ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА УКРАЇНА І СВІТ
ЗАГАДКОВИЙ БУТАН — КОРОЛІВСТВО ЦИВІЛІЗОВАНЕ
Бутан є винятковим королівством в Азії — монарха тут зовсім не вважають за Бога. Найвища влада належить парламенту: він може оголосити вотум недовіри навіть королю. Країна є дивною оазою миру й стабільності в неспокійному регіоні. Бутан розташований недалеко від Тибету. На території завбільшки з Швейцарію живе трохи більше людей, ніж, наприклад, у Львові. На заході розселилися друкпаси, нащадки тибетців, яких інакше називають нгалонс, що означає «перші, хто прийняв буддизм». Вони говорять мовою джонка — національною мовою Бутану, яка походить від тибетської. Бутанці будують великі, просторі будинки, дерев'яну основу яких обліплюють сумішшю землі й трави.

На північних територіях напівкочові племена випасають яків. Схід Бутану заселяють шарчопас, індо-монголоїдний народ, представники якого розмовляють мовою цангла.
Суспільство тут дуже демократичне, бо воно ніколи не знало феодалізму. Різниця між бідними й багатими значно менша, ніж у найближчому до Бутану за культурою Тибеті. До служників тут ставляться як до членів родини, їдять усі разом. Навіть король чинить так під час поїздок по країні. Усі, від короля до слуги, носять сукні до коліна, перев'язані тканим поясом. Жінки, як і чоловіки, волосся стрижуть коротко. Статева рівність є феноменальним для Азії явищем, бо більше ніде на континенті подібного немає. Вдова чи розлучена жінка може вдруге вийти заміж. До сексу також ставляться дуже ліберально, але вірності подружжя дотримуються — будь-чия зрада неприйнятна. Посаг за нареченою дається лише в родинах непальського походження.
Чоловіки приймають пологи, і народження дівчинки, на відміну від інших азійських регіонів, вітається так само, як і хлопчика.
У Бутані гостям завжди пропонують чай з маслом та пиво з рису або міцний алкогольний напій ара. Жінкам можна вживати міцні напої і курити, але тютюн є відносною новинкою. Тут, як і в Індії, жують бетель, але канцерогенні властивості цього легкого наркотику змусили уряд провести кампанію проти поширення шкідливої звички.
Офіційною релігією є махаяна (буддизм «Великого возу») у її тантричній формі. Тантра як похідна буддизму поширилась в Індії між ІІІ і ХІІІ століттями й зникла після мусульманського захоплення. Вона збереглась у Тибеті, північному Непалі, Бутані, Монголії і Японії. Як і в буддизмі, кожна душа, з огляду на минуле життя, підлягає реінкарнації, але здатна до ілюмінації — посвячення, яке відкриває дорогу до нірвани, тобто виходу за коло народження і смерті. Еротичний акт у тантричному ритуалі означає зв'язок мудрості (жінка) і методу (чоловік).
Бутан — це екологічний Шангрі-ла, тобто рай, одвічна чистота, з якою країна ввійшла в наш час. Король Джігме Сінджай Вангхук стверджує, що не треба поспішати — час є союзником і спільником, людина не може розвиватись за рахунок природи.
Релігійні лідери, що походять з Тибету, об'єднали Бутан наприкінці ХVІ століття, але теократи не забезпечили в країні стабільності. Англійці запровадили там свої порядки, аби гарантувати можливість торгівлі з Тибетом. У 1907 році вони посадили на трон короля, який дав початок династії Вангхук. Але Бутан ніколи не був колонією, як Індія, британці вважали цю країну своїм сателітом. Індія визнала суверенність Бутану лише за умови підписання договору, у якому Бутан погоджується з тим, що закордонна політика країни контролюватиметься Індією. Тому послові Індії в Бутані належить роль намісника.
Творцем нового Бутану є король Джігме Доржі Вангхук, який зійшов на трон у 1962 році, сприяв виходу країни з ізоляції та її вступу до ООН. Він сформував парламент, верховний суд, раду міністрів і королівську раду. За його правління було знищене рабство і залежність від припису до землі. Рішення парламенту стали важливішими, ніж рішення короля, а право вето монарха було скасоване.
З середини 1980-х років у країні впорядковано процедуру набуття і втрати громадянства Бутану. Обов'язковим є етикет, який наказує всім, зокрема королівській родині, одягатись у національний одяг під час свят і фестивалів, а також відвідання будинків і місць, які цього вимагають (монастирі, фортеці, урядові установи, школи).
Нинішній король сів на престол у 1972-му у 17-річному віці. У 1998 році він передав національним зборам проект закону про усунення короля з трону за допомогою парламентського вотуму недовіри. Якщо в іншій країні це є можливим лише внаслідок державного перевороту, у Бутані таку норму добровільно впровадила коронована особа.
