ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ОСВІТА
І ТОДІ ПРИЙШОВ ПСИХОЛОГ
Кілька років тому в школах з’явились перші штатні психологи. Це була новинка. Нині такі посади стали звичними. Створено всеукраїнську громадську організацію «Психокультура». Мета — поширення психологічних знань, культури, формування психологічного здоров’я населення і передовсім молоді.

Тонка нитка Аріадни
У райвідділах освіти і науки Харкова діє екстрена служба психологічної допомоги — «Нитка Аріадни». Працює телефон довіри для дітей і підлітків. Вирішуються проблеми стосунків школярів та їхніх батьків, родичів. Харківський художньо-промисловий ВНЗ допоміг організувати громадський університет «Психокультура», творчі майстерні.
— Як вирішуєте психологічні та інші проблеми школярів, студентства? — запитую керівника харківської «Психокультури» Андрія Халіна.
— Робимо все, аби навчити кожного, хто до нас звертається, знайти в собі психологічні й фізичні ресурси для подолання життєвих та інших негараздів. Нашим фахівцям довелось брати участь у реабілітації молодих людей, котрих затягли в тенета «Білого братства». Тоді частину зомбованих «братчиків» привезли й до нашого міста, помістили в нічліжку. Не так просто було повернути їх до нормального життя (вони навіть від їжі відмовлялись). Ми розробили спеціальну методику, разом із ними поселились в нічліжці. Психологи спілкувались з ними їхньою мовою, освоювали незвичний світогляд, шукали контакти. Потім з дозволу правоохоронних органів запросили підопічних у свої сім’ї. Тільки після тривалих розмов, переконань дізнались — як їх звуть, звідки родом, адреси рідних, близьких. І, врешті-решт, повернули молодих людей додому.
— Як лідерам «Братства» вдалось втягнути старшокласників, студентів?
— Це було психологічне кодування, застосовували нетрадиційні методи гіпнозу, кожному навіювали певне слово, як символ містичної віри.
— Які ще дієві методики запроваджуєте?
— Нам пощастило врятувати юнака від суїциду. Він попросив нас убезпечити свою подругу від самогубства (у них склались заплутані обставини). Та знову — «сюрприз». Той юнак вирішив... сам піти із життя. Йому здалось, що він приречений (кілька його близьких родичів померли у ранньому віці). Мовляв, наявна генетична передумова, нічого не вдієш. Психологи багато разів із ним розмовляли, переконували, що самовільно йти з життя ні в якому разі не можна — це вважається великим гріхом. Але юнак затявся. Здавалось, що тонка нитка, котра з’єднувала його зі світом, от-от обірветься... Зрештою, він піддався на наші умовляння, що в його особистому існуванні на Землі є великий сенс, про те, що наше життя — суперцінність, про яку нам, сущим, не можна судити, як його припинити.
Допомогли також зберегти мир і спокій багатьом молодим родинам. Тут ось така сентенція: молодята, одружившись, несуть у собі відбиток своєї родини, в якій виросли, виховувались. Створивши власну сім’ю, вони несвідомо чи за звичкою намагаються прищепити й на «новому місці» батьківські порядки, уподобання. Через це виникають конфлікти, непорозуміння. Практика підтверджує: професійний психолог може найдієвіше запобігти кризі в сімейних стосунках, «демонтувати» застряглі в підсвідомості стереотипи. Скажете: до цього можна й самому докумекати. Безперечно! Проте за розвинутої власної психокультури.

Сізіфова праця
— Хто не знає, що нині шкільні програми нагадують перевантажений усякою всячиною віз, який вчителі з дітьми тягнуть з перемінним успіхом. Чи не доцільніше бодай дещо переглянути обов’язковість «вантажу», змінити траєкторію руху?
— Шкільні програми, теми мерехтять перед очима, немов дерева за вікном швидкого потяга. Вирізнити щось вдається або напрочуд талановитим або вельми старанним дітям. Однак таких, на жаль, небагато. Решта швидко втрачає інтерес до навчального процесу і перетворюється на пасивних споглядачів. Логіка підказує: якщо переважна більшість школярів не в змозі належно оволодіти програмою, варто її скоротити. Інакше одні непослухи влаштовують бедлам на уроках, інші шукають пригод поза шкільними стінами. На думку психологів, програмний матеріал часто-густо не сприймається не тільки через надмірний обсяг чи складність. Річ у тім, що дітям важко нав’язати предмет (наприклад, основи філософії, запроваджені в деяких школах), коли вони не второпають його потрібності в подальшому. Бездумне зазубрювання під тиском дорослих викликає у дитини інстинкт самозахисту. Руйнуючи його, в учнів виникає депресивний стан, стреси, зниження імунітету. Експерти називають це рецидивами тоталітарної педагогіки.
Не почуваються комфортно в межах існуючої системи й вчителі. «Програмний залізобетон» надто складно вбивають у дитячі голови. Відтак загальна успішність у школах знижується, особливо в сільських. Наставників змушують не ставити незадовільних оцінок, «навчай, допоки навчиш». Класних керівників шпетять за втікачів із уроків. Прикрий парадокс: центральна фігура в школі, виходить, не дитина, а... перевіряючий «згори».
— Чому дітям нецікаво в середньостатистичній школі? Як, з погляду психолога, прибрати перепони, що гальмують результативний навчально-виховний процес?
— Декотрі педагоги пояснюють цю проблему дитячою лінивістю, а батьки задоволені, коли хтось з учителів володіє хистом «тримати в упрязі» найнепокірніших... Біда в іншому — пересічна школа не сприймає учня як неповторну особистість. Тому й не організовує процес навчання й виховання так, аби кожен дар, відпущений дитині природою, не залишився без запитання. Школі, мов повітря, потрібний довірливий контакт між учителем і учнем. Маленький громадянин має бути повноправним учасником процесу, а не пасивним виконавцем програм, настанов. Без глибокого знання дитячої психології, медицини, фізіології досягти бажаного результату практично неможливо. Дітям до вподоби все, що дає їм змогу пізнати й осмислити передовсім самих себе, навколишнє середовище. На думку відомого педагога Шалви Амонашвілі, зі своїми вихованцями педагогові належить говорити про сенс життя, пояснювати, що кожен із них невипадково прийшов у цей світ... Що натомість найчастіше можна почути у школі? «Старайтесь, а то не вступите до ВНЗ». Чи не надто спрощена перспектива?

Шукаємо вундеркіндів
— Як у непростих умовах сучасної школи не пропустити, дати правильний хід найобдарованішим?
— Це — складне завдання для суспільства. Від психологів воно вимагає особливої уваги, розроблення спеціальних методів, зокрема тестування. Так звані вундеркінди — діти, котрі рано виявили незвичайні для свого віку здібності, мають високі досягнення в інтелектуальній сфері. Юні таланти розкриваються в ранньому віці, а пізніше нерідко стають «як усі». Завдання науки, зокрема й психології, — спрогнозувати розвиток здібностей, допомогти побачити перспективу. Проблема ускладнюється ще й тим, що, скажімо, у різних сферах науки «пік» творчої віддачі молодої людини припадає на різний віковий період. Важливий елемент успіху — організованість індивідуума, виховання навичок психокультури.

Віталій СТЕГНІЙ, Харків
також у паперовій версії читайте:

• СПАСИБІ МЕТРОВІ ЗА НАУКУ!
• ПРО ЩО ШУМИТЬ «ОПАЛЕ ЛИСТЯ»...
• ГОВОРИМО УКРАЇНСЬКОЮ

назад »»»