ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА УКРАЇНА І СВІТ
ПОТРІБНІ І ЗАЙВІ
У Сполучених Штатах живе 11 мільйонів іммігрантів, які можуть похитнути основи держави. Американсько-мексиканський кордон давно став межею між третім і першим світами, яку щоденно намагаються перетнути тисячі шукачів кращого життя.

Ось чому американські мури і дротяні загорожі неподалік мексиканського прикордонного міста Тіхуана нашпиговані найновішими технічними досягненнями, які дають змогу ловити нелегальних порушників кордону: тут є ноктовізори, викривачі тепла і руху. До цього треба додати гелікоптери, собак й озброєних до зубів прикордонників. Але такими є лише окремі ділянки досить довгого кордону між США та Мексикою, що проходить горами, пустелями, річками. Пильнувати його належним чином практично неможливо, тому все більше людей нелегально пробираються в Сполучені Штати.
Тільки торік перехоплено понад мільйон нелегальних іммігрантів. Вони брели бездоріжжям, намагались сховатися у багажниках автомобілів, копали, як кроти, тунелі під засіками або перекидали через стіну велосипеди і рушали на них у глиб США, вдаючи туристів.
Проте занадто часто подібні витівки закінчуються зустріччю не з прикордонниками, а зі смертю: минулого року під час спроб нелегально перетнути кордон загинула рекордна кількість — 473 мігранти. Більшість з них померла страшною смертю внаслідок перегріву організму. Та незважаючи ні на що, люди ризикують, вдаючись до послуг професійних контрабандистів, аби вдертись до американського «раю».
У Каліфорнії кожен з них без жодних проблем знайде собі роботу, навіть з погодинною оплатою у 10 доларів. Для мексиканців це справжнє щастя, тому ніщо і ніхто не зупинить їх — ні нові засіки, ні шість тисяч національних гвардійців, яких має намір послати на кордон з Мексикою американський президент Джордж Буш.

«День без мексиканця» — це жахливо
Нині в США мігрантів утричі більше, ніж на початку 90-х років. Такий собі «Луїс», який приїхав з Гватемали чи Мексики місяць тому, англійською не промовляє ні слова, роботу у фірмі з озеленення в Прінстоні вже отримав, бо в цьому заможному місті охочих марудитися із землею немає. І тепер у нього одна думка: як перетягти до США решту 12 братів і сестер?
Але мрія «Луїса» стала жахом для багатьох американців. Найбільші скупчення нелегальних іммігрантів — у Каліфорнії, Техасі і Флориді. У 150-мільйонній країні вони становлять п’ять відсотків робочої сили. Сім мільйонів нелегалів працюють у США, хоча формально їх там взагалі нема, вони безправні і в разі затримання поліцією їм загрожує депортація.
В окремих галузях економіки нелегальні іммігранти становлять одну четверту всіх працівників. Вони є основою рільництва, будівництва, виробництва продуктів харчування. Американські експерти з «American Farm Bureau» попереджають, що без напливу дешевої робочої сили американське сільське господарство зазнаватиме втрат в обсязі щонайменше дев’ять мільярдів доларів щороку, а третина американських тваринників опиниться на межі банкрутства. Економіка США, яка пробуджується після стагнації, потребує десятки тисяч нових робочих рук.
«Нам потрібні ці люди» — заявляє Том Донахью, голова Американської торгової палати. Але статистики б’ють на сполох: кожен дев’ятий американець народився за межами США, а латиноамериканці мають набагато більші родини, ніж англосаксонці. Це справжній етнічний потоп навіть для такої багатокультурної, та за своєю природою іммігрантської країни, як США. Цей факт став причиною бурхливої дискусії, яка триває в Сполучених Штатах вже кілька місяців.
Певного дня сонячну Каліфорнію огорнув таємничий туман. Коли настав ранок, то виявилось, що безслідно зникли всі мексиканці та іммігранти з Центральної Америки. Родина сенатора безрезультатно намагається приготувати собі сніданок, на полях гниє незібраний врожай, а власники барів змушені самостійно мити гори брудного посуду. Групки білих екстремістів за грилем святкують «вигнання» кольорових, а політики, недовго думаючи, оголошують надзвичайний стан. Такий катастрофічний сценарій з кінокомедії Сергія Арауа «День без мексиканця» поки що не став дійсністю. Але в середині цього року кінофантастика знайшла реальне відображення.
Іммігранти влаштували акції протесту, схожі на відомі події перед війною за незалежність, що дістали назву «бостонське чаювання». Ідея була дуже простою: «Не йдемо на роботу, не йдемо до школи, не продаємо, не купуємо». У Лос-Анджелесі на роботу з’явилось 10% водіїв вантажних автомобілів, у Каліфорнії і Флориді опустіли сільськогосподарські угіддя, на півночі зупинилось виробництво на десятках м’ясокомбінатів. Магазини і школи стали напівпорожніми. А днем раніше десятками міст Америки прокотилися демонстрації за участі мільйона латиноамериканців. Вони тримались за руки й вигукували гасло: «Це ми — Америка!». На транспарантах домінували іспанськомовні гасла: «Hoy Marchamos, Manana Votamos!» («Сьогодні протестуємо, завтра голосуємо!»).
Тема імміграції опинилась у центрі уваги громадськості й преси не тільки з приводу масових протестів. Розчаровані фіаско в іракській війні республіканці шукали тему для кампанії перед листопадовими виборами до Конгресу. Партійні консерватори тиснуть на адміністрацію, щоб вона вела жорсткішу державну політику щодо нелегалів. Частина радикальної правиці, яка хоче заспокоїти виборців, вимагає депортувати мільйони осіб і відгородитись від Мексики великим муром. Демонстрації лише посилили страх перед латиноамериканцями, і рішення про будівництво стіни було ухвалено.