Проте національні збори не прийняли пропозицій короля, якими він обмежував монархію. Журнал «Кюнсел» опублікував звіт про парламентську дискусію за участі депутатів — опонентів короля. Ось їхні аргументи. Бутанці хочуть хоча б раз у житті побачити короля, щоб спокійно померти. Вони збирають рештки їжі, якою їх обдаровує король під час національних та релігійних свят, бо ці страви вважаються священними. Ті, хто колись мав коня або двох, тепер мають один або два автомобілі, хто мешкав у хатинці, тепер має сучасний будинок. Якщо подивитись на проблеми сусідів, то можна дійти висновку, система в Бутані повинна залишатись незмінною, а отже вотум недовіри королю зовсім зайвий.
Усі були проти, але оскільки король наполягав, то нарешті проголосували за можливість дебатів про вотум довіри для короля й ухвалили: якщо він буде поганим правителем, його усунуть.
Уряд країни складається з п'ятьох міністрів, обраних парламентом з числа депутатів та членів королівської ради і кількох призначених міністрів — голів комісій (планування, охорони навколишнього середовища), в ієрархії йому належить місце, лише на щабель нижче, ніж парламенту. Кабінет може оскаржити підозрілу діяльність будь-кого, хто виконує певну державну функцію, у тому числі й короля, і надіслати відповідне повідомлення парламентові або монархові.
Суди в Бутані не мають багато роботи, бо тут спокійно.
Економіка країни, за інформацією Світового банку, є одною з найскромніших у світі. З 180 держав біднішими за Бутан є 18 країн. Але якщо 10 років тому дохід на одного жителя становив 600 американських доларів на рік, то нині купівельна спроможність пересічного бутанця перевищує 3000 доларів, що, як на країну «третього світу», зовсім непогано. Бутан експортує в Індію надлишок електроенергії, розвиває обробку деревини, користаючись багатством лісів, які покривають 72% суходолу країни. Вибудовано непогану мережу доріг завдовжки 3200 кілометрів, натомість не приділено уваги розвиткові туризму, оскільки король, випускник англійської вищої школи, вважає, що туристична галузь псує основу соціальних відносин і нищить навколишнє середовище. Турист може прибути лише королівським літаком з Калькутти в околиці столиці Бутану Тхімпху, й заплатити приблизно 300 доларів на день за готель, харчування, екскурсовода і транспорт. Інакше чужинець не може подорожувати Бутаном. Незаймані вершини-семитисячники недоступні для альпіністів, бо вважаються святими горами.
Рівень освіти в Бутані — досить пристойний. У Тхімпху є навіть вищий навчальний заклад, який готує вчителів. На споживання, за порадою короля, витрачається дуже мало. Країна живе скромно й не знає корупції. Планування ставить за мету не розвиток економіки, а вдосконалення людини й суспільства.
Проте ідилічну картину псують доповіді міжнародних правозахисних організацій. Бутан підлягає моніторингу через переслідування непальців. Рівень життя тут вищий порівняно з Непалом, виснаженим громадянською війною, а також з північною частиною Західного Бенгалу та малими штатами північно-східної Індії. Тому до Бутану безперервним потоком плине еміграція, і з самого Непалу, і з Індії. Право іммігрантів отримати громадянство обмежене випадками з'єднання родин і не поширюється на економічну еміграцію. Влада Бутану ставить серйозні перешкоди іммігрантам і за найменшої можливості депортує їх.
Індія в питанні еміграції підтримує Бутан, але в Непалі нема з ким розмовляти на цю тему. Короля Г'янендру зі «святого» перетворено на звичайного главу держави. Парламент, який складається з проіндійського конгресу й антикитайських комуністів не може створити ефективного уряду. Країна живе з гуманітарної допомоги та нищівної експлуатації Гімалаїв.
Отже, на тлі інших монархій в регіоні Бутан виглядає пристойною країною. Король не є плейбоєм, як імператор Сіккіму, який надавав більше уваги дівчаткам з Лондона, ніж захисту незалежності власної держави; і не є «англійською королевою», як король Таїланду. У Бутані нема партизанів, як у Непалі, не можна мати чотирьох дружин, як у Брунеї і численних наложниць з конкурсів краси, яких замовляє брунейський султан. Не можна жити за рахунок послуг «великого салону масажу», яким став Таїланд. Ніхто також не чув у Бутані про наркотики і мафію.
Отже, ця загадкова країна є прикладом того, що навіть у неспокійному регіоні на перетині інтересів великих держав можна забезпечувати відносно пристойний рівень життя.

Євген ПЕТРЕНКО
також у паперовій версії читайте:

• ТОНІ БЛЕР НАДТО МОЛОДИЙ ДЛЯ ПЕНСІЇ?

назад »»»