ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ГРАНІ ІСТОРІЇ
ПОПІЛ СТУКАЄ В СЕРЦЯ... 65 РОКІВ ТРАГЕДІЇ В БАБИНОМУ ЯРУ
Існують у світі поняття, знаковість яких не потребує ні перекладу, ні пояснень. До таких належить Бабин Яр. Позначений раніше тільки на карті Києва, він 65 років тому став усепланетарним синонімом трагедії, злодіянь, людиноненависництва. Великомасштабна каральна акція гітлерівських фашистів була спрямована проти мирного населення, переважно старих людей, жінок і дітей.

Нещодавно в Україні започатковано унікальне видання «Бабий Яр: человек, власть, история» в п’яти книгах. Ознайомимо читачів із кількома документальними свідченнями очевидців страшних подій осені 1941-го.

Рятівний хрестик
Із свідчень Таужнянського Сергія Сергійовича, 1929 р. н., українця, що врятувався від розстрілу в Бабиному Яру.
— До початку війни я з матір’ю жив у Києві на вулиці Тропініна. Мати працювала в Подільській поліклініці, я вчився в школі. Евакуюватись ми не встигли і залишились у Києві. Всі події, що відбувались у перші дні окупації міста гітлерівськими військами, збереглись у моїй пам’яті, хоча мені було тоді 12 літ...
Приблизно через тиждень після вступу фашистських військ у Київ на стінах будинків були вивішені оголошення. В них пропонувалось усьому єврейському населенню з певною кількістю одягу, цінностей й документами, а також триденним запасом харчів зібратись в районі вулиці Мельника. За неявку на збірний пункт загрожувала кара — розстріл. Так було записано в оголошенні.
Моя мати за національністю була єврейкою, і вирішила йти разом з усім єврейським населенням. Якась жінка в останню мить дала матері невеликий хрестик з ланцюжком, і вона повісила його мені на шию... Люди рухались суцільним потоком. Деякі котили перед собою візки з хворими, що не могли рухатись самостійно. Матері везли у візочках грудних дітей, а старших несли на руках або вели за руку. Більшість тих, хто йшов, були старі люди, підлітки, жінки й діти.
В одній з груп, у кількості 500–600 осіб, гнали й мене з матір’ю. Коли ми проходили вздовж Бабиного Яру й наблизились до великого рівного майданчика, то повинні були проходити крізь живий коридор із гітлерівців, що вишикувались у два ряди. Пройшовши метрів 30 цим коридором, потрапили на згаданий майданчик, де людей роздягали й групами по 50-60 чоловік гнали в яр і там розстрілювали з автоматів. Звідти чулися волання... Хто не хотів йти або молив про пощаду, того фашисти били, нацьковували собак. Уже йдучи в бік яру, мати вигукнула: «Сергію, біжи!», а сама в натовпі пішла до місця страти.
Я став кидатись в різні боки, не знаючи, що робити, але тут помітив одного гітлерівського солдата, що стояв окремо. Звернувшись до нього, я просив і пояснював, що я — не єврей, а українець, потрапив сюди випадково, і на підтвердження цього показав хрестик. Солдат жестами звелів зібрати в порожню господарську сумку, що валялась неподалік, радянські гроші, які розкидало вітром. Назбиравши їх повну сумку, я віддав їх солдатові. Той підійшов до офіцера в темно-зеленій формі, про щось переговорив. Потім покликав мене і звелів сісти в легкове авто. Поруч мене сіла дівчина років 16, і машина рушила в центр міста. На вулиці Саксаганського офіцер нас випустив...

Замітали сліди
Із протоколу допиту як свідка учасника спалювання трупів у Бабиному Яру Капера Якова Абрамовича.
— У серпні 1943 року до Сирецького концтабору, розташованого поруч із Бабиним Яром, приїхали члени зондеркоманди, почали відбирати ув’язнених і відправляти у Бабин Яр. Загалом було відібрано понад 300 осіб, у числі яких був і я (після того як мобілізований до Радянської армії потрапив в оточення, а потім у полон).
Із прибуттям у Бабин Яр нас закували в кандали й примусили викопувати й спалювати трупи людей, розстріляних у вересні 1941 року і в наступний час. Для спалювання трупів ми споруджували спеціальні печі. Для цього привозили пам’ятники з міського цвинтаря, укладали квадратом, на них накладали таврові балки, на балки — кладовищні огорожі, далі шар дров і на них рядами клали трупи, обливали нафтою і підпалювали. На кожній печі трупи горіли десь добу. Кістки, що залишались, ми, на вимогу гітлерівців, дробили трамбовками, просіювали крізь сітки, перемішували з піском і розсипали по дну яру.
Останню піч будували для себе, бо були приречені на смерть. Водночас готувались до втечі. Нас тоді врятувалось близько 15 людей.

Земля ворушилась...
Із протоколу допиту як свідка очевидця розстрілів у Бабиному Яру Горбачової Надії Тимофіївни.
— Я і ще кілька жінок, що мешкали поблизу Бабиного Яру, непомітно для німецької охорони наблизились до місця, де зупинялись автомашини і вивантажували привезених людей. У 15 метрах від початку Бабиного Яру німці примушували привезених євреїв роздягатись, наказували їм бігти вздовж яру, розстрілюючи.
Особисто бачила, як німці кидали грудних дітей в яр. Там знаходились не тільки розстріляні, а й поранені, а також живі діти. Німці проводили закопування, причому було помітно, як невеликий шар землі ворушиться від рухів ще живих людей. Розстріли тривали протягом кількох днів...
Мені доводилось бувати біля Сирецького табору військовополонених. Узимку 1942 року до Бабиного Яру німецькі солдати привезли 65 полонених червонофлотців. Руки й ноги в них були скуті ланцюгами так, що вони ледь пересувались. Полонених гнали роздягнутими й босими по снігу у великий мороз. Місцеві жителі кидали в колону полонених сорочки і чоботи, але полонені відмовлялися їх брати. Червонофлотців розстріляли...

Підготував Євген СОКИРКО
також у паперовій версії читайте:

• КАПКАН І ПОРОХОВА БОЧКА

назад »»»