ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА БУДЬТЕ ЗДОРОВІ!
ПОЧИНАЛОСЬ З «АПТЕКАРСЬКИХ САДІВ»
Лубенщина здавна славиться унікальними запасами лікарських трав. Ще в позаминулому столітті науковці дійшли висновку, що «Лубенський повіт належить до чудових повітів, а його розкішна рослинність дає змогу забезпечити лікарською продукцією не лише Полтавську губернію, а й магазини в інших містах». Перші промислові заготовки й культивування лікарських рослин розпочалися на початку XVIII ст. — 1709 року в Лубнах було створено «запасну аптеку» і «аптекарські сади» в місті й селі Терни. Саме в місті на Сулі почала діяти одна з перших державних українських аптек, до якої практично все населення Лубенщини здавало лікарські трави.

Саме «лікарські аптеки» послужили окультуренню нагідок лікарських, марени фарбувальної — їх і нині цінують як народна, так і офіційна медицина. Понад століття на Лубенщині вирощують м’яту перцеву і перероблять її на олію. А виведення професором Анастасієм Зайкевичем першого українського сорту м’яти дало поштовх до створення першої в Україні й Росії установи, що мала спеціалізуватись на вивченні й культивуванні лікарських рослин.
Восени 1915 року Лубенська міська дума погодилася з пропозицією агронома, секретаря Лубенського товариства сільського господарства Петра Гавсевича про створення дослідної плантації лікарських рослин. Він разом із колегою й однодумцем Анастасієм Зайкевичем склав проект розсадника і план його роботи. До списку рослин, із якими мали працювати вчені, входили ромашка лікарська, м’ята перцева, валеріана лікарська, шавлія лікарська, блекота чорна, наперстянка пурпурова, фенхель звичайний, горицвіт весняний, мак олійний та інші рослини. Планом передбачалось відкрити дослідницьку лабораторію та завод із переробки лікарської сировини.
Наступного року на околиці Лубен заснували дослідну станцію з культури лікарських рослин. Про це потурбувалися, зробили свій фінансовий внесок Департамент землеробства, Полтавське губернське земство, Лубенське товариство сільського господарства. Перший директор станції — Петро Гавсевич. Він розпочав з того, що було закладено ботанічний розсадник з 16 видів рослин, майже на п’яти десятинах посаджено шавлію, м’яту, валеріану. Тоді ж започаткували досліди з агротехніки, фітохімії й селекції ромашки лікарської, м’яти перцевої, створили музей і бібліотеку, відкрили видавничу діяльність.
У 1925-му станцію з Лубен перевели у село Березоточа, її колектив зробив помітний внесок у розширення посівних площ лікарських рослин в Україні, сировину наша країна почала поставляти до Німеччини, Великої Британії, США. В буремні роки війни науковці (нехай і неофіційно) продовжували працювати. Їхню роботу заслужено можна назвати подвигом в ім’я української науки. А вже 1945-го станція запрацювала на повну силу. Саме в Березоточі 1946 року вперше в Україні посіяли ехінацею пурпурову. Біологію вивчали нової культури наукові співробітники — Яким Івашенко та Євдокія Марченко. Вони першими з науковців оцінили, який унікальний скарб у їхніх руках. Багато місцевих жителів лікували нею навіть ящур у корів. Потім на багато років про ехінацею забули, згадавши її дивовижні властивості після аварії на Чорнобильській АЕС.
Колектив дослідної станції відзначив 90-річний ювілей. Приємно, що ще до війни тут створено кілька сортів м’яти, коріандру, фенхелю та інших культур. У повоєнну пору селекціонери працюють з кількома десятками видів лікарських рослин, тут виведено вісім сортів маку олійного, перші в Україні й СНД сорти цмину піскового, вовчуга польового, чебрецю звичайного. Високим умістом ментолу відзначаються сорти м’яти «Згадка», «Лубенчанка», «Чорнолиста», їх культивують в різних регіонах України та Молдові. А сорт «Лідія» отримав на міжнародній виставці садівництва в Німеччині срібну медаль. У Березоточі — унікальна колекція м’яти, в якій понад дві з половиною сотні різних видів і підвидів, сортів і гібридів. Королевою цієї культури заслужено називають провідного наукового співробітника Лідію Шелудько, котра майже півстоліття віддала роботі нею.
Є на станції колекційний розсадник, де зібрано чотири сотні видів рослин, а в спеціальному гербарії — понад вісім тисяч аркушів. Він входить до складу Національного гербарію України.

Петро ЖАБОТИНСЬКИЙ, Полтавська область
також у паперовій версії читайте:

• НАОДИНЦІ З ЕКОЛОГІЧНОЮ БІДОЮ
• «ДОМАШНЯ ОПІКА» — НЕМІЧНИМ
• «МОБІЛЬНИК» — ШКІДНИК?
• СОСИСКИ І ШИНКА — ВОРОГИ ШЛУНКА
• ПІД ЗАБОРОНОЮ

назад »»»