ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ДУХОВНІСТЬ
СТОРІНКИ РОДОВОДУ РОЗУМОВСЬКИХ
Щасливий випадок
Починалось усе так. 1731 року через село Черемис проїздив полковник Федір Вишневський, везучи з Угорщини до царського двору токайське вино. У місцевій церкві, де відбувалась святкова відправа, він був вражений співом і вродою 22-річного хориста Олексія Розума. І запросив його до Петербурга.

Так він потрапив до російської столиці. Далі події розгорталися стрімко. Восени 1741 року в Петербурзі відбувся черговий двірцевий переворот, унаслідок якого російський престол посіла донька Петра І Єлизавета. Подія ця мала неабияке значення і для України, адже фаворитом Єлизавети на той час був Олексій Розумовський. У Петербурзі як Олексія, так і його наймолодшого брата Кирила (згодом останнього гетьмана України) вже звали не Розумами, як за батька-матері, а Розумовськими. Єлизавета щедро обдарувала Олексія, він отримав звання генерал-поручика, титул графа і найвищий державний орден Росії — Андрія Первозванного. Він поступово став найбагатшою людиною в імперії.
Неймовірне піднесення, велич і могутність Олексія Розумовського різко змінили життя всієї родини. Старша сестра Віра стала статс-дамою Єлизавети, чоловіки Віри та Параски — полковниками, а Кирило після успішного навчання в найкращих університетах Європи став у 18 літ президентом російської Академії наук, отримав титул графа, посаду камергера, а згодом — чин фельдмаршала і орден Андрія Первозванного, як і його брат.
1744 року, коли Єлизавета подорожувала Україною, аби познайомитись з київськими святинями, козацька старшина звернулась до неї з проханням відновити скасоване гетьманство. Цариця, розчулена теплим прийомом, дотримала слова. У лютому 1750-го в Глухові Кирила Розумовського було обрано гетьманом України. 14-річне гетьманство було для України благом. Він щиро любив не тільки рідну мову, пісню, звичаї, а й дбав про розвиток економіки, науки, мистецтва, долучення до європейської культури. При ньому в Глухові з'явилась італійська опера, французькі пансіони, мода. Він обстоював фінансову автономію України, прагнув скасування зовнішньоторговельних поборів, провів судові реформи, реорганізацію козацького війська. Навколо Батурина запрацювали заводи й фабрики, що виробляли цеглу, мило, свічки, листове золото й срібло, суконні, красильні й керамічні майстерні, розводили найкращі породи коней, овець... На відміну від своїх попередників Кирило не водив у бойові походи військо, не брав участі у битвах, не палив козацької люльки і не смакував козацької каші. Найтитулованіший українець XVIII ст., він залишився в історії як один з найкращих представників народу в його тривалій і трагічній боротьбі за свою незалежність.

«Золотий ніж» удачі
Що відчувала їхня мати Наталя Розум, коли її сини опинились на Олімпі слави? Щастя, острах за них, тривогу? Мовчить з цього приводу історія: свої почуття Наталка забрала із собою — неписьменна була, таємниці своєї душі довіряла Богові та своїй сім'ї.
Народилась вона в селі Адамівка нинішньої Чернігівської області, в родині реєстрового козака Демешка, 16-річною вийшла заміж на сусідній хутір Лемеші за козака «Київського Вишгорода Козельця полку» Григорія Лемеша. Чоловік її, дарма, що красень і вояка хоч куди, був нестримної вдачі. Вільний від походів час проводив переважно у шинку. Григорія нарекли Розумом: любив він повторювати напідпитку: «Гей, що то за розум, що за голова!»
Наталя рано лишилась вдовою з шістьма малими дітьми (трьома синами й трьома доньками). Аби утримувати сім'ю, завела корчму. Сини, ледь поспинавшись на ноги, пасли людську худобу. Старший Олекса, як ми знаємо, мав чудовий голос і співав у сільській церкві. За переказами, вразлива, щиросердна й богобоязлива Наталя мала схильність до видінь і передбачень. Вони начебто супроводжували її все життя. Існує легенда, що Наталці було послано «знак» на щастя.
У Козелецькому музеї зберігається вірш невідомого автора «К портрету Розумихи», що за мовним стилем належить до XVIІІ ст. У ньому йдеться, що нібито Наталя знайшла на московському шляху золотий ніж, який приносить удачу.
Так і сталось. Невдовзі Олексія було взято у Петербург до придворного хору. «Мої сини народились щасливі,— згадувала Наталка,— коли Олекса ходив із сільськими дітьми по горіхи та гриби, завжди їх набирав удвічі більше, ніж інші, а воли, котрі доглядав Кирил, ніколи не хворіли і не тікали з двору». Відомий ще один спогад: якось, побачивши Олексія з книжкою, п'яний батько схопив сокиру і почав ганяти його навколо хати. Хлопець, боячись батькового гніву, втік з дому і поселився у Чемері, заробляючи собі на хліб насущний співом у церковному хорі. Голос мав пречудовий. Це визначило його подальшу долю.
Сини не цурались матері, не прагнули приховати свого простого походження. Олексій відразу після двірцевого перевороту, в якому брав найактивнішу участь, і коронування Єлизавети відразу відправив посильного в Лемеші за матір'ю. Уявімо собі, що діялось на хуторі, коли біля старої шинкарчиної хати спинився блискучий екіпаж! Переказ засвідчив: Розумиха розклала на підлозі соболину шубу, прислану сином, скликала сусідів, почаркувалась з ними на дорогу, щоб «рівною була», й з острахом сіла в карету.
Достеменно відомо: не звикнувши до лицемірства й лукавства «вищого світу», що давав їй звання свекрухи і статс-дами її величності, Наталка Розум повернулась до рідних Лемешів. Історія зафіксувала її слова: «Тут я сама собі цариця, а там...» Чи не згадувався їй у ті часи знайдений колись «золотий ніж»? Чи не пройшов він по її материнському серцю, відкраявши велику родину від рідного порога, землі, берегинею якого вона була? Зрештою, сутність людини, патріота не в тому, щоб без кінця множити речі, предмети споживання, гроші. Недарма ж мудреці повторюють: без ясного сонця на небі, без тиші й чистого повітря нема життя. Птахи відчувають щастя в польоті, а людина — на рідній землі. Провернувшись у Лемеші, Розумиха починає будівництво власного будинку в Козельці, що й досі зберігся (щоправда, потребує капітального ремонту, реставрації), а також церкви на хуторі, де 1744 року через Козелець проїздила імператриця Єлизавета. Як свідчить легенда, тут вона таємно обвінчалась зі своїм фаворитом Олексієм Розумовським. Саме у новозбудованому будинку Наталка Розум зустрічала невістку-царицю. Садиба називається «Покорщина» — на згадку про часи, коли звичайний пастух покорив серце цариці, а та, в свою чергу, покорилась свекрусі, погостювавши в неї кілька днів.

