ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА НАУКА
ПРИВИД ПІД МАСКОЮ МІҐЕЛЯ ДЕ СЕРВАНТЕСА,
або ТАЄМНИЦІ ТА ГІПОТЕЗИ ЩОДО ДЖЕРЕЛ «ДОН КІХОТА»
За підсумками опитування, проведеного 2002 року Нобелівським комітетом в Осло (Норвегія), найкращим літературним твором у історії людства — «книгою всіх часів і народів» — визнаний «Дон Кіхот» Сервантеса, «перший великий роман у світовій історії». Цей твір за рейтингом випередив навіть драми та сонети Шекспіра, не кажучи про твори інших авторів.

Батько чи вітчим?
Чи все ми знаємо про Сервантеса та його «Дон Кіхота»? Виявляється, далеко не все. Деякі сучасні дослідники-скептики, взявши на озброєння гасло науки «Сумніватися в усьому, не визнаючи авторитетів», ставлять запитання: які маємо свідчення того, що роман про Дон Кіхота написав саме Міґель де Сервантес Сааведра? І відповідають: немає рукопису, немає листів, немає щоденників, одне слово, відсутні будь-які свідчення роботи названого автора над романом.
У «Пролозі» до свого твору Сервантес кидає багатозначну фразу: «Я ж тільки вважаюсь (!) батьком Дон Кіхота,— насправді я його вітчим (!)». Що це означає?
Сам автор говорить, що історію Дон Кіхота з Ламанчі написав арабський історіограф Сід Хамет Бененгелі. Сід — арабський титул, який можна приблизно перекласти як «лорд», «мій господар», «мій володар». Бененгелі давно тлумачать як «син Англії» (сучасною арабською мовою «бен інджлізіі» — «син Англії», «бен інджлізі» — «син англійця»). Отже, названий Сервантесом арабський письменник виявляється ніяк не арабським, а не дуже ретельно зашифрованим англійським. Очевидно, Сервантесу хотілось, щоб хтось усе-таки зрозумів його натяки.
Далі — більше. Одне з імен арабського (англійського?) автора — Хамет — порівнюють з іменем чи не найвідомішого Шекспірового героя — Гамлет (латинським алфавітом обидва імені пишуться з тієї самої літери — Hamet, Hamlet, і відрізняються тільки наявністю або відсутністю однієї літери «l»). А розповідь Дон Кіхота про те, як він потрапив у полон до піратів, нагадує (як з'ясували дослідники) лист Гамлета про його аналогічну пригоду. Знаходять й інші паралелі між «Дон Кіхотом» і «Гамлетом, принцем Датським».
Перший том роману вийшов 1605 року в тодішній столиці Іспанії — Вальядоліді. У 1612 році був виданий англійський переклад — узагалі перший переклад роману, який до того ще не перекладали жодною іншою мовою. Було зазначено ім'я перекладача: Томас Шелтон, однак з'ясувалось, що така людина нікому не відома, вона — не існувала в природі. Природно, що в ті часи перекладацька й видавнича справа не була такою масовою, як нині, й коло долучених до неї було обмеженим, усі знали один одного.
На превеликий подив, ім'я перекладача — Томас — збігалося з іменем шефа англійської розвідки (Томас Уолсингем), а прізвище перекладача — Шелтон — повторювало дівоче прізвище дружини того ж Уолсингема (Одрі Шелтон). Вигадуючи для неіснуючого перекладача такий підпис, хтось явно хотів натякнути, передати якусь інформацію, якщо не сучасникам, то нащадкам.

