ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА УКРАЇНА І СВІТ
ФІНСЬКІ УРОКИ ВИХОДУ З КРИЗИ
На початку 90-х років Фінляндія опинилась у глибокій кризі. Це сталося після розпаду Радянського Союзу. Разом із СРСР зник і найважливіший ринок фінської економіки, безробіття сягнуло 20%.

Нині Фінляндія стала найбільш інноваційною і конкурентоспроможною країною у світі. Про це журналістам розповів Еско Ахо, у 1991—1995 роках прем'єр Фінляндії, один з творців економічного успіху країни, а нині голова національного Фонду досліджень і розвитку.
Він твердить, що не можна вийти з кризи, не маючи правильного уявлення про дійсність, чіткого розуміння, як змінюються умови, у яких працює економіка. Чинники, що визначали конкурентоспроможність наприкінці промислової епохи, стали неефективними. Світ змінився внаслідок телеінформаційної революції і прискорення глобалізації. Ці дві сили разом завершили епоху «простих рішень».
Раніше досить було застосувати звичайні стимули, які модифікували фіскальну або курсову політику, знизити податки або вартість грошей. У сучасному світі це вже не є дієвим заходом. Конкурентоспроможність економіки нині залежить від якості освіти, від інвестицій у дослідження і розвиток, від прозорості ринку та підприємливості.
Як слід впливати на ці фактори, застосовуючи економічні і політичні методи і пам'ятаючи при цьому, що вони мусять взаємодіяти між собою? У Фінляндії частково в результаті цілеспрямованих свідомих дій, а частково, якщо говорити щиро, через збіг обставин вдалося здійснити складну структурну політику. По-перше, незважаючи на кризу, збільшились витрати на дослідження і розвиток замість їхнього обмеження, як це відбувається в більшості країн у подібній ситуації. По-друге, замість намагань врятувати «стару економіку», Гельсинкі почали спрямовувати кошти в нові галузі. Тому було ухвалене рішення інвестувати всі можливі ресурси в сектори економіки, які розвиваються найшвидше, тобто засновані на новітніх технологіях. Черговим суттєвим елементом була стимуляція ринку. Розвиток і нинішній глобальний успіх фінської телеінформатики став можливим головним чином завдяки лібералізації телекомунікаційного ринку, яка розпочалась у середині 1980-х і була завершена в 1994 році.
Криза вплинула на ментальність людей. Фінське суспільство почало розуміти й високо цінувати підприємливість. Фіни збагнули, що заробляти на життя, ухвалюючи ризиковані рішення,— це позитивне явище. Усі ці чинники дали змогу Фінляндії не лише вижити, а й швидко відновити і навіть посилити свою конкурентоспроможність.
Лібералізацію телекомунікаційного ринку Фінляндія розпочала задовго перед кризою разом зі Швецією серед перших країн у Євросоюзі. Інвестиції в дослідження і розвиток стали можливими, оскільки ще в 1970-х роках була створена спеціальна парламентська комісія, яка рекомендувала уряду систематично збільшувати фінансування науки. Внаслідок цього в 1980-х роках затрати на наукові дослідження виросли з 1% ВВП до 2% на час кризи. Нині Фінляндія спрямовує на розвиток науки 3,5% внутрішнього валового продукту. Велике значення мало також прагнення фінів підвищувати й удосконалювати свою освіту та їхня любов до техніки.
Проте реалізація програми реформ задля трансформації фінської економіки відбувалася дуже важко. Природним гальмом стали старі сектори економіки. Люди, зацікавлені в них, очікували, що уряд і далі підтримуватиме їх фінансово, замість інвестувати кошти у впровадження й розвиток нових технологій. Але керівництво держави вирішило, що це було б помилкою. Так, на певний час таким шляхом можна досягти якихось позитивних результатів, але в перспективі це обернулося б лише втратою грошей. Нині зрозуміло, що уряд ухвалив правильне рішення. Принципові висновки з досвіду Фінляндії такі: нема в сучасному світі іншої гри, ніж глобальна. Умови конкуренції змінились радикально, і ключем до успіху є інноваційність. Потрібною є складна структурна політика, пакет реформ і план дій з їхнього втілення в життя.
Фінляндії вдалось не тільки модернізуватись, але і вразити світ новими ідеями, які стосувались інноваційності і підприємливості. Мова про Лінуса Торвальдса та ініційований ним «рух Лінукса». Фінський філософ Пекка Хіманен стверджує, що економіка, яка спирається на інформатику й знання, потребує інших культурних основ та нової етики, яку він називає «хакерською». Проте, на думку Еско Ахо, традиційна підприємливість навряд чи принципово відрізняється від нової. Основна відмінність полягає в тому, що традиційна підприємливість спирається на фізичну працю, а нова — на розумову. Але в будь-якому випадку ключовими елементами є ризик і вміння дивитись на дійсність з різних сторін. Крім того, важливою складовою духу підприємливості є освіта. На жаль, сучасні освітні системи не завжди сприяють цьому духу, а інколи навіть вбивають його. Змінюючи економіку, реформувати потрібно також державу й урядування. Нині завдання уряду, держави загалом полягає у створенні своєрідного системного середовища, сприятливого для інновацій, але досягнення цієї мети не є легким. Більшість людей сподівається отримати гарантії соціальної безпеки, і це цілком природно. Тим часом сучасна держава має дбати про умови для особистих вчинків людини.
