ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА СУСПІЛЬСТВО
ВСТАТИ, З’ЇЗД ІДЕ...
Років п’ятнадцять тому, в розпал демократичного піднесення і краху компартійної системи, більшість громадян України небезпідставно вважали, що епоха бучних партійних з’їздів назавжди відійшла у минуле. Втім, ілюзорність таких припущень cтала зрозумілою у перші роки нашої незалежності.

Вітчизняна коротка історія знала чимало гучних з’їздів так званих «партій влад». Таким був перший з’їзд «дітища» Президента Віктора Ющенка — «Народного союзу «Наша Україна», що відбувся на початку минулого року. Цього вікенду «НУ» збереться на черговий з’їзд, який, за логікою речей, має стати не менш знаковим для пропрезидентської політичної сили. Адже, коментуючи близькість форуму, політики очікують від нього будь-чого — розколу, остаточного (якого за ліком?) переходу в опозицію і навіть «відхрещення» від партії глави держави.
Варто наголосити, що стовідсоткова реалізація останнього із перелічених варіантів, це щось із жанру фантастики. Надто багато спільного у глави держави з його головною рушійною силою. Віктор Ющенко, навіть попри нинішні небувалі ротації у своєму Секретаріаті, усе ж таки не Леонід Кучма, котрий, залишаючись позапартійним, тривалий час спритно лавірував між стійкими й не дуже симпатиками.
Не так давно Віктор Балога, керівник Секретаріату Віктора Ющенка, припустив, що глава держави може зняти із себе повноваження почесного голови «Народного союзу «Наша Україна». Звичайно, таке формальне головування ні до чого Ющенка не зобов’язувало. Проте якщо Віктор Андрійович таки позбудеться свого партійного «додатку», в «нашоукраїнців» може настати новий етап їхнього життя. Причому він навряд чи буде надто оптимістичним.
За великим рахунком, тижнів зо два, як «Наша Україна» та Віктор Ющенко йдуть не зовсім «у ногу». Так сталося після ухвалення «нашоукраїнцями» рішення про перехід у опозицію. Відтак цей крок можна вважати першим етапом до підготовки якогось самостійнішого життя партії, коли вона стовідсотково не перебуватиме під президентським «крилом». Однак і це не означатиме, що «НУ» не доведеться перебудовувати усю логіку своїх дій, у яких «нашоукраїнці», як не прикро, давно заплуталися.
Нині у нашій державі усе ще залишається чимало людей, котрі щиро вірять у чистоту намірів пропрезидентського блоку. З 2001 року він пройшов справді непростий шлях, причому завжди намагався бути пліч-о-пліч із Ющенком. Але в тому й біда, що ця показова відданість значно більше була потрібною самим «нашоукраїнцям», аніж Вікторові Андрійовичу. Погляньмо, п’ять років тому, на старті тодішньої парламентської кампанії, біля Ющенка згуртувалося чимало невдоволених режимом Леоніда Кучми. Але головний парадокс у тому, що чимало із «незадоволених» непогано почувалися і за попереднього президента. Тоді вони вчасно зорієнтувалися, куди може незабаром повіяти вітер.
На початку цього тексту ми не випадково згадували про попередні «партії влади». Чи не найпоказовіший приклад скочування на політичний маргінес продемонструвала Народно-демократична партія. Звісно, її електоральні «лаври» ніколи не були такими потужними, як у «Нашої України». Але тоді й час був дещо інший, і завдання перед собою «демократи у квадраті» ставили значно скромніші. По суті, Валерій Пустовойтенко і К° увесь час мали в партійній конкуренції доводити свою відданість попередньому президентові. Зрештою, цю боротьбу вони програли і статус партії влади у НДП відібрали. Спершу СДПУ(о), а згодом — Партія регіонів.
Нині ситуація не та, передовсім тому, що змінився виборець. І змінила його Помаранчева революція, котру якраз організовували «нашоукраїнці». Отже, вони мали б підготуватися до певних електоральних удосконалень. Але, як не дивно, «Наша Україна» крок за кроком повторює сумний досвід народних демократів.
Пригадаймо, як формувався «Народний союз «Наша Україна» близько двох років тому. Попри те, що початок 2005-го ознаменувався небувалим громадянським піднесенням, коли пересічні українці готові були робити для державотворення буквально все, НСНУ пішов старим, перевіреним адміністративним шляхом.
Ще один показовий нюанс, про який нині мало хто пригадує, той з’їзд Народного союзу відбувався в один день з іншим форумом — з’їздом ПР. Здавалося б, дрібничка, але відтоді долі цих двох політичних сил аж надто часто перепліталися. Причому увесь час не на користь «Нашої України».
За великим рахунком, хай там що не говорять, але Віктор Ющенко намагається зробити щось для об’єднання країни. Припустімо, що без діалогу з Партією регіонів це й справді неможливо. Та послідовно непослідовна позиція пропрезидентської партії тільки погіршує будь-які починання Віктора Ющенка. Дійшло навіть до того, що говорячи про так звану «широку коаліцію», «регіонали» вже, по суті, мають на увазі лише Ющенка.
За всієї невинності цих слів і ніби прагненні до взаєморозуміння, «регіонали» буцімто «заманюють» Президента до себе. Для чого їм це потрібно, здогадатися неважко — нині Вікторові Ющенку під силу заблокувати будь-який закон, ухвалений коаліцією. Що з цього вийде, вочевидь, можна буде довідатися у процесі розгляду законопроектів про Кабінет Міністрів. Нагадаємо, на сьогодні їх є два: один поданий урядом, інший — главою держави.
Узагалі, у «Нашої України» у її нинішньому стані фактично немає потужного політичного майбутнього. Це розуміють і «нашоукраїнці»: ідея з опозиційною конфедерацією й новим сленгом «Європейська Україна» — тому зайве свідчення. Але й до цих сленгів і ініціатив питань не менше. Перше, що лежить на поверхні: скільки знадобиться часу, щоб довести хоча б до якогось завершення ці переговори? Чи не завершаться вони черговим виходом до преси усміхненого Романа Безсмертного, котрий повідомить: ми вийшли з опозиційних переговорів і знову починаємо консультації з «регіоналами». А сама наз-ва — «Європейська Україна» — може викликати чимало усмішок (у ліпшому разі). Ні, ні, сама ідея гарна. Але завжди знайдеться охочий обіграти її на кшталт: була Україна «наша», а тепер — «європейська».
Чи стане «Європейська Україна» самостійнішою за «Нашу Україну»? Це питання наразі лишається відкритим. Причому багато чого залежатиме як від партійців, так і від Президента. Найперше, потрібно з’ясувати: чи це «нашоукраїнці» переконали главу держави у необхідності своєї опозиційності, після чого Ющенко фактично «відпустив із миром» «помаранчевих» міністрів? Чи опозиційність «НУ» є планом самого Президента, просто йти у фарватері цього процесу йому зі зрозумілих причин не хотілося?
Від вітчизняної партійної мозаїки у багатьох миготить в очах. Так що народ знову готується «почепити окуляри». Головне, щоб цього разу вони не виявилися рожевими...

Ярослав ГАЛАТА
також у паперовій версії читайте:

• МІНІСТРИ ВІД «НАШОЇ УКРАЇНИ» ІДУТЬ У ВІДСТАВКУ
• «РЕГІОНИ» ШВИДКО ЗНАЙДУТЬ ЗАМІНУ «ПОМАРАНЧЕВИМ» МІНІСТРАМ
• ЗВАРИЧ ЗВИНУВАЧУЄ «ПЕВНІ СИЛИ» У ЛУКАВСТВІ

назад »»»