ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ПРОБЛЕМА
БУЛА У СТАРОГО КОРОВА...
ПРО СУДОВУ ТЯГАНИНУ, ЗДАТНУ ЗАМАРИНУВАТИ Й ПРОСТУ СПРАВУ
Не секрет, що є чимало державних інституцій, робота яких викликає невдоволення тих, задля кого їх утворено — громадян, котрі за певних життєвих обставин мають туди звертатися. Найчастіше люди апелюють до судів, котрі, як і належить, є ледь не єдиним органом, який вирішує не лише різні господарські спори, але й часто людські долі. Проте, налякані розмовами про судову тяганину навіть з приводу дрібних питань, чималі витрати з власного гаманця на адвокатів та на видобування в незговірливих чиновників сили-силенної паперів у справах, далеко не всі наважуються переступати пороги судів. Відтягують до останнього, і тільки коли припече, пишуть позовну заяву.

1.
Припекло звернутися до районного суду майже рік тому і 70-річного жителя села Велика Рублівка Котелевського району, що на Полтавщині, Івана Харитоновича Сахна. Простий селянин, віддавши виснажливій сільській праці кілька десятків років життя, ніколи не думав, що на схилі літ утягнеться в судову тяганину. Пенсіонер й сьогодні переконаний, що його справа не варта виснажливих судових перегонів, адже у справді правовій державі її вирішили б негайно.
...Була в Івана Харитоновича корова, яку вони з дружиною пестили наче годувальницю. Так воно і є: корова для селян нині є мало не єдиним джерелом прибутку, адже більшість селянських сімей, затиснутих у лещата безробіття, виживають й мають «живі» гроші переважно з продажу молока. Тому коли 30 жовтня 2005 року у хвіртку протиснувся пастух, який у Великій Рублівці пасе череду, й, опустивши долу очі, сказав, що корову Івана Харитоновича збила машина, пенсіонер заціпенів з горя. Отямившись, накинув куфайку й хутко побіг на місце пригоди. Допомогти його улюбленці вже ніхто не міг: вантажівка, яка на повному ходу «протаранила» корову І. Сахна, не залишила тварині шансів.
Водій, немолодих років чоловік, тоді навіть і не намагався виправдовуватися, пригадує Іван Харитонович. Ранкове сонце засліпило йому очі саме тоді, коли пастух переганяв гурт корів через дорогу. Шофер злощасної вантажівки сам привіз ветеринара, котрий порадив дорізати бідну тварину. Так і зробили. Знайшли перекупників, які мотаються селами в пошуках живого товару. Меткі хлопці охоче придбали за півціни «на м’ясо» збиту корову. Гроші забрав водій, написавши розписку Івану Харитоновичу, що зобов’язується виплатити йому 4500 гривень, як відшкодування. Розписку засвідчили в сільраді. Міліцію на місце ДТП не викликали, бо був вихідний, а до райцентру від села неблизько.
Далі події розгорталися за цілком передбачуваним сценарієм. З виплатою грошей водій почав зволікати. Лише через місяць віддав 1050 гривень, пояснивши І. Сахну, що саме стільки вторгував у перекупників за м’ясо збитої ним корови. Пропонував частину грошей повернути медом, а решту щомісячно виплачувати зі своєї пенсії. Перспективи одержати зазначену в розписці суму, розповідав кореспондентові Іван Харитонович, віддалялися. Тоді 24 листопада 2005 року він подав позов до суду, бо зрозумів, що грошей не дочекається. Від водія вимагав обумовлену угодою суму, а від пастуха, який не угледів за коровою, 500 гривень. Після кількох судових засідань Іван Харитонович дотумкав, що варто судитися не з водієм, таким само, як і він, пенсіонером, а сільгосппідприємством, якому належить вантажівка, якою збили його корову. Так з’явилися вимоги до СВК «Батьківщина» — сплатити матеріальні збитки за збиту корову 4500 гривень та 1000 гривень за моральну шкоду — до водія.

