ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ОСВІТА
ЙДИ ЗІ МНОЮ
Наслухавшись нескінченних розмов про реформування освіти, прискіпливо придивляюсь до знайомих шкільних будівель. Зовні мало що змінилось, хіба що назва: ліцей, гімназія... А що всередині? Ознайомлення з кількома навчальними закладами доводить: кожна школа, незалежно від імені, має особисте життя, яке вирізняє її серед інших, формує педагогічний колектив. Сучасні програми дозволяють певну свободу викладацької творчості. Вчитель може обрати з кількох підручників той, що вважає найзмістовнішим. Далі все залежить від особистості вчителя, його життя в професії.

Не один рік у суспільстві обговорюється проблема оплати праці вчителя. Питання надзвичайно важливе. Та поряд з ним не менш значуще — професійність педагога. Чи стануть усі вчителі найкращими, якщо завтра підвищити їх заробітну плату в кілька разів? Переконана: вчитель від Бога у своїй роботі керується не сумою грошей. На жаль, таких небагато, зате вони не забуваються. Наставництво вічне серед людей. Ще прадавні мудреці дарували молоді путівник під назвою «Йди зі мною».

Не існує поганих дітей
Понад 25 років викладає математику в київській школі № 16 учитель вищої категорії Віра Клименко. Вона має щасливу долю: працює в школі, яку сама закінчила. Педагогічну діяльність обрала за внутрішнім покликанням. Після закінчення педагогічного інституту відкривався шлях у науку. Для когось — щасливий квиток, а Віру Олександрівну тягнуло до дітей і вона пішла в школу, про що ніколи не шкодувала. На думку пані Клименко, визначальні риси вчителя — висока вимогливість до себе і доброзичливість. Школярі різних поколінь вважають математику чи не найскладнішим предметом, дехто боїться уроків алгебри, геометрії. Учням Віри Олександрівни подібні почуття не знайомі. Завдяки професіоналізму, творчому підходу вчителя до свого предмета вдається зробити зрозумілими найскладніші математичні головоломки. Та одного професіоналізму було б, певно, замало, щоб зацікавити учнів своїм предметом. Коли йдеться про виховну місію вчителя, визначальною є його особистість. Діти безпомилково відчувають непримиримість своєї вчительки до брехні й несправедливості, водночас її жіночність і ліризм.
Віра Клименко: «Насправді охочих учителювати небагато. Можливо тому, що бути вчителем надто відповідально, крім того, потрібно щодня самому вчитись. Адже наукова думка не спиняється, створюються нові знання, які вчитель має враховувати незалежно від того, чи входять вони до програми. На жаль, багато часу забирає рутинна робота. Хотілося б присвятити цей час спілкуванню з учнями, гадаю це — найважливіше і найприємніше у діяльності вчителя. Головне, щоб між учнем і його наставником було взаєморозуміння. Багато бачиш у очах дітей: їхній вираз може стати винагородою для вчителя, а може бути і вироком. Я щаслива: у мене немає поганих учнів. Переконана: не існує поганих дітей. Є такі, кому не пощастило на доросле оточення і вони рано втратили віру в себе, повагу до інших».
Ці слова — щирі. Коли виникають непорозуміння, Віра Олександрівна шукає причини у собі. Проте любов до дітей не ототожнюється в неї з уседозволеністю. Вчителька вміє бути строгою. На її уроках — бездоганна дисципліна, але не від страху, а тому що цікаво. Панує робоча обстановка, зайняті усі.