Ох, уже цей Марло!
У роки, що безпосередньо передують виходу першого тому «Дон Кіхота», там же, у Вальядоліді, не раз бачили видатного англійського письменника Крістофера Марло (або Марлоу). Він був розвідником і особистим другом згаданого начальника англійської спецслужби Уолсингема. Останній, щоб запобігти арешту Марло за атеїзм і бурхливе інтимне життя, інсценував його смерть у 1593 році й відправив подалі від Англії з черговим спецзавданням. Збереглись донесення англійської розвідки про перебування «священика Крістофера Марло» (письменник здобув богословську освіту в Кембриджі) в іспанській столиці в 1599 і 1602 роках. У ті часи протестантська Англія протистояла католицьким державам, зокрема й Іспанії, а Марло ще задовго до того виконував завдання у справі боротьби англійського уряду з агентами папського впливу.
Існують й інші докази життя Марло після 1593 року. По-перше, 1600-го адмірал Уолтер Рейлі написав відповідь на вірш, який був звернений Марло до нього, і в цій відповіді Рейлі глузує зі свого давнього друга як із живого. По-друге, у 1604 році державному секретареві Англії Роберту Сесілу був пред'явлений рахунок за утримання під вартою у в'язниці протягом семи тижнів і двох днів нікого іншого, як... «священика Крістофера Марло»! Сесіл був другою людиною в державі після короля, мав необмежений вплив на політичні події: він після смерті 1603 року королеви Єлизавети І звів на трон її ворога Якова І (Джеймса), сина страченої Єлизаветою непокірної шотландської королеви Марії Стюарт. Але чому цей можновладець мав оплачувати ув'язнення якогось Марло, до того ж, давно померлого? Бо вони були однокурсниками й друзями... Втім, у біографії Марло (поки він вважався ще живим) були й не такі дива. Під час навчання в Кембриджі Марло часто ігнорував заняття (як вважають, виконував розвідувальні завдання на континенті), й адміністрація Кембриджського університету не хотіла присвоювати йому звання магістра. Тоді на ім'я ректора прийшов лист із... Таємної Ради (найвищого політичного органу Англії) за підписами... архієпископа Кентерберійського (глави англіканської церкви), лорда-канцлера (голови уряду), лорда-казначея Сесіла (по-сучасному, міністра економіки й фінансів) та інших сановників, де йшлось, що королева Єлизавета І буде невдоволена, коли заслуги цього студента перед нею (!) не будуть враховані. Як пише один із дослідників, це все одно, що на захист студента Московського університету в радянські часи прийшов би лист за підписами найвпливовіших членів Політбюро ЦК КПРС. Звичайно, студент Марло отримав свій диплом.
Цікаво й те, що видавці англійського перекладу першого тому «Дон Кіхота» і видавці першого зібрання творів Шекспіра (так званого «першого фоліо», що побачило світ у 1623 році) — ті самі.

Магія чисел
Вражаючим є факт: два найвидатніші письменники Європи (Шекспір і Сервантес) померли в один рік і в один день (23 квітня 1616 року). Випадковість подібного збігу маловірогідна й підозріла. Зважаючи на популярні в ту епоху містифікації й літературні маски (порівняно з якими тьмяніє й, як тепер модно казати, «відпочиває» навіть славнозвісний Козьма Прутков), не можна виключати, що якісь вельможні жартівники вирішили водночас закрити два «літературні проекти» — один під назвою «Шекспір», інший — під іменем «Сервантес».
Звернемо увагу на дати. У тексті «Гамлета» сказано, що тіло чинбаря (дубильника шкір) може не розкладатись дев'ять років, а в попередній редакції цієї п'єси, що вийшла роком раніше, згадано іншу цифру — вісім. Це означає, що число тут не випадкове, а значуще. Воно передає кількість років від удаваної смерті Марло (1593 р.) до часу написання «Гамлета» (першу редакцію зареєстровано у 1602 р.). Марло був сином чинбаря і його самого називали Таннером (Чинбарем).
У тій самій сцені про «бідного Йорика» не тільки обіграно прізвище Марло (Marl-owe «земля, глина» і «бути в боргу» — у сцені також ідеться про борг і глину), а й сказано, що череп має перебувати в цій землі протягом 23-х років. Одначе від удаваної смерті Марло (1593) до одночасної (інакше не скажеш!) смерті Шекспіра і Сервантеса пройшло саме 23 роки! Дослідники слушно вважають, що дата «закриття» обох проектів («Шекспір» і «Сервантес») була передбачена заздалегідь і в зашифрованому вигляді опублікована в «Гамлеті».
А 1604 року (водночас із другою редакцією «Гамлета») вийшла друком п'єса Марло «Трагічна історія доктора Фауста». Мало того, що в цьому творі є натяки на події, що сталися після інсценованої «смерті» автора (на момент надрукування «Фауста» Марло 11 років вважався загиблим). Головне в тому, що Фауст у п'єсі віддає душу дияволові в заставу на 24 роки! Дослідники слушно порівнюють із 23-ма роками в «Гамлеті», про що йшлось вище. Вважають, що різниця в одиницю була створена спеціально для того, щоб натяки не були зрозумілі широкому читачеві. Інакше що б сказали читачі: два твори («Гамлет» Шекспіра і «Фауст» Марло) з однаковим епізодом і однаковим числом... Хто в кого запозичив?! Давно «загиблий» (як вважалось) Марло не міг узяти цю цифру в Шекспіра. Та й Шекспір не міг запозичити в Марло: на момент виходу твору останнього «Гамлет» Шекспіра був надрукований у першій редакції, а ще до того перша, а потім друга редакції були, за тодішніми звичаями, зареєстровані як усні тексти (щось на зразок сучасного депонування рукописів).
Варто додати, що перша поема Шекспіра «Венера й Адоніс» вийшла через кілька днів після інсценізованої смерті Марло, а ім'я автора цієї книжки стояло... на окремій вклеєній сторінці! Поема була присвячена графові Саутгемптону, з яким Марло разом учився в Кембриджі. Припускають, що прізвище актора, від імені якого почали друкувати твори (Шакспер, який до того ж народився в один рік із Марло), було переправлене на «Шейкспір» («струшувач списом») із натяком на Юрія (Георгія) Змієборця зі списом — Марло народився біля церкви Святого Георгія і був охрещений у цій церкві. Свій перший твір Шекспір запропонував читачам як «первістка своєї вигадки». Дослідники припускають, що вигадкою тут може бути названий не сам твір, а автор.
Текст Шекспірового «Гамлета» пов'язують з текстом із аналогічною назвою, написаним раніше близьким другом Марло (його сусідом по кімнаті протягом двох років) Томасом Кідом.