Повернімось до прикладу телекомунікаційного ринку. Уряд створив його і встановив правила ринкової гри, відкриваючи нове поле можливостей для підприємців. Отже, уряд потрібний, але необхідно відмовитись від ідеї «великої держави» на користь концепції держави інтелігентної.
Проте фінські урядовці не відмовляються підтримувати підприємців. Без фінансового сприяння держави не було б успіху «Нокії». У цьому випадку провідним суб'єктом є Національне технологічне агентство, яке реалізує програми, метою яких є розвиток найперспективніших галузей промисловості. Головний інструмент впливу — часткове фінансування приватних інвестицій у нові технології. Але головними гравцями залишаються фірми, бо саме вони беруть ризик на себе, а держава за посередництва агентства підтримує їхні зусилля, якщо вони узгоджуються з її стратегією.
Такій системі за певних умов загрожує корупція, тому розроблено чіткі й прозорі правила гри для охочих отримати сприяння агентства. По-друге — налагоджено контроль. По-третє, і це найважливіше, фірми мусять спочатку вкласти власні кошти в проект.
У доповіді «Creating Innovative Europe», підготовленій під керівництвом Еско Ахо, міститься звернення до робіт Ричарда Флориди. Цей фахівець зазначає, що нині, аби стимулювати інноваційність, не достатньо інструментів, які забезпечували успіх 20 років тому. Зокрема, це стосується так званих бізнес-інкубаторів і технологічних парків. Інновації квітнуть у творчих центрах, де однаково важливими є і технологічна інфраструктура, і сприятлива інноваційна культура. Фінляндія зробила на цьому шляху певні кроки, але на них чекає ще довга дорога. Досі в країні немає цілковитого розуміння впливу на інноваційність складного системного підходу. Найважливішою проблемою фіни вважають не брак кооперації між різними «акторами» інноваційної «сцени», а їхню недостатню мобільність. Дуже важко уявити, щоб хтось з бізнесових кіл перейшов в академічне середовище або обійняв посаду в адміністрації. Тому експерти в Суомі переконують, що в країні потрібна більша мобільність і постійна ротація кадрів. Інноваційність є результатом не тільки співпраці, а й уміння оцінювати дійсність з погляду багатьох перспектив. У цьому аспекті американське суспільство набагато ефективніше, бо має значно еластичнішу систему.
Але досягши успіхів, яким заздрить багато хто у світі, фіни не перестають бити на сполох і вимагають від уряду активності. Тепер уже не тільки великі корпорації, а й дрібні та середні фірми, які діють на глобальному ринку, знають, що їхній успіх залежить від інноваційності. Тому якщо не створити відповідних умов для інвестування в дослідження і розвиток, фірми будуть змушені згортати свою діяльність. Фірми можуть працювати без глобальної Європи, але Європа не існуватиме без них. Значною мірою ситуація залежить від здатності європейських підприємств використовувати і застосовувати найсучасніші інвестиції.
Другим важливим, на думку фінів, аспектом є місце Євросоюзу. Якщо європейські країни не матимуть достатньої сили у сфері, вирішальній для майбутнього взагалі й економіки зокрема, то якою має бути роль ЄС? Пан Ахо вважає, що за таких умов у деяких державах можуть замислитись: а чи немає інших альтернатив стратегічного поліпшення конкурентоспроможності в добу глобалізації? І чи не краще самим подбати про себе, ніж робити спільні зусилля в межах ЄС? Головне, аби не було запізно, бо декотрі країни відстають від загального процесу.
Лінус Торвальдс і Пекка Хіманен тепер живуть у Сполучених Штатах. І це добре, що люди виїжджають за кордон, але за умови, що вони повертаються. Важливо також, щоб і в Європу приїжджали фахівці з інших частин світу. Це залишається одним з найважливіших завдань, які стоять перед Фінляндією. У фінських університетах чекають на студентів з-за кордону, там потребують також закордонних викладачів і науковців. Потрібна інтернаціоналізація освітніх, наукових та дослідницьких інституцій.
Отже, мобільність, мобільність і ще раз мобільність, бо це — запорука успіху.

За матеріалами закордонної преси підготував Євген ПЕТРЕНКО
також у паперовій версії читайте:

• МІНСЬК—МОСКВА: «БИТИСЯ ЧИ МИРИТИСЯ»?

назад »»»