Добрий і поганий іммігрант
У грудні минулого року нижня палата Конгресу проголосувала за закон, відомий як HR 4434. Згідно з ним нелегальні іммігранти вважаються злочинцями, а на працедавців, які їх наймають, чекає покарання. Законом передбачено штрафи за будь-яку допомогу нелегалам, навіть з боку соціальних працівників, лікарів і священиків. Кардинал Роже Махоні, архієпископ найбільшої в США католицької громади попередив, що в разі набрання законом чинності закликатиме вірян до громадянської непокори. «Згідно з цим законом кримінальником стане кожен добрий самарянин, а може, навіть Ісус Христос», — іронізувала демократичний сенатор Хілларі Клінтон. Її підтримав 74-річний «батько компромісу» сенатор Едвард Кеннеді. Разом з республіканцем Джоном Маккейном йому вдалось розробити спільну міжпартійну програму міграційної реформи. Вона дає заробітчанам, які перебувають у США понад два роки, шанс колись отримати громадянство — після сплати штрафу та податків. Частково нелегальну імміграцію може обмежити програма надання віз на сезонні роботи.
У справі імміграції всі американці є неабиякими лицемірами. Про це говорить економіст зі школи бізнесу при Мерілендському університеті професор Пітер Морісі: «Американці проявляють свої справжні переконання, тримаючи у своїх домах прибиральниць і відвідуючи ресторани. Не треба обманювати себе: ми всі причетні до фікції — нинішньої імміграційної політики».
Негативне ставлення до іммігрантів є небезпідставним. Американці нарікають на те, що через нелегальних іммігрантів знизився рівень оплати праці. Наприклад, у 1980 році пакувальник заробляв на м’ясокомбінаті 18 доларів на день, а нині отримує лише половину цієї суми. Крім того, іммігранти коштують американським платникам податків 20 мільярдів доларів щорічно — стільки уряд витрачає на соціальну опіку, школи, мовні курси, на допомогу з оплати помешкання. На думку Бенджаміна Джонсона, директора Вашингтонського центру вивчення імміграції, «імміграція становить також важливу моральну проблему».

Годинникова бомба?
Напередодні листопадових виборів у Вашингтоні кипить боротьба двох фракцій — лобі бізнесу і лобі консерваторів. Том Танкредо, консерватор з Колорадо, вважає імміграційну амністію ляпасом для всіх законослухняних громадян. Республіканці не вірять, що нелегали перетворяться на зразкових громадян з консервативними поглядами. Серед латиноамериканців у США правом голосу користається лише третина з тих, хто його має. Більшість іммігрантів — малоосвічені люди, приблизно 60% громадян латиноамериканського походження не закінчили середньої школи.
За словами відомого політолога Самуєля Хантінгтона, колись емігранти з Європи вирушали за океан, щоб потрапити в американський плавильний котел і культивувати протестантські цінності, а прибульці з півдня мріють радше про заможне життя в етнічних гетто. Критики закидають Хантінгтонові ксенофобію, риторично запитуючи, де традиційна американська толерантність, універсалізм, оптимізм? Хіба в ХХІ столітті, добу глобалізації, Америка не повинна розширити свої горизонти?
Проте політичній еліті не дає спокою інший сценарій. Якби латиноамериканці висунули сильного лідера й створили власну партію, вони були б здатні зруйнувати двопартійну політичну систему США. «Іспанізація» Штатів матиме в цьому випадку те саме значення, як і досягнення 40 років тому рівноправності чорношкірих. Тому, можливо, Буш поспішив, коли засудив іспаномовну версію американського гімну.
А поки що зрозумілим є одне: більшість американців відчуває потребу покінчити з фікцією. «Час завершити цю двозначність. Я дуже люблю гольф, а майже на кожному гольфовому полі працюють латиноамериканці. Хочу, щоб ці люди нарешті вийшли з тіні», — сказав сенатор-республіканець Ліндсей Грехем.

Євген ПЕТРЕНКО
також у паперовій версії читайте:

• НОВИЙ ЕТАП РОСІЙСЬКО-ЄВРОПЕЙСЬКОГО ДІАЛОГУ

назад »»»