ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА УКРАЇНА І СВІТ
СОЦІАЛ-ДЕМОКРАТИ ПРОГРАЛИ, АЛЕ ШВЕДСЬКА МОДЕЛЬ НЕ МАЄ АЛЬТЕРНАТИВИ
Для більшості шведів поразка соціал-демократів на вересневих виборах становила певну несподіванку, навіть шок, не зважаючи на те, що більшість cоціологів прогнозували поразку партії, яка протягом 75 років була при владі 65. Перемога Фредеріка Рейнфельдта, молодого лідера правоцентристської коаліції чотирьох партій «Союз для Швеції» означає лібералізацію економічної політики й зміни у знаменитій шведській моделі.

Чому ж шведи відсторонили від керма авторів економічних успіхів, коли інші держави заздрісно спостерігають за ними? На це запитання спробував відповісти англійський журнал «Економіст».
Для більшої частини Західної Європи останнє десятиріччя було важким періодом. Повільне економічне зростання, все більший дефіцит бюджету й зниження конкурентоспроможності змушують замислитися над майбутнім європейської соціальної політики. Завдяки надзвичайно динамічній економіці Китай, Індія, Сполучені Штати залишають Європу далеко позаду.
Єдиною «світлою плямою» є Скандинавія. Рік тому британська газета «Гардіан» визнала за шведами першість, назвавши їх суспільством, яке досягло найбільшого успіху. Темпи приросту в тамтешній економіці у другому кварталі 2006 року становили 5,6 відсотка. Компанії «Ericsson», SKF, «Telia», «Volvo» б'ють рекорди зростання експорту.
Проте на думку оглядачів видання, правда полягає в тому, що найкращий період шведської економіки вже позаду. У 1870–1950-х роках середнє зростання ВВП у країні було найвищим у світі. П'ятдесяті роки минулого століття стали початком розвитку так званої шведської моделі. Ще у 1960-х шведські податки й державні витрати (якщо оцінювати їх у відсотках ВВП) не перевищували американських показників, але прихильники «держави добробуту» зміцніли й почали реформи. У середині 1990-х років бюджетні надходження становили вже понад половину ВВП, а державні витрати стали найбільшими — 66% внутрішнього валового продукту (відтоді вони дещо знизилися),— зазначає «Вашингтон таймс».
Зростання податків і бюджетних видатків супроводжувалось посиленням регуляції ринку і державного планування. Створювалось дуже мало нових фірм, показник інноваційності був низьким, постійно зростали реальні кошти виробництва товарів та послуг. З 1950 року у Швеції не створено жодного нового робочого місця в приватному секторі. За цей час у Сполучених Штатах виникло понад 60 мільйонів нових місць (їхня кількість зросла з 52 мільйонів у 1950 році до 115 мільйонів у 2002 році). Жодна з найбільших 50 фірм, зареєстрованих на біржі в Стокгольмі, не створена пізніше, ніж у 1960-х роках. Після 1970 року Швеція опустилась з четвертого на 14 місце у світі за показниками ВВП у розрахунку на одного громадянина. У 2003 році понад мільйон осіб з чотирьох мільйонів працездатного населення не працювало, користуючись різноманітними формами соціальної допомоги. Проте навіть прихильники економічного лібералізму мусять визнати, що багато в чому можна позаздрити шведам: досконало керованим фірмам, спрямованим переважно на експорт, які застосовують найсучасніші технології; прекрасно навченим працівникам, серед яких відсоток жінок вищий, ніж в інших європейських країнах; ознайомленню суспільства з комп'ютерами та Інтернетом. Сучасні нащадки союзників українського гетьмана Мазепи стали однією з небагатьох країн Європи, для яких глобалізація є не загрозою, а фактором, сприятливим для розвитку.
Та в цій бочці меду є й ложка дьогтю. Дві найбільші слабкості шведської економіки, на думку «Економіста», полягають у фактичному рівні безробіття й засиллі бюджетного сектора.
Хоча офіційно рівень безробіття становить лише 6%, серед формально «працевлаштованих» осіб є багато таких, які перебувають на довготривалих лікарняних. Шведські «абстиненти» від праці стали легендою. Оплата лікарняних становить аж 16% бюджетних витрат. З досліджень «McKinsey global institute» випливає, що протягом останніх років знизився рівень зайнятості осіб працездатного віку. Безробіття серед молодих людей (кожен четвертий не має роботи) належить до найвищих у Європі. На думку аналітиків, фактичний рівень безробіття у країні сягає 15–17%.
Ринок праці не витримує й надмірної регуляції. Урядова агенція в справах зайнятості нині знаходить лише 10% місць, необхідних для працевлаштування безробітних. «Можливо, новий уряд перш за все мусить позбутися подібних бюрократизованих і дорогих інституцій»,— стверджують економісти.
Другою проблемою шведської економіки є завелика роль державного сектора: у ньому працює понад 30% працездатних, тобто у два рази більше, ніж у Німеччині, а продуктивність праці дуже низька.
Не випадково, що на цей сектор очікують глибокі реформи. Наприклад, державна освіта побудована за системою купонів, які дають батькам змогу обирати навчальний заклад і використовувати ресурси для оплати навчання в приватних школах.
Тому не дивно, що соціал-демократи так довго утримувались при владі: зайняті в державному секторі працівники разом з родинами становлять понад половину громадян. У цьому сенсі шведське суспільство є суспільством соціал-демократів і, як пише «Економіст», новий прем'єр Фредрік Рейнфельдт має діяти дуже обережно. Згідно з виборчими обіцянками, він повинен спростити процес створення нових робочих місць, дещо знизити податкові ставки й соціальні виплати та продати акції кількох великих підприємств, які належать державі.
«Це так багато і так мало,— пише «Файненшел таймс»,— бо насправді ніхто не має наміру відмовлятись від знаменитої шведської моделі. Успіх правоцентристської коаліції «Союз для Швеції» став можливим не тому, що вона пропонувала виборцям альтернативне бачення майбутнього, а тому, що не загрожувала «державі добробуту», створеній соціал-демократами, а лише обіцяла її вдосконалити.

Євген ПЕТРЕНКО
також у паперовій версії читайте:

• ТРАНСФОРМАЦІЯ ПОСТРАДЯНСЬКОГО ПРОСТОРУ

назад »»»