ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА СОЦІАЛЬНА ПОЛІТИКА
«ВВАЖАТИ ТАКИМИ, ЩО ПРАЦЮВАЛИ...»
До цієї дати, зазвичай, ми про «іменинників» пишемо як про сторону, що потерпає, котру належить захищати, але її захищають не так, як належить. Можливо, у читача склалося враження, що йдеться про людей, котрі нічого не зробили путнього для суспільства, а тепер ідуть до нього з простягнутою рукою. На прикладі долі (досить типової) однієї людини, що належить до цього покоління, розповімо, хто ж вони, люди похилого віку, наші сучасники, що вони зробили для держави і чому наш обов'язок дбати про них.

Якось зустрів свого знайомого, старшого викладача Ніжинського агротехнічного інституту Національного аграрного університету М. Рудика у відділенні реабілітації потерпілих від наслідків аварії на ЧАЕС Чернігівської обласної лікарні. Раніше про деталі його участі в грізній епопеї я особливо не розпитував. Він сам теж не навантажував мене своїми спогадами. Його життя поділилося на до... і після Чорнобиля. Після закінчення історичного факультету Ніжинського педінституту викладав суспільні дисципліни, історію тут у Ніжині, в технікумі механізації сільського господарства, який згодом став агротехнічним інститутом. Вільний від викладацької роботи час віддавав створенню експозиції музейного комплексу навчального закладу. Відкривав нові імена героїв, виховував студентів на прикладах героїчної спадкоємності поколінь.
Були в його житті й інші походи, позначені несподіваними випробуваннями. Немало їх принесла військова служба. Виконував «інтернаціональний обов'язок» у Чехословаччині, так би мовити, по лінії Варшавського договору. Не дуже привітно зустріла їх збурена Братислава. На танки, на всю техніку інтернаціоналістів братиславці з вікон багатоповерхівок кидали палаючі ковдри. Наказ був такий — ні в якому разі не спиняти колони. Не застосовувати зброї. Михайло Рудик був за кермом машини секретної частини батальйону. Тут знаходився і їхній бойовий прапор. Небезпека була велика.
Після цього надзвичайного чехословацького «Ч» у Михайла Рудика — українське «Ч» — Чорнобиль. Капітана запасу 6 травня 1986 року військкомат відправляє в Чорнобиль. Він стає парторгом батальйону понтонників, хіміків, дезактиваторів військової частини 34003. Цей батальйон був сформований за одну ніч. Люди вийшли провести колону в далеку невідому дорогу. Вже пізніше збагнули, що цих військовозобов'язаних запасу проводжали, як на війну. Цей батальйон згодом називатимуть батальйоном совісті.
Спершу підрозділ дислокувався в селі Ораному Київської області разом із частиною хімвійськ та інших військових підрозділів. Потім працював у селі Копачі поруч із реактором, на якому сталася аварія. Батальйон ремонтував техніку, з'єднаними трубами, цистернами, пожежними машинами подавав із Прип'яті воду, мив, як згадує Михайло Костянтинович, станцію, дороги, щоб змити радіоактивний пил. А ще спеціальною технікою зрізували ґрунт. Пустили в зону радіації й японський екскаватор із електронною начинкою. Але... він відмовився працювати: висока радіація. Доводилось на четвертому реакторі знищувати залишки радіа-ційного вибуху. Міряли там дози опромінення, які одержували ліквідатори. Але записували їм не те, що було насправді, а значно менше, а в перші дні й зовсім не записували. Більше того, — наголошує Михайло Костянтинович, знищували медичні картки 1986–1989 років, аби скоротити чисельність хворих чорнобильців. Таким чином, люди працювали понад межі, за якими різко погіршується здоров'я.
У М. Рудика стало погано зі здоров'ям. Почав збирати документи про чорнобильський вплив на здоров'я. З Центрального архіву Міністерства оборони України прийшла така відповідь на його запит.
«Рудик Михаил Константинович принимал участие в ликвидации аварии на Чернобыльской АЭС при войсковой части 34003 (с. Озерное).
В приказах командира по выездам на ЧАЭС войсковой части значится: приобрел суммарное количество радиации: доза в приказе не отражена.
Примечание: Весь личный состав войсковой части 34003 с 6 мая по 28 июля полагать работавшим у здания станции АЭС. Приказы по выездам на ЧАЭС начали вести с 29.07.86 г. Книги учета доз облучения личный состав части уничтожены по причине высокой зараженности».
Ліквідаторові Михайлу Рудику були видані інші важливі довідки, зокрема від 24 січня 2002 р. № 3/10.
«Видана капітану запасу Рудик Михайлу Костянтиновчу, 1946 року народження в тому, що він у термін з 6 травня 1986 р. до 22 травня 1986 р. за направленням Ніжинського військкомату знаходився в складі військової частини 34003 на роботах із ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, при цьому отримав 29 рентген».
Не хоче Михайло Костянтинович афішувати свої болячки. Пробує відбутися жартом, щоб не хвилюватися. Показує медичний консультативний висновок, із яким прибув до реабілітаційного відділення. Перелічено чимало хвороб, читати навіть важко.
Завідуюча відділенням Людмила Гарига зазначає, що це — тяжке захворювання, приділяє максимум уваги, щоб допомогти хворому.
Розповідає Михайло Костянтинович, як йому довелося консультуватися у Києві, в Центрі радіаційної медицини Академії медичних наук. Після всіх процедур він звертається до лікарів з казково наївним проханням: «Витягніть з мене ці 29 рентгенів».
Так як їх витягнути? Вони вже зробили свою підступну справу. Але не треба здаватися...
Михайло Костянтинович не здається. Якось почув від студентів: «Як Чорнобиль діє на людей?» Розповів, а потім вирішив написати про це для методичного журналу для вчителів «Історія у школі». Назвав нарис «Вибух серця, або Чого мене в той морок понесло...» І стало це потрібним посібником для учнів, студентів, учителів. На відзначення 20-ої річниці Чорнобильської катастрофи йому вручено орден «За заслуги». Аби до ордена ще й здоров'я хоч трохи додалося...
Михайло Рудик один із перших став віднаходити нові сторінки Голодомору 1932–1933, бою під Крутами. Це він робив разом зі студентами шляхом підготовки рефератів, наукових робіт, які посідали призові місця у престижних республіканських конкурсах. Його статті друкувалися в республіканських журналах і газетах. Він відкриває нові факти життя й подвигу Героя Радянського Союзу Якова Батюка, своєї землячки Марії Березюк. Не міг обійти увагою й стосунки великого Кобзаря Тараса Шевченка із уродженкою Липового Рогу Ликерією Полусмаковою. Про це зробив спільно зі студентами фундаментальне дослідження, за що отримали дипломи, заохочувальні призи. Розпочав писати історію свого села. А вже закінчив роботу над нарисом про історію рідного інституту. Схвально відгукнулись про цю працю колеги-науковці.

Яків КОВАЛЕЦЬ, поет, письменник
м. Чернігів
також у паперовій версії читайте:

• ЧОМУ МАЛІ НАДБАВКИ ДО ПЕНСІЙ
• ХТО Ж ГОСПОДАР У НАШОМУ БУДИНКУ?

назад »»»