ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА НАУКА
«ХАРЧОВА ПІРАМІДА» ПРОТИ МАЛИХ ДОЗ РАДІАЦІЇ
Академік Національної академії наук України Дмитро Михайлович Гродзинський понад 40 років тому розпочав дослідження в галузі радіобіології. Він був одним з перших, хто після аварії на Чорнобильській АЕС висловив міркування щодо реальної загрози впливу іонізаційного опромінення, зокрема малих доз радіа-ції, для населення і довкілля.
Д. Гродзинський — голова Національної комісії з радіаційного захисту населення при Верховній Раді України.

Лист від Зубра
На початку 50-х років на ім’я мого керівника, тоді вже директора Інституту фізіології рослин і агрохімії АН УРСР Петра Власюка надійшов лист, написаний на дуже старій друкарській машинці,— розповідає Дмитро Михайлович.— Під ним стояв підпис: Тимофєєв-Ресовський. Це був один з перших листів, який цій людині дозволили відправити. Той, хто пам’ятає ті часи, зрозуміє моє здивування: тоді навіть прізвище знаного у світі вченого-радіобіолога було в нашій країні «поза законом».
Академік Д. Гродзинський веде розповідь далі:
— У своєму листі Тимофєєв-Ресовський запропонував вивчати вплив малих доз радіації. Відтоді між нами встановився зв’язок. Поступово режим для нього послабшав. Цьому суттєво посприяла світова наукова спільнота. Щоб захистити талановитого вченого, 1958 року на Заході з нагоди 100-річчя виходу відомої книги Ч. Дарвіна «Про походження людини й природний відбір» випустили велику золоту медаль і нагородили нею Тимофєєва-Ресовського. Після того вченому дозволили проводити наукові семінари в Челябінській області. Туди їхала найсміливіша молодь, бо можна було поплатитися роботою, вилетіти з аспірантури. Саме ці його вихованці заклали основи відновлення біології після репресій 30–40-х рр. Я побував на семінарах Тимофєєва-Ресовського пізніше, коли він уже працював в Обнінську під Москвою. Микола Володимирович був яскравою людиною й надзвичайно потужною особистістю. У його присутності всі інші ніби ставали непомітними.
— Дмитре Михайловичу, чи поділяєте Ви погляди Тимофєєва-Ресовського щодо впливу малих доз радіації?
— Так. Я одразу дуже позитивно сприйняв його «теорію мішені». З роками ця теорія збагатилася новими положеннями. Зокрема, не так давно вчені відкрили явище, яке назвали «ефектом свідка». Він полягає в тому, що ушкоджена іонним опроміненням клітина здатна передавати ушкодження сусіднім з нею клітинам, хоча вони не були опромінені. Таким чином, названа вище теорія Тимофєєва-Ресовського набуває нового, розширеного змісту. Я свого часу запропонував механізм відновлення популяції клітин (групи клітин, однорідних за певною ознакою), представив власну модель, до якої Тимофєєв-Ресовський схвально поставився.
Проблема малих доз радіації зацікавила мене давно. Те, що я вивчав це питання задовго до аварії на ЧАЕС 1986 р., допомогло з’ясувати й вирішувати проблеми, пов’язані з тією складною ситуацією, у якій ми опинилися після цієї глобальної катастрофи. Певну роль у розумінні важливості впливу саме малих доз опромінення на живий організм відіграло для мене спілкування з такою величною постаттю в науці як Тимофєєв-Ресовський.

