ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА УКРАЇНА І СВІТ
ПЕРЕМОЖНИЙ «КОКТЕЙЛЬ» ВІД НІКОЛЯ САРКОЗІ
Тільки якась непередбачена несподіванка може зупинити міністра внутрішніх справ Франції на шляху до участі в президентських виборах. П’ятдесятиоднорічний Ніколя Саркозі, здається, є тим політиком, який може привести правих і до перемоги в боротьбі за Єлисейський палац, і забезпечити безпрецедентний виграш на парламентських виборах.

«Кампанія ще не почалась, а головні політичні сили вже вийшли на старт»,— зауважує Люк Шатель, депутат і речник УМП, владного правого угруповання, на чолі якого стоїть Саркозі.
Під час проведення партійного «університету» УМП, тобто неофіційного з’їзду, ніхто не мав сумніву, що на виборах цю політичну силу очолюватиме Саркозі. Це він створив найкращий «коктейль» для успіху: суміш економічного лібералізму, твердої поліцейської руки, жорстких імміграційних правил з необхідною домішкою популізму і соціального консерватизму. І все це називається «покінчимо з минулим».
Пан Саркозі критикує основи французької соціальної моделі. Він хоче ліквідувати 34-годинний робочий, скасувати додаткові субсидії безробітним і підтримати тих, хто погоджується працювати, особливо на малооплачуваних посадах. Він хоче радикально реформувати імміграційну політику (йдеться про виселення з Франції декількох тисяч нелегальних іммігрантів). Міністр проголосив намір повернути країні її роль у Європі (у Брюсселі він вже оприлюднив свій план розширення ЄС), хоче впровадити замість обов’язкової військової служби — обов’язкову «цивільну службу» для молоді.
Перелік пропозицій цим не вичерпується, а на додаток пан Саркозі критикує «покоління 1968-го» і завойовані ним соціальні здобутки.

Журналіст за покликанням
У політику Ніколя Саркозі прийшов дуже рано. З правими партіями він пов’язаний починаючи з середини 70-х років. У 1977 році Саркозі виграє свої перші вибори — до органів самоврядування багатої приміської паризької дільниці Нейлі-сюр-Сейн.
Він був за крок, аби стати відомим публіцистом і журналістом, а не політиком. Ще замолоду Ніколя виявив письменницький талант. Остання його книжка «Свідоцтво» розійшлась тиражем 300 тисяч примірників. Відразу після закінчення навчання Саркозі став перед вибором — робота в редакції чи політична кар’єра, поєднана з власною адвокатською практикою. Він обирає другий варіант — складає іспит на адвоката й починає підніматись щаблями політичної кар’єри. У 1983-му, коли він мав 28 років, його обрали мером Нейлі. Преса часто публікує фото, зроблене 19 березня 1983 року: юний Саркозі, з триколірною стрічкою через плече, сидить у розкішному кабінеті мера. Здається, навіть його погляд свідчить: це лише початок.
І так сталось насправді. Правиця швидко зауважила «молодого вовка» з Нейлі. Його бере під своє крило Жак Ширак. У 1988 році Саркозі отримав від партії РПР шанс взяти участь у парламентських виборах й успішно ним скористався. Через п’ять років, у 38-річному віці він стає членом уряду, міністром у справах бюджету.
Однак у 1995 році він припускається помилки, яка майже перекреслює кар’єру. Як і багато інших молодих політиків у РПР, на президентських виборах Саркозі підтримує прем’єра Едуарда Балладюра, а не Ширака, фактичного лідера.
Балладюр здавався фаворитом: його любили медіа, шанували французи й поважали в Європі. Уособлення французької елегантності, інтелігентності — тож нічого дивного не було в тому, що його підтримала вся партійна еліта.
Але Ширак проводить свою найуспішнішу виборчу кампанію в історії Франції і виграє вибори. Майже негайно після входин у Єлисейський палац він розпочинає політичну вендету. У його уряді не може бути місця для відступників, тому Саркозі йде у відставку.
Президент Ширак так ніколи і не вибачить йому «зради», але з часом трохи втамовує свій гнів, й у 2002 році, коли правиця і Ширак виграють вибори, Саркозі повертається до уряду — одразу на місце № 2, тобто на посаду міністра внутрішніх справ. З незначною перервою у 2004 році, коли кілька місяців він був міністром фінансів, Саркозі обіймає цю посаду донині.
За його перебування на посту злочинність різко знижується. Так само пропорційно зростає його популярність, яка нині сягає 50%. Ширак, до речі, має 25% підтримки.
І навіть два місяці заворушень у великих містах Франції восени минулого року не позначилися негативно на рейтингу міністра внутрішніх справ.

Час для сутички
Саркозі хоче, щоб президентство стало вінцем його кар’єри. Залишається лише виграти вибори. Тим часом політично-медіальний феномен останніх місяців, соціалістка Сежолін Ройяль має ще більшу підтримку виборців, ніж «Сарко». Окремі опитування дають їй майже 60-відсоткову підтримку. Отже, це будуть вибори, результат яких визначатиметься лише сотнями голосів переваги.
Власне, тому УМП і сам Саркозі за будь-якої нагоди прагнуть до сутички з соціалістами, аби показати на вади їхньої програми. Чергова нагода для цього буде під час дебатів щодо об’єднання колишнього державного концерну «Газ де Франс» з приватним концерном «Суец».
Це об’єднання де факто означатиме приватизацію «Газ де Франс», чого не хочуть допустити соціалісти. Тому, не маючи парламентської більшості вони намагаються «завалити» закон. Разом із зеленими й комуністами вони запропонували приблизно 100 тисяч поправок. Це абсолютний рекорд в історії західноєвропейської демократії.
І що робить у такій ситуації правляча правиця? У конституції країни є стаття 49(3), згідно з якою в особливих ситуаціях уряд може перервати парламентські дебати й відразу розпочати голосування щодо закону. Такий сценарій можливий, але варто нагадати: уряд уже скористався цією поправкою до конституції, намагаючись провести реформу законодавства про працю. Закінчилось це мільйонними демонстраціями й катастрофою, яка перекреслила політичне майбутнє прем’єра Домініка де Вільпена. Чи ризикне Ніколя Саркозі?

Євген ПЕТРЕНКО
також у паперовій версії читайте:

• КИТАЙ: БОРОТЬБА З КОРУПЦІЄЮ ЧИ СУПЕРНИКАМИ?
• ВІЙНА З ТЕРОРИЗМОМ НА ТЕРЕЗАХ ВИБОРЧОЇ КАМПАНІЇ

назад »»»