ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ЕКОЛОГІЯ
«ҐОРГАНИ»: ПОЕЗІЯ І ПРОЗА
Коли наближаєшся до дерев’яної брами центральної садиби природного заповідника «Ґоргани», найперше впадають у вічі аншлаги зі знайомими словами «Карпатських гір дзеркальні води, / Лісів зелені оксамити /, Перлини рідної природи, / Де жити нам /, рости й творити» — Михайла Михальчука та «Мить така таємна довгождана... / Сторожко йдуть в храм святий — Ґоргани» Ірини Яцури. Радієш, що творчість місцевих поетів слугує благородній справі захисту карпатської природи.

Гравійна доріжка веде до ошатної цегляної будівлі. Гарна огорожа. По периметру — молоді насадження дерев. Рукотворний ставок...
Зустрічаємося з керівником — Василем Кисляком, який очолив заповідник 1998 року.
Народився у селі Молодків, довкруг обрамленому лісами. Ще з дошкільного віку вони манили його своєю величчю, весняним щебетом птаства, загадковою тишею пізнього літа, розмаїттям запахів і барв, а загалом утаємниченістю. Залюбки бігав по гриби. Коли настала пора визначатися у житті, без вагань обрав лісівничу професію.
— Вісім років тому,— розпочав він,— ніякої матеріальної бази заповідник не мав. Орендували у «Лісбуді» шість кімнат, практично без опалення і каналізації. Нині маємо комп’ютери, цифрові відео- і фотокамери. У чотирьох структурних підрозділах, основними з яких є науковий та відділ охорони і збереження природних екосистем, працює 49 фахівців, із них два кандидати наук — Тарас Олексів і Мирон Шпильчак, двоє аспірантів — Юлія Климук і Уляна Міскевич.
— Василю Михайловичу, уявіть, підходить до Вас людина і запитує: що таке заповідник «Ґоргани»?
— Відповім просто: частина гірського масиву площею 5344,2 гектара, захищена від будь-якої господарської діяльності, призначена для збереження гірських екосистем центральної частини Українських Карпат, для проведення наукових досліджень та екологічного виховання. Заповідник «Ґоргани» — це 84 відсотки лісів, 427 видів судинних рослин, 23 із яких занесені до Червоної книги України; 235 видів мохів; 21 вид ендемічних рослин; 149 видів хребетних тварин; 103 види птахів; 12 видів риб.
Працівники заповідника завершують створення моніторингових ділянок, постійних пробних площ для поповнення відповідної бази даних. Їх закладають у типових місцях, де відсутня будь-яка людська діяльність. Ведемо облік природного поновлення лісу. Проводимо таксаційні замірювання дерев, ураховуючи й загиблі. Кожне дерево нумеруємо. А ще заповідник — це триєдність: науково-дослідницька робота, охорона і захист унікальних гірських екосистем і екологічне виховання.
На відміну від лісогосподарників, для яких головне полягає у безперебійному забезпеченні деревиною народного господарства, наше завдання — вивчати різноманітність фауни і флори, напрацьовувати рекомендації щодо приживлення нових порід дерев, створювати селекційну базу, аналізувати чинники негативного і позитивного впливу на об’єкти вивчення.
— Як сприймають заповідну справу місцеві жителі, для яких лісопромисловий комплекс був основним, так би мовити, годувальником, а ліс — джерелом існування?
— Донедавна було чимало проблем із так званим людським фактором. Доходимо до судових справ. За інерцією вважалось, що на території заповідника можна поводитись, як на громадському пасовиську: що хочу, те і роблю. Довелось розпрощатися з деякими лісниками. Нині, завдяки роз’ясненням наших працівників, оприлюдненням результатів надбань, наочним засобам, як от мудрої видовищно оформленим аншлагам та ширшій інформації в ЗМІ про важливість збереження довкілля, більшість жителів довколишніх сіл пройнялися розумінням потреби у такій організації. До того ж, знають, що за необхідності можуть заробити чи виписати лісоматеріали із спеціально відведених ділянок. Жителі, якщо треба на господарство якоїсь лати чи острови, кажуть: «Ліпше перейду потічок і врубаю на тім боці, бо тут заповідники. Тобто слово «заповідник» сприймають як поняття «недоторканність».
— Як щодо збирання грибів, ягід?
— Існує проблема. Жителі навколишніх гірських сіл потерпають від безробіття, і для багатьох реалізація дарів лісу — основна стаття доходів, не рахуватися з цим не можемо. Тому добиваємось, щоб вище керівництво виділяло ліміт для зберігання ягід і грибів. Цей процес короткий і його контролюють наші експедиції. Крім того, лісові дари ростуть переважно у молодих насадженнях, де подібне втручання не наносить особливої шкоди. Гірше з випасанням худоби, але цьогоріч процес нормалізувався.
— Безоглядна господарська діяльність людини призвела до таких природних порушень циклів, що екологія стала в перший ряд основних життєзабезпечувальних чинників. Це стосується і регіону Карпат. Яким Вам бачиться майбутнє заповідника «Ґоргани»?
— Перспектива не тільки заповідника, а й цілого регіону — у зменшенні території вирубування, розширенні рекреаційних зон. Актуальності набула Карпатська рамкова конвенція, яка скеровує Україну, Румунію, Чехію, Словаччину на бережливе ставлення до цієї екосистеми. Триває формування громадської організації, регіональний штаб котрої розміститься у Чернівцях або Львові. Сподіваємось, що у цій структурі вищої ваги нададуть природному заповіднику «Ґоргани». Стосовно економічного аспекту, то раціональніше буде заробляти гроші на туризмі й відпочинковій діяльності за зразком Альп чи «Буковеля», аби на збуті продукції з деревини, а не самої деревини.
Р. S. Природоохоронна справа у нашому районі розширюється. Цьогоріч син Василя Кисляка — Юрій, студент Львівського національного лісотехнічного університету, працював на канікулах у лісопожежній охороні заповідника.

Степан ПИСУЛЯК,
Микола ПИТЛЮК,
Івано-Франківська область
також у паперовій версії читайте:

• ЛІС СЕЛА БЕРЕЖЕ
• У ЗАКАЗНИКІВ З’ЯВИЛИСЬ ШЕФИ
• ЕКОЛОГІЧНИЙ ВСЕОБУЧ

назад »»»