ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА СУСПІЛЬСТВО
«БРОУНІВСЬКИЙ» РУХ
Кажуть, двічі в ту саму річку увійти неможливо. Вітчизняна політика щоразу спростовує цей факт. Наприклад, можна, голосно грюкнувши дверима, піти з президентського Секретаріату, а за рік повернутися туди як радник глави держави. Шановні читачі, вочевидь, ви здогадалися, що мова йтиме про Олександра Зінченка.

Як відомо, крах старої «помаранчевої» команди розпочався саме з його відставки. Ще цікавіше: на знаменитій прес-конференції 5 вересня 2005 року Олександр Олексійович єдиною умовою свого повернення до команди Віктора Ющенка називав звільнення з посад трьох фігурантів так званого корупційного скандалу — тодішніх секретаря РНБО Петра Порошенка, першого президентського помічника Олександра Третякова та голову фракції «Наша Україна» Миколи Мартиненка.
Як відомо, Порошенко «полетів» через три дні після згадуваної прес-конференції. Причому не лише з посади секретаря РНБО, а й з Верховної Ради (Петрові Олексійовичу вдавалося бути сумісником довше за інших). Мартиненко позбувся посади голови фракції разом із завершенням каденції попереднього парламенту. Нині він — рядовий член «Нашої України», хоча й при посаді голови комітету ВР з питань ПЕК. Але до партійних справ це не має жодного стосунку. Що ж до Третякова, то першим помічником він перестав бути також минулої осені, однак досі залишився радником глави держави. Про свою незгоду бути ним оголосив лише позавчора, саме після нового сходження Олександра Зінченка. Виходить, усіх умов щодо торішньої вимоги дотримано?
Варто пригадати також, що взаємини чинного Президента з його колишнім держсекретарем завжди були вельми своєрідними. Адже Зінченко тривалий час був одним із керівників СДПУ(о) — чи не найбільшого опонента Віктора Ющенка. Причому впадає у вічі такий цікавий факт. Екс-держсекретар ніколи різко не змінював своє амплуа. Процеси відбувалися поступово. Скажімо, з лав СДПУ(о) виходив «поетапно»: спершу залишив керівні посади у партії й лише через півроку його було виключено остаточно.
Олександр Зінченко до штабу Віктора Ющенка приставав також не миттєво: спершу вийшов із кучмівської більшості, потім не підтримав конституційну реформу... Лише у червні 2004-го став керівником виборчої кампанії тодішнього кандидата у Президенти. До речі, його називали компромісною фігурою на цю посаду. Адже на неї претендували і Роман Безсмертний, і Петро Порошенко, і навіть Юлія Тимошенко. Рік тому Зінченко поступово відходив від керівництва Секретаріатом — за кілька місяців до відставки від нього не було ні гучних заяв, ні особливих ініціатив. Це виглядало дещо дивним. Принаймні, з огляду на те, що саме Зінченко був першим високопосадовцем, котрий публічно оголосив про можливість перегляду конституційної реформи. По суті, обговорення тієї його ініціативи так чи інакше точиться й досі.
Після відставки Олександрові Зінченку пророкували місце у передвиборному списку блоку Юлії Тимошенко. Така співпраця не видавалася чимось неможливим. Та політик пішов до Верховної Ради власним шляхом, з очолюваною ним Патріотичною партією. Шансів на отримання мандатів у цієї політичної сили було обмаль, що й підтвердили результати виборів.
Поки важко збагнути: що саме радитиме Олександр Зінченко Вікторові Ющенку. Спільними у них нині залишаються хіба що спогади про Помаранчеву революцію, але цього замало для налагодження роботи Секретаріату. Не кажучи вже про порозуміння між гілками влади.
Зрозуміло, прихід до Секретаріату Зінченка у статусі радника не залагодить усі неузгодженості всередині канцелярії глави держави, адже навіть після приходу на посаду керівника Секретаріату Віктора Балоги вони тривають. Апогеєм наразі можна вважати ситуацію з Василем Базівим, котрого минулої п’ятниці призначено до Секретаріату, а позавчора — звільнено. Нагадаємо, пан Базів у часи «пізнього Кучми» допомагав керувати адміністрацією Президента Вікторові Медведчуку.
Власне, подібні приклади за менше, ніж дворічну президентську діяльність Віктора Ющенка траплялися. Скажімо, рік тому, після другої відставки Святослава Піскуна з посади Генпрокурора, глава держави, відповідно до Конституції, подав до парламенту кандидатуру Василя Присяжнюка на цю посаду. Однак наступного дня документ було відкликано, а до ВР із Секретаріату надійшов інший — із прізвищем чинного Генерального прокурора Олександра Медведька. Тоді цей випадок сприймався як випадковість...

Ярослав ГАЛАТА
також у паперовій версії читайте:

• «НАША УКРАЇНА» НЕ ВИБАЧАЄ ОЛЕКСАНДРА ЗІНЧЕНКА
• ПРО РНБО — «БЕЗ СЕНСАЦІЙ»
• МИКОЛА ТОМЕНКО: НЕСТАНДАРТНІ КРОКИ МОЖУТЬ ВРЯТУВАТИ ПРЕЗИДЕНТА
• ВІКТОР ЯНУКОВИЧ: «МИ З ПРЕЗИДЕНТОМ ДОМОВИЛИСЬ»
• ВЕТЕРАНИ УПА ЗАКЛИКАЮТЬ ВЛАДУ ВИЗНАТИ ЇХ

назад »»»