Інтеграл і поезія
Віра Клименко: «Я обрала математику, бо вважаю її досконалою наукою, що пояснює гармонію в природі, в будові тіла людини, тварини, рослини. А де гармонія, там і краса. Наша школа має гуманітарне спрямування. Нерідко доводиться чути: для чого гуманітаріям математика? До чого всі ці рівняння, теореми? Мовляв, закінчать школу і все забудуть. Насправді математика не зводиться до вміння лічити, а виконує значно ширші функції в розвитку людини. Зокрема, геометрія — єдиний предмет з усіх, що викладають у школі, який розвиває логічне мислення, графічну уяву. Математика вчить переходити від окремого до загального, чітко формулювати завдання, поєднувати теорію з практикою. Надалі усе це не раз знадобиться, незалежно від обраної професії. Недарма здавна математикою захоплювалися люди, різні за своїми уподобаннями: філософи, історики, художники, політики, торговці. А рівняння і теореми — то лише інструменти, які допомагають досягти бажаного результату: виховати гармонійну особистість».
Добре, коли про наведені Вірою Клименко факти дізнаються реформатори освіти, бо після їхнього втручання для математики в старших гуманітарних класах відведено... одну годину на тиждень. Можливо, варто поглибити знання з математики, бо саме логіки й гармонії не вистачає в реформуванні освіти. Останнім часом освітянський простір нагадує бурхливе море, де якимось дивом тримаються на поверхні талановиті педагоги і обдаровані учні. Ті ж, кому байдуже і до реформ, і до учнів, почуваються впевнено.
У різних країнах є різні підходи до шкільного навчання, вирізняються і вимоги до вчителя. Подекуди навчання в молодших класах більше нагадує гру. Домашнього завдання не існує. Точні науки не вивчають, бо вважають, що вони... гальмують розвиток творчих здібностей. Основну увагу приділяють малюванню, співам і танцям. Десь педагогам забороняється втручатися у виховання дитини. Просте зауваження може стати причиною звільнення. Обов’язок учителя — допомогти дитині оволодіти конкретною дисципліною. Все інше розцінюється, як втручання в особисте життя родини. Чи доцільно запозичувати подібні підходи для нашої школи?
Віра Клименко: «Гадаю, що такі моделі для нас неприйнятні. Для того щоб дитина отримала всебічний розвиток, потрібно об’єднати зусилля вчителя і батьків. Найкращий вчитель не впорається без підтримки родини. Тому намагаюсь спілкуватися з батьками якомога частіше, аби нічого не пропустити у вихованні дитини. Урок проходить як співбесіда. Часу обмаль, отже, більше уваги приділяю усним завданням. На початку уроку обов’язково з’ясовуємо незрозумілі питання. Мої діти звикли, що запитувати не соромно, соромно не знати. Взагалі домашнє завдання складається з двох частин: обов’язкової й творчої. Обов’язкова — закріплення пройденого на уроці. Творча — це задачі на логічне мислення, їх учні виконують за бажання».
Поки реформатори від освіти вирішують, чого вони ще не перебудували, Віра Клименко працює. Побувати на її уроках було б цікаво і тим, хто давно закінчив школу. Вчителька не боїться виходити за межі програми і розповідає учням про золотий поділ, ряд чисел Фібоначі, пояснює на прикладі чудових картин, як художники використовували математичні закономірності, щоб підсилити і поліпшити сприйняття своїх полотен. (Переконливе спростування твердження, ніби знання математики перешкоджає творчості). Ще один доказ: сама Віра Олександрівна змалечку пише вірші. На виході — перша збірка її поезій: «Мой храм любви — не замок на песке».
Вивчаючи рівняння, школярі дізнаються про французького математика XІХ ст. Еваріста Галуа — автора теорії груп, який молодим загинув на дуелі. За життя Галуа сучасники не змогли оцінити зроблене ним відкриття. Теорія груп отримала загальне визнання в 1870-ті роки і враз стала потрібною. Теорію Галуа вважають суттєвою частиною алгебри, вона є складовою математичної фізики, інших розділів математики. Віра Клименко переконана: ознайомлення з історією відкриття прокладає шлях до його розуміння. В учнів народжується бажання за рядками рівнянь вловити хід думки геніальних математиків, робить юних співучасниками творчого процесу.

Порада реформаторам
Віра Олександрівна прагне поділитися власною цікавістю до різних аспектів життя зі своїми учнями: навчити їх радіти від спілкування з природою, вміти відрізнити прекрасне від вульгарного. Клас, де вона класний керівник, часто відвідує театри, їздить на екскурсії. Не відмовляється вчителька брати із собою і охочих з інших класів. Нерідко жаліємося: мовляв, підлітки мало цікавляться історією та культурою, недостатньо читають. Віра Клименко кожним днем своєї роботи доводить — не діти в цьому винні. Ніхто не відкрив для них багатющий світ літератури і мистецтва, унікальність народної творчості, образну мову театру, зв’язок культури предків із сучасністю.
— Віро Олександрівно, яким Ви бачите вчителя ХХІ століття?
Віра Клименко: «Сучасний вчитель має бути не тим, хто повчає, а таким, у кого є чого навчитися. Зміни в суспільних відносинах, новітні технології, які стрімко увірвалися в життя, істотно змінили і дітей. Вони тепер розкуті, не бояться висловлювати власну думку, дискутувати. Коли в їхніх словах є сенс, а не пихатість або нечемність, вчитель має прислухатися до них. Лише тоді встановлюється справжнє розуміння і взаємна довіра між учителем і учнем. На підлітка не можна тиснути, результат отримуєш, переконавши його у своїй правоті. З’явилися й нові риси у спілкуванні. Відомо, що діти швидко засвоюють комп’ютерну грамоту. Для успішної роботи оволодіти комп’ютером мають і вчителі, проте не всім це легко дається. На допомогу приходять школярі — вони охоче пояснюють усі секрети. Тож сучасний вчитель інколи той самий учень і цього не треба боятися».
Цікаво, чого очікує суспільство від своєї школи: аби вона формувала мислячу особистість, чи видавала єдиний за формою документ, як у Європі, інших розвинутих країнах світу?
Відчувається, що на відміну від тих, хто невтомно реорганізовує освіту, вчитель з багатим практичним досвідом і любов’ю до своєї професії чи не найкраще знає, якою має бути сучасна школа. Варто лише поцікавитись.

Віра АНДРІЄВИЧ
також у паперовій версії читайте:

• ЧИ МОЖНА «КОТРОГО» ЗАМІНИТИ «ЯКИМ»?

назад »»»