ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ГРАНІ ІСТОРІЇ
СУД НАРОДІВ ЗАТАВРУВАВ ФАШИЗМ
Шістдесят років тому завершився Нюрнберзький судовий процес над головними нацистськими воєнними злочинцями. Міжнародний трибунал, оголосивши вироки найближчим поплічникам біснуватого диктатора Адольфа Гітлера, поставив юридичну крапку в історії Другої світової війни.

У документах процесу агресію вперше було визнано найтяжчим злочином проти людства. Суд тривав майже рік. Він викликав неабиякий інтерес у світі. Роботу трибуналу висвітлювали представники найбільших інформагентств, провідних друкованих видань багатьох країн. Був акредитований на процесі й спеціальний кореспондент нашої газети. Репортажі Ярослава Галана з Нюрнберга в «Радянській Україні» з нетерпінням чекали читачі.
Наводимо (з невеликими скороченнями) матеріал Ярослава Олександровича, вміщений 10 березня 1946 року.

Герінг захищається...
Перший день виступу оборони. На лаві підсудних помітне деяке хвилювання. Особливо неспокійний Герман Герінг, адже настав його «великий день». Побачивши за пюпітром свого оборонця Штамера, він шле йому підбадьорливі усмішки. На обличчі Герінга — правої руки фюрера — блукають промені надії.
Добрий настрій товстуна Германа передається його оборонцеві. Голос Штамера звучить більш як самовпевнено... Оборонець обома руками черпає «аргументи» з криниці гітлерівського міністерства пропаганди. Штамер намагається переконати трибунал, що Німеччина не порушила Версальського договору (розв’язавши Другу світову війну — 1939 р. — фашистська Німеччина остаточно ліквідувала цей мирний договір.— Прим. ред.), бо вона «роззброїлась» у той час, коли інші держави «не хотіли, на горе Німеччині, обеззброїтись». За словами Штамера, Німеччина мала також право відмовитись від Локарнського договору (цей договір, фактично, розв’язував фашистам руки щодо кордонів на Сході.— Ред.).
Розраховуючи на коротку пам’ять членів трибуналу й представників обвинувачення, адвокат Штамер намагався зачитати матеріали, але їх трибунал, як неістотні, вирішив не брати до уваги. Після цього Штамер показав нам свою гармату найважчого калібру: генерала авіації Боденшатца, колишнього ад’ютанта Герінга, а згодом зв’язкового між Герінгом і штаб-квартирою Гітлера. Поява цього свідка викликала зацікавлення. Воно чим далі більше зростало і, нарешті, розлилося в гомеричний сміх.
Почалося з того, що генерал Боденшатц зачитував свої відповіді на запитання оборонця з... цидулки. Це сподобалось не тільки адвокатові, а й Герінгу, котрий увесь час схвально кивав головою в такт свідчень свого неоціненного ад’ютанта. При цій нагоді ми почули про те, що Герінг виступав проти листопадових погромів 1938 року (масове знищення євреїв у Німеччині); у термінології фашистів це називалось «остаточним вирішенням єврейського питання».— Ред.), про його любов до Британської імперії. Ми дізналися також, що Герінг був «миролюбцем». На доказ цього Боденшатц зачитав слова Герінга, сказані ним після підписання Мюнхенської угоди (угода про розділення Чехословаччини, вона була потуранням фашистським агресорам.— Ред.): «Оце так мир!». За іншої нагоди Герінг, за словами Боденшатца, додав з приводу Мюнхенської угоди: «Війна — завжди ризикована річ». Можна повірити Герінгові, що він мав причини бути задоволеним мюнхенським «миром». Важко було б також не погодитись з ним сьогодні, що війна таки насправді ризикована річ.
Проте не менш ризикованим було запрошувати Боденшатца за свідка... Як тільки голова трибуналу наказав свідкові сховати цидулку, той розгубився, вп’ялив очі у свого колишнього шефа, сподіваючись на його підтримку. Люб’язна усмішка була йому за відповідь. Боденшатц тут же віддячив йому, назвавши першого організатора нацистських концтаборів і одного з винахідників крематоріїв Майданека та Освенціма «доброчинцем усіх злидарів і пригнічених». За словами цього ж Боденшатца, ні він, ні його шеф «не мали поняття» про те, що робилося в німецьких концтаборах, і дізналися про це тільки... після війни.
Поява за пюпітром американського обвинувача Джексона остаточно збила свідка з пантелику. Джексон вказує на суперечності між зізнаннями Боденшатца на слідстві та його нинішніми свідченнями. Той зніяковів, потім змарнів і, нарешті, бомба вибухає:
— Я тільки тому це сказав,— белькоче свідок,— бо так звелів мені адвокат Штамер.
— Одначе,— говорить Джексон,— у протоколах, підписаних вами власноруч, є цілком протилежні зізнання.
Боденшатц з розпачем дивиться то на Герінга, то на Штамера і, не зустрівшись з їхніми очима, безнадійно махає рукою:
— Якщо це є в протоколі, то це — правда.
Ця сміховинна сцена повторюється кілька разів поспіль, щоразу викликаючи в залі регіт. Оборонець Штамер ховає обличчя в розкладені перед ним папери. Герінг стогне і обома руками хапається за голову.

Підготував Євген СОКИРКО
також у паперовій версії читайте:

• КИЇВ, ПОЧАТОК ХХ СТ. ОГЛЯД ПРЕСИ
• ХТО ВІН, ПІП ГАПОН?

назад »»»