Радіаційна безпека — це реально?
— Дмитре Михайловичу, не можна не запитати Вас, відомого радіобіолога з величезним досвідом роботи в зоні ЧАЕС, про те, яке майбутнє з погляду радіаційної безпеки нас чекає?
— Не буду приховувати — те, що сталося на Чорнобильській АЕС, має жорстокий вплив на людину,— зростає захворюваність людей, котрі підпадали під дію опромінення, зумовленого радіонуклідним забрудненням середовища. Водночас біологія останнім часом набуває більшого розвитку в галузях, які умож-ливлюють винайдення засобів протидії цим негативним тенденціям радіаційного впливу на людину. Тому найголовнішими напрямами біологічних досліджень нині є такі: раннє виявлення трансформованих (змінених) клітин, протидія онкологічним захворюванням, корегування генетичної структури. Якщо все це стане реально можливим, ми почуватимемося в безпеці, тож є підстави не бути песимістами.
— Чи можна сказати, що пік захворюваності, спричиненої наслідками Чорнобильської катастрофи, позаду?
— На жаль, не можна. Вона ще буде зростати протягом тривалого часу. Ось з чим це пов’язано. Останнім часом визнано, що малі дози опромінення сприймаються організмом не тільки як молекулярні ушкодження, але і як сигнал про те, що в довкіллі з’явився генотоксичний (небезпечний для збереження генетичного апарату клітини) фактор й організм має рятуватися. Яким чином? Збільшити мінливість, щоб формувалась стійка до виниклого рівня радіації сукупність організмів. Але це добре для різних тварин, комах, рослин і аж ніяк для людини. Для людини збільшення мінливості надзвичайно негативне явище, бо має в своїй основі геномну нестабільність (геном — сукупність генів даного організму), що збільшує загрозу захворюваності.
Свого часу Ч. Дарвін називав таке явище невизначеною мінливістю, оскільки зміни, що відбуваються, непередбачувані, їх не можна контролювати. Небезпека підсилюється ще тим, що оці спонтанні зміни в структурі генома тривають і тоді, коли клітина чи організм уже не потерпають від дії опромінення. Тому виникнення такого роду мінливості вважається найнебезпечнішим ефектом впливу малих доз радіації. Організм намагається зупинити цей процес, але йому потрібна допомога. Отже, науковці взялися до пошуків чинників, які зменшують нестабільність генома. Зокрема, співробітники нашого відділу біофізики та радіобіології також прагнуть виявити речовини, які можна було б ввести в клітину і в такий спосіб зменшити геномну нестабільність. Останнім часом до цієї проблеми підвищилася увага вчених у всьому світі, бо геномна нестабільність виникає не тільки під впливом радіації, а й унаслідок будь-яких стресів. А людина в сучасному суспільстві перебуває в стресовому стані майже постійно.
— Чи може людина сама себе захистити?
— Відповідь може здатися банальною. Насамперед слід правильно харчуватись. В умовах, які виникли в Україні після Чорнобильської аварії, це надзвичайно актуа-льно. Людина вживає їжу не для того, щоб просто насититися, як дехто помилково думає. Продукти харчування виконують значно важливіші функції. Зрозуміліше це можна пояснити на прикладі. Первісна людина, щоб вижити, багато рухалась і їла стільки, щоб відновити витрати енергії. У її меню були різні трави, коріння, всілякі комахи, а не практично чистий крохмаль, як це трапляється тепер. Разом з їжею в організм наших пращурів потрапляла дуже важлива група речовин під назвою парафармацевтики, що беруть участь у регуляції фізіологічних процесів в організмі, наприклад, глікозиди, які регулюють серцеву діяльність. Споживаючи ці фізіологічні речовини з їжею, людина поступово втрачала здатність самостійно їх синтезувати, тобто відбувся перехід від автотрофної форми до гетеротрофної, коли потрібні речовини вона мусить отримувати іззовні. В умовах урбанізації харчовий раціон людства суттєво змінився. От і виходить, що сучасна людина страждає через брак парафармацевтиків. Компенсувати нестачу можна, вживаючи багато зелені, як це, наприклад, узвичаєно у Грузії. У країнах, де велика тривалість життя, люди вживають багато овочів та фруктів, вирощують, крім білокачанної, принаймні ще 17 видів капусти, і в кожній є свої специфічні речовини-регулятори, які належать до парафармацевтиків. Серед них є антимутагени — вони захищають організм від шкідливих змін, антиканцерогени, що зменшують імовірність онкозахворювань, геропротектори, які запобігають передчасному старінню організму.
— Але ж постійно купувати такі корисні зелені продукти ніде!
— Це необхідно вирішувати на державному рівні. Слід змінити структуру ринку продуктових товарів, навчати людей правильно харчуватись. А в нас навіть немає наукових установ, котрі ефективно опрацьовували б рекомендації для населення. Водночас фахівці розробили так звану «харчову піраміду», якої всім нам конче необхідно дотримуватися, формуючи свій раціон. Звісно, це умовна назва. Принцип будови такої «піраміди» базується на кількісній потребі організму людини в певних продуктах харчування. Наприклад, найбільше організму потрібне джерело енергії (білки, вуглеводи, жирні кислоти), ці речовини утворюють підвалини «піраміди». У продуктах харчування є дуже важливі для людини речовини, але вони потрібні в меншій кількості (мінеральні елементи, вітаміни, незамінні амінокислоти та жирні кислоти), тож розміщені вище і т. д. Відомо, що тривалість життя в Україні років на 15–20 менша, ніж, скажімо, у Франції, і це тільки з фізіологічних причин. Чи має право на підтримку влада, яка не дає своїм громадянам можливості прожити той термін життя, який визначено природою? Є й інші цифри, які вражають. У 1920 р. під час громадянської війни народжуваність на Полтавщині була 26 (на 1000 чоловік), а тепер — 6–8. Смертність відповідно: тоді — 8, а тепер —18. Подібна ситуація і в інших регіонах. Тому ми в Національній комісії з радіаційного захисту населення при Верховній Раді України наполягаємо: уряд мусить поставити головним завданням відновлення нормальної демографічної ситуації та підвищення середнього віку громадян. Один із заходів — зміна структури харчування.

