ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА КРИМІНАЛ
«АМЕРИКАНСЬКА ТРАГЕДІЯ» НА КИЇВСЬКОМУ ГОРИЩІ
Нещодавно працівники міліції Києва розкрили вбивство 16-літньої дівчини, скоєне на горищі одного з будинків, розташованих у центрі міста. Як з’ясувалося, потерпіла вела не дуже праведний спосіб життя і ніби навмисне робила все для того, аби не лише самій потрапити на той світ, а ще й наробити клопоту працівникам міліції й прокуратури, котрі два місяці, не знаючи спочинку, працювали над розкриттям цього злочину.

Останнє побачення
Першими труп виявили малярі, котрі робили ремонт у будинку. Смерть настала лише годину-дві тому, і дівчина у коротенькій спідничці лежала, як жива. Робітники спочатку навіть подумали, що вона задрімала, але, придивившись уважніше, побачили, що у неї відрізане вухо, а на стегні кров’ю написано: «хвойда». Співробітники карного розшуку розпитали мешканців усіх квартир і працівників розташованої на першому поверсі кав’ярні, перевірили алібі кожного, після чого зробили висновок, що це вбивство не пов’язане зі зґвалтуванням. Ніхто з опитаних не чув шуму, волання і стогонів — це означало, що жертва без примусу піднялася на горище. Якби її силоміць тягли на шостий поверх, у неї була б можливість покликати людей на допомогу.
Медична експертиза з’ясувала, що незадовго до загибелі дівчина вступала у статевий зв’язок, але, судячи з того, що одяг на ній не був роздертий і синців на тілі не було, вона це зробила добровільно. І все ж таки комусь вона чимось не догодила, і той «хтось» з якоїсь причини її задушив. Причому зловмисник, напевно, добре знав потерпілу і гнівався на неї, оскільки незнайомець не став би морочитися задля того, щоб відрізати у неї вухо і робити написи на тілі.
Найгіршим було те, що ніхто з місцевих мешканців не знав, хто ця дівчина і звідки вона тут узялася. Втім, як повідомили вони, горище колись частенько відвідували місцеві бомжі, наркомани та молодіжні тусовки. Коли двері до нього зачинили на замок, ці відвідини припинилися. Тоді ніхто не міг припустити такої простої речі, що в одного з колишніх завсідників горища, а точніше однієї завсідниці, випадково підійшов ключ до цього замка, чим вона потай користувалася, ховаючи його у щілині між цеглинами. Тому сищики марно витратили багато часу, відпрацьовуючи версію про причетність до вбивства слюсарів і двірників.
Коли ж ця версія не підтвердилась, нічого не лишалося іншого, як розмістити фото загиблої у засобах масової інформації. Проте оперативники не розраховували, що це щось дасть. Якщо порахувати, скільки знайомих має середньостатистична 16-літня дівчина і скільки з них регулярно переглядають по телевізору кримінальну хроніку, то ймовірність прямого потрапляння виявиться невеликою. Відтак вони розмножили фотографію у великій кількості й показували її усім, хто міг знати потерпілу: учням прилеглих шкіл, молодіжним компаніям, які вештаються у навколишній місцевості, дівчатам легкої поведінки. На тілі небіжчиці не було слідів від уживання наркотиків, але фотографію показували усім наркоманам, відомим на території Печерського району.
Медична експертиза, крім іншого, засвідчила, що покійна незадовго перед загибеллю їла гречку. Один оперуповноважений, знаючи з власного досвіду, що варена гречка — улюблена страва охоронців, котрі працюють в режимі цілодобового чергування, подумав про те, що дівчина, ймовірно, снідала разом із хлопцем, який працює охоронцем. Вірогідно, він є винуватцем її загибелі. Через те почав методично опитувати охоронців усіх прилеглих закладів. Ця версія, до речі, згодом підтвердилася.