Архітектурні шедеври Розумів
У той період на замовлення Наталки в Козельці за проектом архітекторів А. Квасова та І. Григоровича-Барського було споруджено собор Різдва Богородиці, де її й поховано. А в Лемешах, на могилі батька, Олексій звів Трисвятительську церкву. У ній брати приймали святе причастя, коли приїздили до матері. Обидві споруди збереглись до нашого часу і вражають своєю величністю. На той час припадає будівництво мурованого Георгіївського монастиря, заснованого ще 1654 року в селі Данівці, поблизу Козельця.
Переїхавши практично на постійне проживання в Україну, Кирило Розумовський вирішує увічнити свій рід у архітектурних спорудах. Розумиха на пам'ять про щасливу долю своїх синів звела в Козельці власним коштом собор Різдва Богородиці з чотириярусною дзвіницею. За визнанням відомого історика мистецтва Ф. Горностаєва, Козелецький собор Різдва Богородиці «є кращим представником храмового зодчества XVІІІ століття». У повісті «Княгиня» Тарас Шевченко згадує про бідну хату в Лемешах, на сволоці якої зроблено напис: «Сей дом соорудила раба Божия Наталия Розумиха, 1710 року Божого», і про розкішний Козелецький собор із текстом на мармуровій дошці: «Сей храм соорудила графиня Наталия Розумовская». І відтак підсумовує: «Странные два памятника одной и той же сотворительницы».
У Козельці є й інші пам'ятки, пов'язані з родиною Розумовських, які відображають художні смаки середини XVІІІ ст. Так, 1752 року К. Розумовський за проектом Квасова і Григоровича-Барського розпочав будівництво канцелярії Київського полку в комплексі з собором Різдва Богородиці в Козельці. Будинок канцелярії — єдиний на Лівобережжі зразок адміністративної споруди періоду бароко растреллієвської школи. На східній околиці Козельця, в селі Данилівка, знаходиться ще одна архітектурна пам'ятка, залишена нащадкам Розумами. Це — «Панський будинок» у садибі «Покорщина». Неподалік «Панського будинку» зведено двоповерхову кам'яницю для зберігання зброї, полкової скарбниці. Ймовірно, її споруджено в 1750–1777-х роках, про що свідчить зовнішній декор. Навколо маєтку, зведеного в стилі пізнього класицизму, був розбитий чудовий парк з каретним двором і вишуканими східцями, якими спускались до річки Остерки Єлизавета Петрівна та Катерина ІІ, коли спинялись на відпочинок у Козельці. Неподалік — маєток «Олексіївщина» з придворною церквою. Маєтки були з'єднані між собою підземним переходом. І, нарешті, останній великий будівельний проект Розумовських — гетьманський палац у Батурині за проектом одного з найяскравіших представників класицизму Чарльза Камерона. Нині величний палац реставрують.
Немає нічого вічного на землі. Архітектурні шедеври Розумовських, як й інші пам'ятки старожитності, яким чимало літ, конче потребують реставрації й ремонту. Проте в цьому плані робиться вкрай мало. Щоправда, на пам'ятках Розумовських прикріплено таблички, де значиться, що вони охороняються законом. Запитання: яким законом? В Україні й досі немає закону про охорону й захист старовини. А багаті люди — щось мало чути, аби вкладали кошти на підтримку в належному стані історичної спадщини, не говорячи про будівництво нових оригінальних шедеврів.