А що ж іспанець?
Ще раз звернемо увагу на титул «арабського історіографа», а насправді англійця, в якого автор Дон Кіхота, за його власними словами, запозичив свій сюжет. Спробуймо замінити титул «Сід» на інший, найпоширеніший арабський титул — «шейх». Англійською він звучатиме просто: «шейк»! А друге ім'я арабського автора — Хамет — близьке за звучанням до арабського слова «хамд» — «підпорка». Отже, коли в «Гамлеті» автором перед нами виступає «той, хто потрясає списом», то в «Дон Кіхоті» — «той, хто потрясає підпорки», тобто основи. Очевидно, це був черговий виклик тогочасній суспільній думці не тільки Англії, а й усієї Європи. Загадки, що накопичились навколо імен й творів Шекспіра та Сервантеса, виклик науковцям, котрий бентежить вже чотири століття.
На одному з найвідоміших портретів Шекспіра, на превеликий подив шекспірознавців і мистецтвознавців, зображено... Замість лівої — ще одна права рука, і ніхто не може витлумачити, що це означає. Тим часом відомо, що Сервантес у одному з боїв був тяжко поранений в ліву руку. Загадковий портрет Шекспіра цілком може натякати на зв'язок його образу із Сервантесом. Зазначимо, що портрети Шекспіра — окрема загадка, так би мовити, «загадка в загадці». Досі вважалось, що не збереглось жодного прижиттєвого портрета, про який можна впевнено сказати, що він написаний з натури, а не за спогадами та образними уявленнями. Та нещодавно, тобто 11 липня 2006 року, мало не всі засоби масової інформації світу повідомили про віднайдення ще одного портрета «великого барда», який вважається єдиним прижиттєвим!
Скільки ж таланту було відпущено Богом тій людині, котра була здатна докласти свою руку до творів Шекспіра і Сервантеса?!
Однак слід гадати, що до роману про славного ідальго був причетний не тільки Крістофер Марло, а ще один англієць — усе той самий філософ і вельможа Френсис Бекон. У романі знаходять приховані вказівки на нього, а у приватному листуванні буквально через кілька місяців після виходу першого тому (іспанського оригіналу — 1605) Бекон згаданий у зв'язку з образом Дон Кіхота.
...Усе сказане зовсім не означає, що Міґеля де Сервантеса як конкретної людини не існувало і що він нічого не писав. Висловлено тільки гіпотезу, (що спиралась на конкретні факти) про те, що у створенні «Дон Кіхота» брав участь Крістофер Марло і, можливо, якоюсь мірою Френсис Бекон.
Зрозуміло, що «Дон Кіхот Ламанчський» містить чимало загадок. Для прикладу: хто міг бути прототипами хитромудрого ідальго та його вірного зброєносця Санчо Панси? За одним із припущень, це був відомий у ті часи мудрець і алхімік Джон Ді та його учень-помічник Джон Келлі...

Юрій МОСЕНКІС,
професор Києво-Могилянської академії
також у паперовій версії читайте:

• ЗОЛОТІ СЛОВА ПРО ЗНАННЯ

назад »»»