Чи здатна повія на кохання?
Промінь надії запалав, коли дівчину по фотографії впізнала одна з юних путан, котра працювала на Великій Окружній дорозі. Їй небіжчиця назвала ім’я Маріанна. Крім того, що вона кілька разів виходила разом із нею на трасу, цей свідок нічого більше сказати не зміг. Проте сищики кинулися розпитувати інших повій, сутенерів, таксистів, працівників придорожніх генделиків і невдовзі про загиблу дізналися багато чого. Маріанна жила у Києві й завше шукала собі пригод. Працювала то на Кільцевій дорозі, то на проспекті Перемоги, то на Майдані Незалежності. Стабільного місця роботи, яке намагаються собі знайти професійні повії, у неї не було.
Та й професіоналкою себе не вважала: могла кілька місяців жити вдома й вести нормальний спосіб життя. Потім, ніби прокинувшись, намагалася за короткий час надолужити прогаяне. Дівчата пригадували випадок, коли до них під’їхала іномарка, а в ній п’ятеро здоровенних нахабних молодиків. Інші дівчата хутко повтікали від них подалі й сховалися, адже від таких можна чекати чого завгодно. Маріанна ж легковажно стрибнула в машину й поїхала невідомо куди. Повернулася жива-здорова, навіть задоволена.
Найцікавішим з усіх розповідей є те, що дівчина була безтямно закохана в якогось хлопця на ім’я Андрій, котрий працював охоронцем на фірмі. Він нібито був одружений і в нього було двоє дітей, але Маріанні здавалося, ніби він теж її кохає і колись поєднає з нею свою долю. Саме через це юнка не розповідала йому про те, що займається проституцією і боялася, що він колись про це дізнається.
Комусь може видатись дивним, що повія може закохатися, але поміж них самих це — звичайна річ. Для юних дівчат цієї категорії проституція щось середнє між грою і спортом, а особисте життя, захоплення й кохання — зовсім інше. Для професіоналок зі стажем, у яких є чоловік і діти — це вже не гра, а робота, що не повинна перетинатися із сімейним життям. Тому путани нечасто розповідають одна одній про те, де і з ким вони живуть, аби хтось з подруг випадково чи навмисне не відкрив її рідним таємницю, чим вони займаються. Через це дівчата, котрі працювали разом із Маріанною, не знали ні її прізвища, ні адреси. Сищики, таким чином, зайшли в глухий кут. Вони багато дізналися про життя небіжчиці, але задля того, щоб розкрити злочин, треба було встановити особу.

Розгадка
Справа зрушила з місця, коли до Дніпровського райуправління міліції звернувся 40-річний чоловік, який подав заяву про зникнення своєї 16-літньої доньки. Його відправили до оперативно-довідкової служби карного розшуку, де показали фотографії невпізнаних трупів дівчат, знайдених за певний проміжок часу, і він упізнав у Маріанні свою доньку.
Як з’ясувалося, батьки загиблої свого часу розлучилися зі скандалом, тому не спілкувалися між собою. Проте доньку любили обоє, і вона мешкала то у батька, то у матері, то в однієї з двох бабусь, котрі її теж дуже любили. Користуючись таким становищем, дівчина протягом тривалого часу могла ночувати там, де їй заманеться: у подруг, коханців. Коли вона зникла, ніхто не вдарив на сполох. Лише бабусі-свахи підняли ґвалт про те, що вже два місяці, як зникла дитина.
Сищики зрозуміли, що Маріанна навряд чи комусь з родичів довіряла таємниці свого серця, відтак, не гаючи часу на розпитування, одразу взялися за її записні книжки. І не помилилися. Там був телефон Андрія, напевно, того самого її коханця. Щоправда, це був номер кас залізничного вокзалу, але це могло б засмутити будь-кого, тільки не працівників карного розшуку. Вони припустили, що Андрій, можливо, працівник вокзалу, котрий використовував цей телефон, як контактний. І не помилилися: той, кого вони шукали, справді працював там охоронцем.
Того дня, коли оперативники завітали на вокзал, була не його зміна, але інші охоронці та касирки впізнали по фотографії дівчину, яка частенько відвідувала його. Андрія ж працівники міліції знайшли в селі під Києвом, де він жив разом зі своєю родиною. Він заперечував своє знайомство з Маріанною, а оскільки це була явна брехня, його затримали за підозрою у скоєнні вбивства. Крок за кроком оперативники змусили його зізнатися, хоча він висував різні, в тому числі й неймовірні версії, аби лишень вигородити себе. Одна з них полягала в тому, що буцімто дівчина хотіла його зарізати, а він її змушений був задушити, обороняючись.
Як з’ясувалося в ході слідства, Андрій з Маріанною певний час були коханцями, але задля неї 27-літній чоловік не мав наміру полишати сім’ю і дітей. Мало того, він у себе на роботі заприятелював із красунею-касиркою, котра теж стала його коханкою. Одне слово, увесь час розриватися на трьох йому було важко. Він вирішив, що Маріанна — зайва. Вона ж, навпаки, марила заміжжям, із нетерпінням чекаючи, коли досягне 17 років, тобто шлюбного віку. Та вона заважала хлопцеві.
Того трагічного ранку дівчина прийшла до нього на роботу, поснідала з ним і потягла до свого потаємного місця — на горище, де їм ніхто не заважатиме. Після любовних утіх Андрій сказав, що нехай це стане останньою крапкою в їхньому коханні — вони мають розлучитися. Маріанна у відповідь розлютилася, проте в бійку не полізла, а спересердя заявила, що поїде до його дружини і розповість правду про їхні стосунки. Андрій, теж спересердя, схопив її й задушив. За це його засудили до 12 років позбавлення волі.

Юрій КОТНЮК
також у паперовій версії читайте:

• «БІЛОКОМІРЦЕВИЙ» ЗЛОЧИН або ЯК СПІВРОБІТНИЦЯ БАНКУ ОБІКРАЛА ЙОГО НА ПІВТОРА МІЛЬЙОНА ГРИВЕНЬ
• «МОБІЛЬНА» ПРОДАВЩИЦЯ

назад »»»