Генеалогічне дерево
Міцним і довговічним виявилось родове дерево Розумовських. У різних країнах жили й живуть родичі останнього гетьмана України. Його син, Олексій Кирилович, був міністром освіти, ініціатором створення Царськосельського ліцею, сприяв відкриттю нових навчальних закладів. Онука, Софія Перовська — революціонерка, брала участь у замаху на царя Олександра ІІ, страчена разом із Кибальчичем, іншими народниками. Ще син — Григорій Кирилович — один з перших вітчизняних геологів, почесний член РАН, високоосвічена людина, його друковані роботи присвячено вивченню мінералів. 22-річний морський офіцер Андрій Кирилович став дипломатом, очолював російську делегацію на Віденському конгресі 1814–1815 років. Любов до музики, що передалась йому від батька та дядька, дружба з Гайдном, Моцартом, Бетховеном дали змогу зібрати найбільшу в світі музичну колекцію, що налічує 2300 творів оперно-симфонічної й камерної музики. Нині безцінне, світового значення нотне зібрання знаходиться в Національній науковій бібліотеці імені В. Вернадського НАН України. Гетьманичем був створений та утримувався скрипковий квартет, який користувався великою популярністю в Австрії, де Андрій Розумовський очолював посольство Росії.
Не забули й інші нащадки, звідки коріння їхнього роду. Першими 1911 року в Україну приїхали з Австро-Угорщини праправнук Кирила — Каміл Розумовський із сином. Вони відвідали собор у Козельці, побували в Лемешах. На їхні гроші було збудовано школу в українському стилі на місці, де колись стояла хата Розумів. Майже через 90 років батьківщину своїх предків відвідало нове покоління Розумів. Дві сестри та брат вклонились могилам родичів. 1995-го Ольга Розумовська з племінником знову приїхали в Україну, щоб подивитись на музичну колекцію, а також відвідати історичні місця, пов'язані з родиною. У Козелецькому соборі Різдва Богородиці на замовлення Ольги було відправлено панахиду. Розумовська передала в дар музею ікону, написану її сестрою Марією Розумовською.
До Козельця приїздив граф Андрій Розумовський, нащадок останнього гетьмана України Кирила Розумовського вінчатись зі своєю судженою Урсулою, жителькою Аргентини. Обряд провів у родинній церкві Розумовських (соборі Різдва Богородиці) благочинний Козелецького округу протоієрей Михаїл. Перед вінчанням Андрія та його наречену зустрічали із короваєм, квітами, сердечними вітаннями численні жителі Козельця, родинного села Лемеші, інших населених пунктів Чернігівщини. Молодята відвідали усипальницю, де похована Наталя Розум, мати останнього гетьмана України Кирила Розумовського.
Андрій Розумовський останнім часом працював у Аргентині, де познайомився з Урсулою. Попри те, що він увесь час живе і працює за кордоном, граф вільно спілкувався добірною українською мовою із земляками, він добре обізнаний з історією краю, останніми новинами. До слова, його обраниця не має графських титулів, але володіє власною компанією з виготовлення і продажу продуктів харчування. Як і їхні попередники, молоді приїхали до рідного краю не з порожніми руками, побувавши в родинному селі Лемеші, передали на його благоустрій значну суму грошей. Батько Андрія — граф Олександр Розумовський, котрий прибув на урочисте вінчання сина, назвав цю подію знаковою і висловив сподівання, що плекає надію охрестити майбутню дитину подружжя у святій родинній обітниці — Козелецькому соборі Різдва Богородиці.
Прості люди теж не байдужі до собору, вони прагнуть, аби він завжди був ошатним і привабливим. Так, житель Козельця Іван Губрій намалював чудову ікону Святого Михаїла і портрет Андрія Первозванного — покровителя Козельця — і передав їх у дар храмові. У Лемешах (родинному гнізді Розумів) успішно працює асоціація кооперативів імені К. Розумовського, яку очолює Павло Наливайко, виходець із козацького старовинного роду. Отже, традиції тривають. Вже видно плоди їхньої праці — виросла нова вулиця з котеджами, газифіковано житла. Дбають тут і про Трисвятительську церкву, котру Кирило Розумовський спорудив на могилі батька.
У Києві створено ансамбль «Квартет колекції Розумовських», який традиційно виступає з концертною програмою і в Козельці. Під золотими куполами собору лунає чарівна музика, продовжуючи нерозривну нитку життя, повертаючи нас у минуле, даючи надію на майбутнє.

Віталій СТЕГНІЙ, Чернігівська область
також у паперовій версії читайте:

назад »»»