпретаторів, спроможних працювати не тільки над музикою, а й над інфраструктурою, освітою, творчими зустрічами, концертами, конкурсами. Фестиваль імені Міхновецького — глибоко природний напрям розвитку тієї вокальної музики, яку він бачив, знав і створював.
Володимир КОСКІН
також у паперовій версії
читайте:
назад »»»
Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.u».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».