ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА КУЛЬТУРА
У ЛОЛИН, ДО ЛІРИКА
Починаючи з 2002 року, в останню неділю серпня у бойківському селі Лолині, що в Долинському районі Прикарпаття, велелюдно. За участю письменників, митців, представників влади, шанувальників Івана Франка й цьогоріч тут відбулось обласне свято Франкової ліричної поезії. Щоправда, на тиждень раніше. Й приурочене 150-річчю Великого Каменяра.

Оплески аматорам
Відкриваючи торжество, заступник голови Івано-Франківської облдержадміністрації Романія Постолянюк у своєму виступі наголосила, що оновлений Лолин приймає щораз більшу кількість гостей, котрі вшановують Івана Франка, позаяк актуальне слово Каменяра є дороговказом нині сущим і грядущим поколінням. Влада допомогла відкрити в Лолинській бібліотеці Інтернет-центр і подарувала місцевій бібліотеці кількасот примірників книг про творчість Івана Франка.
Начальник Головного управління культури і туризму облдержадміністрації Володимир Федорак закликав зберегти патріотичний вогонь, який був присутній у Великого Каменяра та його родини, оскільки служіння Богові та Україні має бути найпершим для кожного українця.
Уродженець Бойківщини — Надзвичайний і Повноважний посол України — Степан Волковецький акцентував, що 15-ті роковини держави збігли з ювілеєм Франка і це — символ для добрих змін.
Цьогорічне обласне свято Франкової ліричної поезії, крім митців пісенного, поетичного слова скликало народні аматорські театри, які в репертуарі використовують творчість Каменяра. Оплески лунали на честь аматорських театральних колективів Калуського Палацу культури (режисер — Леся Піцик), Богородчанського Палацу культури (керівники Мар’яна та Василь Ковальчук), Будинку культури с. Залуква Галицького району (режисери — Іванна Сорочинська і Марія Грицик), Будинку культури смт Заболотів Снятинського району (режисер — Ірина Зелез).

«...довкола ліс, а посередині один біс»
Лолин... Тут одвіку жили працьовиті, горді і мужні горяни. Історики з’ясували, що 1648 року його мешканці брали участь у Визвольній війні українського народу під проводом Богдана Хмельницького. 1901-го священик Йосиф Охримович заснував сільську «Просвіту», яка мала великий вплив на мешканців цього гірського села. Перебуваючи тут, Іван Франко писав: «Лолин — це невеличке гірське село, що має 80 хат, розташоване біля річки Свічі в дуже бідній лісовій місцевості. Тамтешні люди, відірвані від решти світу і пригнічені злиднями, не знають майже ніяких заробітків, ніякого промислу». І наводив тодішню місцеву приповідку: «Лолин голий, довкола ліс, а посередині один біс». Але нині Лолин — сучасне село. Свідчення цього — і високі телеантени, і нитка газопроводу, і асфальтова дорога, і красива двоповерхова школа, і пісні, що лунають над селом.
У липні 1874 року юний Франко у супроводі свого гімназійного друга Ярослава Рошкевича вперше йшов незнайомим йому селом. Та пройде небагато часу і він напише тут оповідання «Лесишена челядь», «Вугляр», деякі розділи повісті «Петрії і Довбушуки». Тут він записав пісню про шандаря, яка лягла в основу п’єси «Украдене щастя».
Франко і Лолин... Упродовж усього життя великий письменник жив радощами і болями цього села. Воно ввижалося йому, коли мандрував галицькими дорогами, коли згадував роки своєї молодості. Не заросли Франкові стежки тереном забуття, а цвітуть тим дивоквітом, що скликає сюди гостей зблизька і здалеку. У Лолині письменник зібрав багато фольклорно-етнографічного матеріалу для майбутніх поетичних і прозових творів. Записана тут «Пісня про шандаря» була взята за основу для створення однієї з найзнаменитіших його драм «Украдене щастя». Певною мірою історію кохання передає герб села Лолин, на якому зображено церкву, два серця, перо письменника.
Лолинський музей зацікавить фотографіями письменника, його братів — Захара та Онуфрія, сестри Юлії, фотодокументальними свідченнями з життя і творчості Великого Каменяра. Почесне місце займають побутові речі родини Михайла Рошкевича, пароха Лолина, фото його дітей — Ольги, Михайлини, Ярослава.
Лолин завжди викликав зацікавленість у письменників, дослідників літератури, краєзнавців. Тут у родині Щуровських не раз бував син Франка Тарас, відомі поети Дмитро Павличко, Степан Пушик, учасники Міжнародного Шевченківського свята «В сім’ї вольній, новій». Свої твори йому присвятили багато поетів і, зокрема, наші земляки Степан Пушик, Володимир Михайлів, Галина Пухта та інші.

«Одна несміла, як лілея біла»
Ми звикли сприймати Івана Франка насамперед як борця, Каменяра, Мойсея. Трагедія закоханого серця поета відкрилась нам у збірці «Зів’яле листя» й виявилась несподіванкою. Нещасливе кохання видобуло з душі Франка трагічні вірші цієї збірки. Тричі він кохав i тричі не знаходив вiдповiдi й розуміння. «Тричі мені являлася любов»,— пише поет.
Однак ці три кохання, можливо, є пошуком одного ідеалу жінки чи Кохання з великої літери. Тому, мабуть, вірші збірки «Зів’яле листя», попри автобiографiчнiсть,— це відображення почуттів одразу багатьох людей, що зазнали нещасливого кохання.
Та перше кохання він знайшов у Лолині. Тут запалений у студентські роки вогонь кохання між донькою місцевого пароха Ольгою Рошкевич та Іваном Франком залишив глибокий слід у серцях обох.
...Тема Франкових любовних захоплень завжди притягувала франкознавців. Декотрі з них мали намір написати про це книжку. Лише одному з них, Романові Гораку, це по-справжньому вдалося. Він написав повість «Тричі мені являлася любов», котру й досі перечитують із задоволенням.

Іван ДМИТРІВ,
Івано-Франківська область
також у паперовій версії читайте:

• СЛУЖБОВЕ ЖИТЛО ДЛЯ ВІЙСЬКОВИХ
• НОРМИ НА ПОМЕШКАННЯ, ЯКИХ НЕМАЄ
• ДЛЯ ТИХ, ХТО ПРАЦЮВАВ НА КРАЙНІЙ ПІВНОЧІ
• КОЛИ ПОВЕРНУТЬ ЗАОЩАДЖЕННЯ
• ВІД ТЕПЛА СТАНЕ ХОЛОДНО...

назад »»»