2.
Адвоката Іван Харитонович не наймав. Пенсіонер каже, що в райцентрі юристи тільки за участь у справі беруть наперед 850 гривень, при цьому не гарантують успішного для клієнта вирішення справи. Якщо справу виграють, то доведеться віддати адвокатові ще мало не половину відсудженої суми. Тож Сахно поміркував і вирішив, що овчина вичинки не варта: послуги адвоката обійдуться йому в чималі гроші, яких у старого немає. Тим часом, дізнавшись про позов пенсіонера, керівництво СВК залучило до справи досвідченого юриста. Його переваги для протилежної сторони Іван Харитонович відчув одразу після чергового судового засідання. Адвокат звернувся з клопотанням про проведення додаткової експертизи на місці ДТП, висунув ще чимало пропозицій, які суд підтримав. Після восьми (!) засідань, які розтяглися майже на рік, його справа не лише не зрушила з місця, констатує старий, але, навпаки, ще більше заплуталася. Те, що йому здавалося цілком зрозумілим, коли він позивався до водія й пастуха, виявилося напрочуд заплутаною історією. «Неначе розслідування великої банківської афери, або вбивства на замовлення»,— гірко посміхається Іван Харитонович.
Не останню роль у зволіканні з розглядом справи І. Сахно покладає на суддю райсуду. Він навіть скаржився на нього. Писав начальникові Полтавського обласного управління забезпечення діяльності судів, звідки йому відповіли, що то не їхня справа. Звертався до голови апеляційного суду Полтавської області: судді «вказали», а Івану Харитоновичу порадили заявити судді відвід.
— Суддя, звісно, не «відвівся»,— розповідає про свої митарства позивач.— Справа, яка за законом повинна вирішитися протягом двох місяців, розтяглася на десять, і тягнутиметься ще довго, поки її не закриють за давністю,— прогнозує пенсіонер.— Суд навмисне блокується...
— Нам уже соромно ходити селом,— долучається до розмови дружина Сахна Катерина Григорівна.— У наш бік пальцем тикають, мовляв, ось затяті скаржники йдуть... А чим ми завинили перед односельцями? Хіба з нашої вини затягується розгляд справи у суді? І що то за правосуддя, якщо там можуть найпростішу справу «заволокитити». Ми залишилися без корови, обіцяних грошей нам не сплатили, нема й судового рішення...
Знайомий полтавський адвокат, якому я переповів історію Івана Харитоновича, відверто сказав, що не скоро старий дочекається рішення суду. З водія-пенсіонера, який йому вже сплатив те, що міг, навряд чи отримає заявлену моральну шкоду. У кращому випадку суд призначить з огляду на «скрутне матеріальне становище» шофера, половину того, що хоче отримати І. Сахно. З потужним СВК старому теж тягатися не по силах. Там докладуть усіх зусиль, щоб виграти справу. І, взагалі, каже юрист, нині в судах на позивачів, які не мають адвоката, а самі по-дилетантському наважуються поринати в хитромудрощі судового процесу, дивляться немов на настирливих мух. Не солідно, на думку більшості суддів, починати справу, не маючи адвоката. Адже не секрет, що саме через адвокатів сторони «виходять» на суддів...

3.
...Історію про корову Іван Харитонович розповідає мені у своїй хаті, куди люб’язно запросив. У маленькій кімнаті з невибагливими меблями ще радянських часів і таким само стареньким чорно-білим телевізором, пенсіонер бідкався на життя. Нікому проста людина з її проблемами не потрібна, переконаний він. Чиновників скрізь сила-силенна, на кожному кроці вони запевняють, що служать народу, але порядку в державі нема, рубав правду-матку старий. Можливо, він та його дружина — вже й не «народ», дивувався з нинішніх порядків Іван Харитонович. Хотів він потихеньку дожити віку, але довелося встряти в справу, яка отруює буття пенсіонера. Гадав, що в ній усе зрозуміло, але ж, бач, як усе повертається. І все ж Іван Харитонович налаштований боротися до перемоги. Свою промову старий рясно пересипає юридичними термінами — ходіння по судах додало Сахнові юридичної «освіти». Коли він не порається по господарству, то поспішає до хати й бере до рук юридичний довідник. Іван Харитонович, длубаючи ази юриспруденції, готується до наступного судового засідання, намагаючись передбачити черговий каверзний хід своїх опонентів. Він налаштований боротися вже не за самі гроші, скільки за правду, запевняє пенсіонер. Аби життя вистачило дочекатися рішення суду...

Олександр БРУСЕНСЬКИЙ
також у паперовій версії читайте:

• ЯКОЮ МАЄ БУТИ НАША ГАЗОВА СТРАТЕГІЯ?

назад »»»