На самих грантах далеко не заїдеш
— Бачимо, що науковий підхід необхідний для вирішення, на перший погляд, цілком зрозумілих проблем, зокрема харчування людини. Виникає запитання: яке ж майбутнє вітчизняної науки? Тим більше не можна не запитати про це Вас, Дмитре Михайловичу, академіка-секретаря відділення загальної біології НАНУ, а — головне людину глибоко віддану науці.
— Українська наука, як і сама держава, переживає нелегкі часи. Проте назвати ситуацію катастрофічною було б неправильно. Останнім часом виник термін рецесія науки (скорочення), який багатьох лякає. І така рецесія в окремих галузях науки відбувається в багатьох країнах світу. У 1979 р. я був у Великій Британії, відвідував інститути, де досліджували фізіологію рослин. Їх було багато. Потім більшість з них скоротили. Декого з учених, колишніх директорів, пізніше я зустрічав в США вже як професорів тамтешніх університетів. Насправді негативним є те, що наука припинила свій фронтальний розвиток. Помітний прогрес лише окремих галузей, зокрема, тепер багато уваги в усьому світі приділяється молекулярній біології. Це чудово, але є певні підстави вважати, що практична реалізація здобутків молекулярної біології може мати успіх лише за умови розвитку всіх напрямів сучасної біології. Молекулярна біологія базується на поняттях швидких процесів. Отже, між молекулярними явищами й повільними біологічними інтегральними фізіологічними процесами часом важко знайти місток. На основі тільки молекулярнобіологічних закономірностей не можна уявити функціонування складної структури чи виникнення нових форм і структур. Мене непокоять прогалини в окремих напрямах біології.
— Якою Ви бачите Національну академію наук України років через двадцять? Чи відбудуться кардинальні зміни в її роботі?
— Якщо події розвиватимуться так само, як нині, то Академія переходитиме до американського способу організації. Тобто дослідження оплачує замовник, який хоче отримати результат не через 10 років, а сьогодні. Це призведе до того, що згодом ніхто не захоче фінансувати оті наукові пошуки, де не видно негайного прагматичного результату. Водночас фундаментальні дослідження вкрай необхідні. У США ця проблема вирішується за рахунок великих недержавних фондів. Якщо в нас найближчим часом не з’являться спонсори, які зрозуміють важливість фундаментальної науки і зацікавляться нею, то в Україні фундаментальна наука може загинути. Цього аж ніяк не можна допустити. У нас є прекрасні наукові школи, які поки зберігають потенціал. Наукова школа — це не просто творення нового знання, це ставлення до науки. Але на сьогодні держава хоче копіювати Захід, а не зберігати те цінне в організації науки, що протягом тривалого часу формувалось в Україні.
Попри все я оптиміст. Справа в тім, що світ вступив до ери високих технологій, а щоб впроваджувати високі технології, безперечно, необхідний супровід фундаментальної науки. Система, коли наука живе на гранти, а держава її взагалі не фінансує, притаманна постіндустріальному періоду, який залишився позаду. Щоб безнадійно не відстати від розвинених країн, треба створювати й застосовувати високі технології, а це утопія без належного державного фінансування.
— Отже, наука Україні як незалежній державі потрібна?
— Безумовно. Аби не перетворитись у сировинний додаток до більш розвинутих країн, необхідно мати всебічно розвинену науку як основу високих технологій і гідної освіти. Накопичення нових знань відбувається швидше, ніж людина може їх опанувати. Отже, потрібно суттєво підвищувати роль освіти, щоб не відставати від поступу цивілізації.

Віра АНДРІЄВИЧ

Довідка. Микола Володимирович Тимофєєв-Ресовський (1900–1981) — учений світового рівня, академік шістьох національний академій (крім СРСР), один із засновників радіаційної генетики, біогеоценології, молекулярної біології. З 1947 р. працював у так званій «шаразі» в Челябінській області на Уралі під суворим наглядом. Таким чином видатний вчений був покараний тоталітарним режимом за наукову роботу в Німеччині. За незламність, принциповість, порядність учні та колеги називали Тимофєєва-Ресовського Зубром. У засланні разом з ним працювала група вчених, визнаних офіційною владою «політичними злочинцями». Уже в ті роки Тимофєєва-Ресовського цікавила проблема малих доз радіа-ції, можливість їхнього застосування для стимулювання росту рослин. Учений розробив «теорію мішені», яку виклав у книзі «Принцип попадання в радіобіології». Суть теорії полягає в тому, що ефект опромінення є ефективним тоді, коли іонізуюча частинка або квант енергії «влучає» в певну структуру клітини, в саме ядро, де міститься носій генетичної інформації ДНК.
також у паперовій версії читайте:

назад »»»